39

Через приїзд несподіваних гостей містер Стокмі на якийсь час забув про інцидент, що стався вчорашнього вечора, тому, коли з-за будинку показалася його дружина, він щиро представив дівчат їй. І як личить гостинному господареві будинку - привітно прийняв племінниць, що прибули, осиротівши так несподівано, що новина про смерть їх батька, барона Нільдерстоуна, ще не дійшла до вух брата і матері покійного.

- Дивно, що лист із терміновим повідомленням про смерть нашого татуся і про наш приїзд ще не прибув до вас, дядечку, - дивувалася старша дочка покійного барона. – У ньому повірений батька повідомляє про велике горе, що спіткало нашу родину.

- Брантгольд - дуже віддалене село, - спробувала прояснити ситуацію місис Стокмі, яка дуже зраділа приїзду племінниць її чоловіка, яка вважала, що зі старшою Шарлоттою вони стануть подругами, а молодша Анет потоваришує з Робертом, і їм усім буде дуже весело і затишно. – А ще останній місяць видався дуже сніжним та холодним. Дістатись до наших країв так важко, що в нас майже не буває чужинців у цю пору року. Люди майже ніколи не виходять зі своїх хатинок. Тільки у вкрай термінових чи життєво важливих потребах.

- Ви мандрували зовсім одні? – раптом зрозумів Гаврилій такий недозволену помилку з боку його родичок. - Без супроводу? Дитина та дівчина на виданні?! Просто відмінно. І де ж ваша компаньйонка чи крайній випадок служниця? Хіба вам, юні міс, невідомо, що так не личить порядним юним леді! Що про вас люди подумають?

- У нас немає грошей навіть на носія речей, дядьку, тому, що говорити про особисту покоївку чи про компаньйонку! - випалила на одному подиху всю гірку правду Шарлотта. – І, крім того, я вважала, що у вас є слуги. Хіба я помилилась?

Подружжя Стокмі мовчали, обмірковуючи слова дівчини.

- У нас немає слуг, Шарлотто, - тихим, вибачливим голосом відповіла місис Стокмі. – Ми все робимо самі. Готуємо, прибираємо, перемо, міняємо білизну.

- То хто ж буде вивантажувати скрині, добрі люди? – почувся з боку екіпажу чоловічий голос.

- Дорогі племінниці, у вас стільки речей із собою, - очі містера Стокмі полізли на лоба, коли несподівано кучер перебив їх милу розмову, запитавши, хто вивантажуватиме всі речі, завантажені у дві карети аж догори. Але він продовжував зображати холоднокровність, хоча насправді йому хотілося змусити пещених племінниць тягати свої скрині власними силами, якщо їм не вистачило розуму не брати стільки речей із собою на нове місце, знаючи, що їхні родичі не такі багаті, як був їхній покійний татусь.

“Чи їм це не було відомо? - міркував так Гаврилій, при цьому зображуючи милого і люблячого дядечка. - І де ці дівчата зберігатимуть усі ці речі? Гостьова кімната, яку доведеться виділити, така маленька, що в ній ледь самі дівчата розмістяться. А свої сукні їм доведеться зберігати у скринях хіба що”.

- Правильніше буде сказати, багато речей у Лотті, дядечку, - виправила родича восьмирічна дівчинка. – Мої три вбрання та дві пари черевичків вмістилися в одну скриню, включаючи різні жіночі приналежності для сну.

Коли батько Гаврилій розчервонівся, як помідор, від слів «жіночі приналежності для сну», Анет ледве стримала себе, щоб не розсміятися вголос.

- А чиї всі інші скрині? - спитав містер Стокмі.

- А ви вгадаєте, дядьку, з першого разу. Думаю - це буде нескладно, - нагородивши старшу сестру посмішкою, дівчинка тріумфувала від того, що їй вдалося відкрити справжню суть сестри перед родичем, який не дуже цьому зрадів так, як зрозумів, що заощадити з такою розпещеною племінницею йому не вдасться. Вона пустить його по світу з торбами.

І привітний господар будинку пішов ненадовго, щоб попросити бідного сусіда та його брата розвантажити скрині та затягнути їх у хату. Перші витрати вже почалися, так думав сам чоловік, віддаляючись за помічниками. Тому прибуття дівчат його не втішило. Та й кого дві сирітки могли порадувати? Хіба що добру та милосердну дружину отця Гаврилія, яка за своєю душевною натурою та добротою дуже співчуватиме бідолахам, які втратили батька. Хоча саме їй треба бути незадоволеною найбільше, бо клопоту і турбот у бідної жінки стане вдвічі більше.

Батька Гаврилія зовсім не тішила думка про грошові витрати, яких йому не уникнути з двома новими ротами. Адже його старший брат збанкрутував і тому його схопив серцевий напад. А це означало, що племінниці прибули до Брантгольда без копійки за душею. Їм доведеться нелегко. Звикнути до такого животіння - це жахливе випробування для дівчат! З багатства та в злидні! Сущий кошмар! Особливо для старшої дівчини на виданні. Де вона знайде собі вдалу партію в цій глушині? Чим швидше він видасть племінницю заміж, тим швидше він позбудеться зайвого рота. А запити у цієї Шарлотти величезні, містер Стокмі був у цьому певен. Єдиного погляду на небогу вистачило, щоб зрозуміти – писана красуня, розпещена чоловічою увагою, тому союз із простим фермером чи конюхом її не влаштує. Їй подавайте не менше графа чи герцога, на джентльмена з нижчим титулом вона не погодиться, надто високої думки про себе ця дівчинка. А де знайти аристократа? З усіх титулованих осіб у їхній маленькій окрузі є тільки віконт Крекстон і той нещодавно одружився з тітонькою його дружини.

Гаврилій важко зітхнув. Доведеться йому годувати два голодні роти до кінця своїх днів. Або можливо лише один. Якщо менша дівчинка виросте більш розсудливою і зрозуміє, що та до чого, і вирішить, що все-таки союз з простим фермером не така вже й погана доля, ніж сидіти в дівках все своє життя під опікою їхнього сердечного і гостинного дядечка. Ця думка трохи підняла йому настрій, і він навіть почав підспівувати собі під ніс хвалені оди, які співали парафіяни його церкви щотижня.