38

Дівчина роззявила свій чарівний рот від подиву, з цікавістю вивчаючи свою бабусю, намагаючись знайти подібності між ними.

- Дядечку, буде дуже цікаво подивитись одним оком на цей портрет, - мовила та, зробивши кніксен перед родичем.

- Але Шарлотті має бути вже двадцять, якщо я не помиляюся, - мовила Аврора, ніби натякаючи, що за ті два роки вона повинна бути занадто постаріти й стати менш красивою, ніж вона, її неперевершена родичка в роки своєї молодості. - Правильно?

- Так, я на два роки старша, ніж ви були тоді, - дівчина безпомилково зрозуміла почуття місис Стокмі, тому щоб якнайсильніше поранити почуття такої тонкої натури, якою та була, навмисно додала слово, яке мало підкреслити справжній вік жінки, - бабусю.

Однак чомусь Аврорі здалося, що на губах її внучки застигло слово «стара», а «бабуся» вона вимовила заради пристойності. Щоправда, навіть воно було вимовлено таким чином, що та легко зрозуміла погано замаскований натяк. Усередині жінки розгорялося страшне почуття образи, разом із ненавистю, на додаток до них рвалася назовні ще й люта заздрість.

Шарлотта мило цвірінькала з дядечком, поки Аврора мовчки стояла поряд, немов кам'яний бовван, продовжуючи спостерігати за внучкою, помічаючи все нові гарні сторони дівчини, які страшенно її дратували.

Старша донька барона Нільдерстоуна була тоненькою, як тростинка, витонченою, як лялечка, волосся, укладене в модну зачіску, переливалося і сяяло на сонці. На неї було приємно дивитись, на неї хотілося дивитись. Нею хотілося милуватися та захоплюватися. Вона була схожа на ангела із золотим волоссям, посланого на цю грішну землю, щоб подарувати людям світло та щастя. Але як тільки дівчина розкривала рота, відразу впадав в очі той факт, що ангел був злегка примхливий і розпещений, що знав про свою неземну красу, і вміло використовував цю зброю для власних цілей.

- Я так і знала, що мене тут полюблять з першого погляду, - голос дівчини звучав, як солодка насолода навіть для таких стійких вух, що належали святому лицю, а посмішка здавалася такою чарівною, що не відповісти на неї було страшним «восьмим» смертним гріхом. - Так трапляється завжди, куди б я не йшла.

- Так, у тебе важко не закохатися, моя мила небого, - погодився отець Гаврилій, мило посміхнувшись дівчині, що він робив дуже рідко. Це вміння маніпулювати людьми, навіть найстійкішими й з міцними моральними підвалинами, одразу зауважила Аврора, що ще сильніше налаштувало жінку проти власної внучки. - Ти, напевно, розбила чимало чоловічих сердець, коли покинула Лондон напередодні нового сезону. Напевне, багато джентльменів розраховувало зробити тобі пропозицію, а ти так легко випурхнула з-під їх носа.

- Нічого, Брантгольд не так уже й далеко від Лондона, - солодко мовила Аврора, ніби втішаючи внучку, а сама єхидно посміхалася дівчині, при цьому вона це так робила мило, що запідозрити її в безсердечності та підлості було дуже складно. - Якісь сотні тисяч миль! Що вони в порівнянні з палким почуттям закоханих кавалерів! Ця відстань буде гарною перевіркою на їхню стійкість. Чи не так, люба моя?! - спитала вона, помітивши щільно стислі губи на дівочому обличчі та стислі кулачки, що свідчили про сильне роздратування. Жінка насолоджувалася тим ефектом, якого вона домагалася досягти своєю маленькою виставою. - Мила, а де твій капелюшок? - тільки й мовила вона, продовжуючи обдаровувати внучку заздрісним поглядом. - Одягни негайно, а то твоя білосніжна шкіра втратить свій дивовижний колір. А жовта шкіра дуже не подобається молодим людям. Ти випробовуєш долю на міцність, гуляючи без захисту під сонцем.

- Хіба в таку холоднечу сонце може нашкодити неперевершеному кольору моєї шкіри? - знайшла що відповісти Шарлотта.

- Ах, яка ти все-таки ще нерозумна дурочка! - місис Стокмі трохи клацнула вказівним пальцем по носі дівчини, посміхаючись тій у дбайливій манері. - Сонце взимку не ворог твоєму прекрасному личку. А ось люті вітри можуть зіпсувати найкрасивіше личко. Що тоді знайдуть твої кавалери у твоїй подобі, коли побачать тебе знову після довгої розлуки?! Боюся, що вони недовго тоді будуть закоханими в тебе. Краса - річ не вічна і дуже хитка, тендітна, швидкоплинна. Її може зіпсувати будь-яка дрібниця, яка перш за все здається зовсім невинною. Треба берегти свою красу, люба моя внучечко.

- Бабусю, ви така добра і дбайлива, - також дуже мило усміхнулася у відповідь дівчина. - Як мені пощастило з вами! - Шарлотта взяла жінку за руку, ніжно поплескавши другою долонькою по руці родички, виявляючи таку чуйність і доброту, від чого навіть черстве серце отця Гаврилія перейнялося любов'ю та співчуттям до своєї племінниці. - Але як капелюшок може захистити моє прекрасне обличчя від вітрів? - запитала з таким наївним виразом обличчя Шарлотта, в якому проглядалися дитяча дурість та наївність. При цьому дівчина швиденько дістала з карети свій капелюшок.

- Хіба що надіти її не на голову, а на саме обличчя, - наймилішим голоском запропонувала вона, зробивши це, від чого всі почали голосно сміятися, крім Аврори, звичайно. - І зав'язки пов'язати не під підборіддям, а на потилиці, - додала Шарлотта, намагаючись пов'язати зав'язки на потилиці, але у неї погано виходило це зробити через сильний вітер, тому їй на допомогу зголосилася її сестричка. Зробивши те, що не виходило в тієї, вона ще сильніше почала реготати.

- Ой, що там горить?! – раптом вигукнув Гаврилій, тицяючи рукою у бік будинку, звідки виходив горілий запах і дим.

Таким чином, незручна ситуація, що повисла між онукою та бабусею, була забута, і всі повернули голови в тому напрямку, куди вказувала рука преподобного отця.