32

- Ти весь сяєш, Річі! - зустрів його такими словами граф Торнктон, як тільки увійшов до кабінету. - Кетрін все-таки виявилася пристрасною дівчиною. Заздрю тобі, друже, по-чорному. Ти її хоч зрідка годуєш, звіре? Дивись, бо замучиш, бідолаху. І вона від тебе втече на край світу.

- Не смішно, Дереку. Зовсім не смішно! Кетрін ніколи не втече від мене після того, що було між нами. Тим більше після нашого вінчання!

- Коли ви встигли одружитися, друже? - Граф Торнктон страшенно образився на друга, почувши такі слова. - І ти мене не запросив на цю подію? Я розумію, що ти хотів якнайшвидше зробити її своєю законною дружиною. Але можна було запросити свого найкращого друга! Тим більше колишнього нареченого твоєї нареченої.

- Дереку, вгамуйся. Ти не дослухав до кінця. Весілля ще не було. Але воно відбудеться сьогодні, як тільки привезуть вінчальну сукню, яку мають привезти з Лондона, щоб нареченій було що одягнути на таку урочисту подію. Не йти ж їй до вівтаря оголеною! Вона, звичайно, у мене красуня, яких світ не бачив! Але я егоїст, тому споглядати оголене тіло Кетрін не дозволю більше нікому, окрім себе.

- Щасливець! Заздрю тобі, друже. Прям немає слів. Ти в мене забрав такий скарб! Більше такого екземпляра краси та доброти я не знайду ніде у світі. Доведеться мені доживати своє життя на самоті.

- Що ти, друже! Ти обов'язково зустрінеш своє кохання. Тому що ти, як ніхто у світі, заслуговуєш на щастя і сімейний затишок. Ми ще обов'язково погуляємо на твоєму весіллі.

- А Кетрін взагалі знає, що сьогодні виходить заміж? Вона знає, що за кілька годин стане герцогинею Ештон? Ти міг її і не повідомити, що нині відбудеться її весілля. Адже ти такий пройдисвіт, що від тебе можна очікувати всього.

- Ти справді мене знаєш найкраще, друже.

- Ти ще не зробив Кетрін пропозицію?

- Сьогодні – ще ні. Але я її й так просив стільки разів стати моєю дружиною, що думаю, вона здогадується і без чергового мого поклоніння перед нею, що бажаю бачити її як пані цього будинку і як свою законну дружину. Адже думаю, вона не дурненька і вже давно здогадалася, для чого я привіз із Лондона отця Гаврилія. Окрім того, чого мені тільки варто було отримати спеціальний дозвіл на шлюб!

- Кетрін того варта!

- А ще треба привести її батька і тітоньку з Лондона і коротко їм розповісти, як так сталося, що дівчина перетворилася на мою пристрасну шанувальницю після своєї неприязні й боязні до мене, як так вона погодилася стати моєю дружиною.

- Татку, татку! – почули чоловіки дитячий белькіт після того, як несподівано двері з гуркотом відчинилися. До кабінету увірвався Джонні. Дитина захекалася від швидкого бігу, тому їй більше не вистачило сил, щоб повідомити те, що вона хотіла. Через це хлопчик зупинився, намагаючись перепочити.

- Хлопче, за тобою що чорти гналися! – пожартував Дерек, погладивши малюка по кучерявому волоссі.

- Джонатане, що сталося? - Став картати дитину Річард. - Джентльмени не вриваються в кімнату без стуку. Кетрін не буде цьому рада, дізнавшись про це.

- Я не можу знайти матусю, - мовив нарешті хлопець . - Її ніде немає, татку.

- Маленький мій, Кетрін, напевно, в саду, насолоджується співом птахів.

"Або спогадами про минулу ніч", - промайнуло в голові у герцога.

- Або в моїй спальні, - додав він натомість.

«Прийшла перепросити за свою втечу і попросити за це прощення». - Річард уже уявляв, що доведеться їй зробити, щоб він їй вибачив.

Джонатан намагався ще щось сказати батькові, проте той був далеко звідси, не слухаючи більше дитячих слів. Хлопчик не розумів, що трапилося з його батьком, тому плескав наївно довгими віями, намагаючись зрозуміти по обличчю, про що він думає. Стан Річарда розумів лише його друг, знаючи, де зараз перебував той.

- Малюче, твоя матуся, напевно, на кухні ... - Дерек спробував замість батька дитини заспокоїти того.

- Її там немає, сер. Її ніде немає. Я вже всюди шукав і питав у всіх. Вона зникла!

В очах хлопчика явно читався страх і переляк. Слова сина вивели й Річарда зі своїх солодких думок.

- Ну, що ти, Джонні, - мовив герцог синові, посадивши того собі на коліна, намагаючись заспокоїти малюка, який дуже серйозно вірив у те, що говорив. - Хіба могла твоя матуся тебе лишити? Адже вона так тебе любить, маленький.

- Вона мене не кидала, її хтось викрав у мене, - продовжував хлопчик у дуже серйозному тоні.

- Джонні, скажи мені, як із такого багатолюдного будинку можна викрасти людину так, щоб ніхто цього не помітив? Кетрін, мабуть, десь ховається. Адже вона любить грати в хованки. Правда?

- Любить, - погодилася дитина.

- Вона хоче, щоб ти знайшов її, маленький мій. Біжи, і добре її пошукай. У неї добре виходить ховатися. І коли її знайдеш, то скажи, щоб готувалася до нашого весілля.

- Ви сьогодні одружуєтеся? Ура! – Джонатан усміхнувся янгольською усмішкою.

Річард допоміг хлопцеві злізти з його колін, погладивши його по білому волоссю.

«Ох, як тільки я знайду, де ти ховаєшся, негіднице, так одразу там і візьму! - Думки герцога малювали дуже мальовничі картинки того, як він каратиме пустунку, що втекла. - Знатимеш, як мене дражнити!»