25

- Піду, щось знайду твого розміру, - мовив Джон, усміхнувшись дитині. - А ти тим часом знімай із себе все це, я зараз повернуся.

- Не хочу, - відмовився Роберт, схопившись за лацкани вовняної накидки, коли Річард простяг руку, щоб допомогти хлопцеві її зняти.

- Дурнику, тобі треба зняти з себе все це, а то ти захворієш, - втрутилася Стейсі, підтримавши сина та батька.

- Не хочу, - продовжив упиратися Роберт.

- Роббі, але ти повинен, - наполягала Стейсі.

- Мила, піди краще і допоможи Джонатану знайти потрібні речі, - мовив Річард дівчинці, зрозумівши, що малюк соромився роздягатися в її присутності.

«Через кілька років ти будеш тільки радий роздягтися в присутності такої красуні, - промайнуло у герцога в голові, і він усміхнувся своїм думкам. – І ніколи в житті сам не попросиш, щоб вона пішла».

Стейсі та Джонні вийшли з вітальні, залишивши чоловіка наодинці з малюком.

- Ну, все, вона пішла, можеш скидати з себе все це, - сказав Річард хлопчику. - Мене соромитися не обов'язково. Чого я такого не бачив, чого не бачив у себе!

Маленькі пальчики знайшли ґудзика, тільки користі від них було мало так, як вони, як і раніше, не слухалися свого власника.

- Дозволь я тобі допоможу, маленький, - запропонував герцог Ештон свою допомогу, сідаючи біля дитини. Згадавши слова дівчинки, що Роберту не подобалося, коли до нього зверталися, як до маленького, він хотів було вибачитися за свою помилку, але передумав, помітивши, що малюк був зовсім не проти, коли він до нього так звертався, навіть навпаки – його очі заблищали від цього.

Річард швиденько розстебнув усі ґудзики на накидці й допоміг дитині її зняти. Потім були черевики. І чоловік здивувався, як можна було ходити в таких стоптаних чоботях. І вся решта одягу була сильно зношена, латана, правда чиста, не забруднена. Здавалося, що хтось дуже сумлінно стежив за нею. І тут Річард представив жіночі ручки, які перуть цей рваний одяг у холодній воді, нахилившись над струмком. А потім ці ж ручки дуже старанно штопають кожну нову дірочку, зроблену непосидючою дитиною при тьмяному світлі самотньої свічки.

- У тебе дуже дбайлива мама, маленький, - ласкаво мовив герцог, вдивляючись у два чорні вугільні оченятка, так схожі на його власні очі. - Як її звати?

- Дора, сер, - відповів хлопчик, скидаючи через голову сорочку, при цьому так обережно, щоб не зачепити хутряну шапку.

- Гарне ім'я, - збрехав Річард.

- Так, гарне. І моя матуся теж дуже гарна, - почав розхвалювати хлопчик свою матір.

- Я і не сумнівався. У такого гарного малюка має бути така ж гарна матуся. А твоя мама родом із якої країни?

- Вона народилася в Англії, сер.

Коли Роберт скинув із себе весь одяг, залишившись тільки в головному уборі, то швиденько заліз на диван. Річард встиг помітити на животі у хлопчика родимку. Така сама була і в нього. Це була родима пляма, яка передавалася від батька до сина вже багато століть. У Джонатана також була така родимка. А це означало, що цей чорнявий малюк доводився йому рідним сином. У цьому герцог більше не сумнівався. Він укутав хлопця покривалом під самісіньке підборіддя.

- А шапку ти збираєшся знімати? – усміхнувся герцог дитині, його рідному синові. - Бачу, вона тобі дуже сподобалася, так ти до неї прикипів. Знімати все не хочеш.

Хоча хлопчик скинув головний убір, але розлучитися з ним, як і раніше, не хотів, продовжуючи тримати його в руці. Річарду забрало дар мови. Він стояв навколішки біля дивана і дивився на свою маленьку копію. Довге, чорне волосся, сильно скуйовджене; темні, величезні очі, гарно окреслені рівними дугами-бровами; маленький, рівний носик і трохи пухкі губи, трохи більші, ніж його власні. Чоловік закусив свою нижню губу, пригадавши, хто робив так, коли нервував, і на чиї губи були схожі уста хлопця. Йому раптом забракло повітря, було важко дихати. Але це не могло бути правдою. У них із Кетрін не було дітей. Правильніше сказати – вони не встигли їх завести.

«Хто ж твоя мати, маленький мій? - Річарда охопило таке жахливе нетерпіння про це дізнатися, що почали свербіти долоні. – З ким я провів солодкі хвилини, від чого в нас вийшла така гарна дитина?» Хоча його серце вже давно знало правду, хоча розум, як і раніше, відмовлявся в це вірити.

Герцог почав відраховувати в думці роки, коли народився цей хлопчик. Пригадавши, що надто довго добивався кохання однієї норовливої дівчини, майже пів року, і за цей час він ні з ким не вступав у любовний зв'язок так, як нікого, окрім тієї полум'яної відьми, більше не бажав, то зрозумів, що тільки з нею однією міг зачати цього чудового малюка.

- Мій рідний, мій малесенький, - несподівано ласкаво мовив Річард, міцно обійнявши хлопчика, при цьому сильно налякавши дитину. Він це зрозумів після того, як відчув, що хлопчик весь напружився від переляку. Але більше мовчати він не міг, тому відкрився перед ним. - Я твій справжній тато, - продовжив шепотіти герцог, обіймаючи малюка. Відчувши, що дитина нарешті розслабилася в його батьківських обіймах, він доторкнувся рукою до волосся і почав його гладити. - Чуєш мене, Роббі. Я твій рідний батько.

Герцог Ештон відсторонився від хлопця і подивився прямо в його очі, продовжуючи погладжувати чорні локони.