21

Коли карета проїхала мостом через рів, наповнений водою, перед супутниками постали високі, дерев'яні ворота, із залізними шипами зверху, що робило їх ще старішими на вигляд, ніж вони здавались з першого погляду.

- Наче брама в пекло! - вигукнула приголомшено маркіза Ботем, відкривши з подиву свій симпатичний ротик. – За ними має бути пекло. Я в цьому впевнена.

У цей момент ворота почали повільно і з моторошним скреготом відчинятися. За стінами замку чулися крики слуг, які своїми руками приводили цей давній механізм у дію. Звуки іржавих ланцюгів, на яких трималася ця споруда, сплелися разом з людськими криками та прокльонами.

- Ще не вистачало тільки вершників зі списами та мечами в руках, щоб я повністю переконалася в давнину цієї величі, - маркіза продовжувала базікати, поки Річард насолоджувався цим видовищем.

       В'їхавши крізь підняту браму всередину замку, перед Річардом і Софією постало воістину чарівне видовище. Такого побачити тут жінка навіть не очікувала. Від цього в неї непристойно широко розплющився рот, і очі стали такими величезними, наче два горіхи. Річард швиденько виліз із карети, не чекаючи, коли це зробить слуга, який уже біг до них, важко дихаючи від швидкого бігу.

- Вітаю вас, ваша світлосте, - мовив молодий хлопець, схилившись у такому глибокому поклоні перед гостем, від чого його довге волосся зачепило промерзлу землю.

Потім він швиденько простягнув руку, пропонуючи маркізі допомогу. Жінка торкнулася руки слуги, вилазячи з карети з гордо піднятою головою. Але тут її нога наступила на щось м'яке та слизьке, від чого вона послизнулася і ледь не впала на землю від цього.

- Обережно, Софі, - весело посміхнувся Річард, побачивши цю сцену, - бо ти ледве торкнулася ногою цього варварського притулку і мало не впала обличчям у бруд. Точніше в лайно! - додав герцог, помітивши, що під ногами його коханки був зовсім не бруд, а справжній коров'ячий коржик.

- Тобі смішно, любий?! - почала кричати маркіза Ботем, зрозумівши, у що вляпалися її білі туфельки. - Я наступила на гній, а ти з мене насміхаєшся, коханий?! Руки геть від мене, бовдуре! - гукнула вона до слуги, гидливо відмахнувшись від його руки. - Куди ти дивився, коли допомагав мені виходити, телепню?!

- Вибачте, міледі! - став низько кланятися хлопець. Він боявся гніву прекрасної дами, вже уявляючи, як його виженуть геть із замку, добре перед цим надававши по шиї й не тільки по ній. Як він годуватиме своїх молодших сестер та брата, якщо втратить таку посаду. - Я все негайно витру, леді, - почав голосити бідолаха, схилившись перед баронесою Ботем на коліна і став руками стирати коричневі плями з черевиків прекрасної дами. - Не залишиться і цятки на ваших туфельках, міледі.

- Ну, дивись мені, недолугий негіднику! - кинула злісно жінка, надувши свої губки від гидливості й піднімаючи свої спідниці вище, щоб хлопець ще не забруднив поділ її сукні. - Якщо я знайду хоч маленьку цяточку на моїх туфельках, то розпоряджуся тебе висікти гарненько, щоб ти собі більше не дозволяв такого. Наступного разу я накажу тобі лягти біля карети, щоб не влізти в козячі коржики. Зрозумів мене, дурню?

- Так, моя пані, - швиденько кинув покірно хлопчина, продовжуючи чистити черевики маркізи то руками, то рукавами повторно протираючи коричневі розводи.

- Софіє, як тобі не соромно так поводитися? - запитав Річард, побачивши таке. - Твоє становище в суспільстві ще не дає тобі права так по-скотинячому поводитися з цим бідолахою! Він не винен, що ти вляпалася у лайно. Треба було самій дивитися, куди ступаєш, люба моя маркізо. Я ось не наступив на ці коржики, бо не задирав так високо голову, як це ти зробила.

- То ти бачив цю гидоту і не попередив мене про це? - обурилася Софія, пирхнувши злісно від досади, тупнувши при цьому ногою й уперши руки в боки. Від її різкого руху бризки гною розлетілися на її спідниці. - Красно дякую тобі, любий! Тепер я зрозуміла, як ти мене дуже любиш.

Помітивши це, жінка закричала голосно від прикрості, змушуючи своїм вереском всіх слуг, що були зайняті роботою, зупинитися і впитися своїми зацікавленими поглядами на неї.

- Ненавиджу цю глушину! Це місце забуте як самим Богом, так й усіма високоповажними дамами й джентльменами. Як я примудрилася себе умовити сюди приїхати? Це варварське місце відстало від цивілізації на кілька поколінь! Тут, напевно, живуть навіть дикуни! Вони на мене нападуть і зжеруть! Ні, я цього не витримаю! Річарде, негайно їдемо назад до Англії!

- Мила, їдь, коли тобі так нестерпне це місце, - відповів спокійно Річард, насолоджуючись сценою, яку влаштувала його коханка. - Мене тут все влаштовує. Тож вибач, але далі ти якось без мене сама. Тому що я залишаюся.

- Отже, так ти мене кохаєш?! - стала голосити жінка, штовхнувши ногою бідного слугу, який продовжував витирати окрім жіночих черевиків ще й поділ її сукні, стоячи навколішки перед знатною дамою. Але ця дія призвела до того, що він упав на бік від різкого удару, розпластавшись на землі біля примхливої пані. - Пішов геть, мерзенний черв'як! - кинула зверхня маркіза слузі, переступивши через бідолаху, що валявся біля її ніг. - Тут навіть нема кмітливих і розторопних слуг, Річарде. Добре, що ми взяли з собою Дейзі. А то тут навіть не було б кому стежити за моїми речами! До речі, а де сама Дейзі з моїми речами, любий?! - запитала маркіза коханця, ласкаво торкаючись його рукава, зовсім забувши про від'їзд. - Адже ми послали карету з речами вперед. Вона мала вже давно приїхати.