19

- Дивіться, бісовий приплід іде!

- Не бісовий, а приплід отця Гаврилія!

Група з чотирьох дітлахів, серед яких була лише одна дівчинка, а всі інші хлопчаки, голосно стали кричати, побачивши вдалині сина містера Стокмі.

- Ти знаєш, у кого ти такий потворний вдався?

- Ні?!

- А ми тебе просвітимо, шановний містере Стокмі!

- Твій батько, преподобний отець Гаврилій згрішив з твоєю матінкою, і Бог їх покарав, пославши тебе, як покарання за їхнє гріхопадіння і перелюб. Адже святим людям, на зразок твого татуся не можна спарюватися!

Хлопці голосно почали сміятися, тримаючи животи від болю. Тільки дівчинка стояла мовчки, кліпаючи своїми невинними очима. По виразу її симпатичного обличчя було видно, що їй все це не подобалося, просто вона боялася глузувань інших хлопців, тому не наважувалася заступитися за хлопця.

- Ти породження зла!

- Виплодок пекла!

- Згинь, нечиста сило!

- Хлопці, ви помиляєтеся, - раптом серйозним тоном мовив найстарший хлопець з усіх присутніх дітей. Виглядав він на десять, а то й на одинадцять років. - Його матінка отримала не від отця Гаврилія. Він би тоді був таким же потворним, як і наш батюшка, та ще й рудим і весь у плямах. Його мати-шльондра зналася з самим чортом. Ось хто його справжній батько! А він чортеня!

- Чортеня!

- Чортеня!

Інші хлопці наслідували їхньому старшому товаришу і почали повторювати за ним, вигукуючи лайливе слово, що прижилися так скоро.

Роберт хотів мирно пройти повз гурт хлопців, які його постійно дражнили й обзивали, пригадавши слова матінки та батька, що тільки грішники опускаються до лайки та бійки, проте остання репліка стала останньою краплею його терпіння. Він зупинився за метр від хлопців, що вигукували без зупину образливі слова, і повернувся до них обличчям. Хлопчика, звичайно, зачепила його нова кличка, яку йому дали старші хлопці, але найбільше йому не сподобалося те, як обізвав Арчі його маму.

- Не смій так говорити про мою матусю! - сердито загарчав Роббі, зчепивши маленькі долоні в кулачки. - Ти мене зрозумів? Вона найдобріша і найкрасивіша матінка у світі!

- Вона в тебе потворна, як і твій батюшка! - відповів Арчі, зміряючи хлопця загрозливим поглядом.

Хоч і Роберт був на пів голови нижче від його кривдника, але він цього не побоявся, і підійшов до того впритул, свердлячи того розлюченими очима.

- Ти зганьбив чесне ім'я моєї матінки, - кинув він нахабі. - Негайно візьми свої слова назад!

- Навіть не подумаю.

- Я тебе попереджаю востаннє. Забери свої слова. Бо я не ручаюся за себе!

- Ой, ой ! Налякав! Я прямо весь тремчу від страху.

- Арчі, годі сміятися з нього, - раптом постала на захист за Роберта дівчинка. - Він ще зовсім маленький.

- Я не маленький! – грізно крикнув син отця Гаврилія, образившись на слова дівчинки. - Мені вже п'ять років! І взагалі мені не потрібний захист якогось дівчиська. Я сам можу себе захистити.

- Який великий вишукався! - Дівчинку зачепили слова Роберта, а особливо те, що він не хотів, щоб вона за нього заступалася, бо дівчинка. - Та ти на добру голову нижче за Арчі. Досить сперечатися з ним. Іди краще додому. Бо він від тебе мокрого місця не залишить.

Але Роберт не послухався слів дівчинки. Її захист ще тільки сильніше його розлютив. А наступні вигуки довели його до білого коліна.

- Мамчин синочок!

- Дияволятко!

І він накинувся з кулаками на своїх кривдників, які були значно вищими за його ріст. Однак це не завадило йому добре відколошматити двох хлопчиків, які попадали на промерзлу землю від його ударів. Тільки впоратися з найбільшим хлопцем Роберту не вдалося. Арчі розбив малюкові ніс, з якого потекла струмком кров. Але жахливий, тупий біль Роберта не зупинив, а навпаки ще більше підігрів його гнів.

- Візьми свої слова назад, Арчібальде! – кричав він, вимагаючи від кривдника вибачень.

- Як же! Я вибачатимуся перед шльондрою та її приплодом!

Хлопчики вчепилися один в одного мертвою хваткою, кружляючи в дикому бойовому танці, немов воїни у смертельному поєдинку. Ніхто не хотів програти, кожен хотів перемоги. Для Арчі було б ганебно, якби цей малюк, молодший від нього на п'ять років, наваляв йому, тому він не шкодуючи своїх сил, вивільнив свою праву руку з міцного захвату жвавого хлопця і вдарив нею в око супротивника. Роберт від страшного болю, що пронизав його око, відпустив свого ворога, схопившись за забите місце.

- Арчі, припини негайно, - заступилася дівчинка, підбігши до скрученого хлопчика.

Тільки дівочий захист розлютив Роберта ще сильніше і додав йому сил, тому він припинив себе жаліти й накинувся на кривдника знову. Ця хватка повалила обох хлопців у струмок, біля якого й відбувався цей поєдинок. Студена вода одразу охолодила не лише їхні тіла, а і їхню ворожнечу.

- Що тут відбувається? – почулося збоку.

Всі діти повернули свої погляди на хлопчика, що говорив. Навіть Арчібальд і Роберт повернули свої голови на раптового, непроханого свідка їхньої бійки. Вони стояли мовчки, вода струмочками стікала з їхнього промоклого одягу. Зуби стукали, а губи вже встигли посиніти від моторошного холоду. Їхні тіла трусило від холоду й ознобу. Але вони продовжували стояти в крижаній воді, яка доходила їм майже по коліна, уперши свої погляди на незнайомця. Його вигляд шокував усіх дітлахів. Вони одразу зрозуміли, що перед ними стояв син якогось лорда. Весь його вигляд кричав їм про це, починаючи з дорогого одягу і закінчуючи поставою, яка могла належати тільки аристократу. Місцеві дітлахи бачили лише одну людину з вищого суспільства – віконта Крекстона, власника замку Бертольдшир. Але той одягався не так багато, як ця молода особа, що стояла зараз перед ними.