10

Будинок сімейства Стокмі вважався одним із найбільших та найкрасивіших у селі. Він був побудований спеціально за наказом покійного лорда Бьюкена понад сорок років тому для священника та його родини, який проживав тоді у селі. Тут було не менше п'яти гостьових кімнат, величезний кабінет, затишна вітальня, невелика кухня та комора з темною комірчиною. Меблів тут було небагато, але достатньо, щоб було де посадити гостей і самих мешканців. Не надто нова, але й не стара, вона була стерпною для пристойного суспільства та для затишного проживання. Такий висновок зробив віконт Крекстон, ховаючись тут від сніжної бурі. Вітальня здавалася великою, хоч і не дуже світлою через нестачу світла. Усього три свічки горіли, розставлені в різних частинах кімнати, намагаючись хоч якось висвітлити це величезне приміщення. А ще горів камін, язики полум'я якого яскраво горіли та танцювали, створюючи в будинку затишок та спокій, і завдяки якому тут було тепло. Але придивившись добре, Бертольд зрозумів, що тільки завдяки жіночим рукам ця вітальня здавалася більш-менш пристойною для приймання таких знатних осіб, яким він був. Килим під ногами, хоч і вицвів давно, виглядав доглянутим і чистим. Жодної порошинки чи цятки не було помітно на ньому. Господиня цього будинку, напевно, ніколи не відпочивала, постійно прибираючись. Підлоги також були вимитими дочиста і натертими до блиску, через що віконт побачив власну тінь, яку кидало його величезне тіло. Тумби та комоди також блищали, натерті до блиску без пилу та відбитків пальців на них. Єдине величезне дзеркало, що стояло в правому кутку від нього, було таким чистим, без жодного розводу, від чого Бертольд помітив гусячі складки навколо своїх очей, а також сивину в бакенбардах. Так, він, звичайно, постарів, але виглядав на свої п'ятдесят, як сорокарічний чоловік. Він посміхнувся до свого відображення, виставляючи напоказ ряд білих, рівних зубів.

- Я ж просила тебе випрати мою накидку в першу чергу, - раптом почувся владний голос місис Стокмі. – Я так розраховувала на твою допомогу. А ти мене так підвела. - Бертольд побачив посередині вітальні свекруху з невісткою, яка тримала брудний, не випраний верхній одяг. - У чому ж мені тепер, скажи на милість, іти на це недільне богослужіння? Якби знала, що на тебе не можна покластися, то сама все зробила б. А що тепер мені, накажеш, робити, Доро? Тепер самій доведеться йти в таку завірюху прати! - Жінка закотила очі, поклавши руку на лоб, ніби приготувалася зомліти від моторошного, щемлячого болю. - Ох, і як ниє моя спина! Я ледве тримаюсь на ногах.

- Ну, що ви, матінко, я сама все зроблю, як тільки припиниться ця хуртовина. Вам не можна напружувати свою хвору спину. Ви й так ледве тримаєтеся на ногах. Вам треба відпочивати, щоб набратися сили та щоб витримати недільну службу. Ідіть і сядьте на софу. Я вам допоможу. - Взявши жінку під руку, вона попрямувала з нею до потрібного місця.

І тут Дороті помітила віконта, що стояв біля входу з таким подивом в очах, а ще злістю, що наростала з кожним словом місис Стокмі. Ще секунда і тут почалася б буря гірша за ту, що бушувала зараз зовні.

- Мілорде, ви схожі на снігову людину, - радісно залепетала жінка, кинувшись до нього, намагаючись охолодити його запал. - Проходьте, будь ласка. Не бійтеся, почувайтеся, як у власному будинку.

Веселий жіночий сміх справді пом'якшив чоловіка, охолоджуючи його злість. Він зрозумів, що вона благала його не накидатися на місис Стокмі з докорами та не висловлювати того, що він насправді думав про неї.

- Ах, віконте Крекстоне! Яка честь для нас приймати вас у нашій маленькій хатині! Проходьте, любий. Не соромтеся, - Аврора швиденько підійшла до чоловіка, схопивши його під лікоть і потягнувши за собою ближче до каміна.

«І куди подівався біль з хворої спини шановної та високоповажної матрони? Хіба що я Ісус Христос, який творить чудеса, і один погляд на мене робить людей здоровими!»

З такими думками віконт присів біля хазяйки будинку, яка дуже близько присунулась до чоловіка, що вважалося в пристойному суспільстві обурливим і неприйнятим для такої шанованої місис. Бертольд зрозумів, що ця жінка так і не змирилася з тим, що він вибрав собі за дружину не її, а тітку її невістки. Ця лицемірна особа все ще мала якісь таємні надії, щоб його окрутити та стати віконтесою Крекстон.

- Мені настільки приємно, що ви вирішили нас вшанувати своїм приходом, - радісно заспівала Аврора, продовжуючи тримати чоловіка за лікоть. - Я така рада, така рада, що зовсім забула про біль у спині. Одна ваша присутність робить мене щасливою та здоровою!

«Тепер я розумію, як складно відмовити цій жінці в чомусь. Її вдавання та лицемірство не знає кордонів. Бідолашна Дора!»

- Я надішлю вам верхній одяг своєї дружини своїм слугою, як тільки припиниться ця хуртовина, - замість того, щоб грати в милого гостя, Бертольд звернувся до гостинної господині будинку войовничо. - Тільки заради Бога не треба знову посилати бідну дівчинку в таку завірюху прати.