8

Через важку роботу і часті присідання, і вставання, чепчик Дороті змістився, випустивши назовні полум'яні пасма волосся. Від холоду вони замерзли, ставши білими. Ніколи раніше віконту Крекстону не доводилося бачити такий неохайний вигляд місис Стокмі. Вона завжди була старанно одягнена, хоча постійно у все сіре чи чорне, але охайне та чисте. А зараз вона була одягнена в шаль, що сяяла дірками та у рваних черевиках. Бертольдові здалося, що це зроблено навмисне, щоб не зіпсувати той старанний одяг, який жінка носила на людях. На голові у неї завжди був чепчик, який ховав від усіх сторонніх її волосся. У той час як у моді були локони, що виступали з-під головних уборів, для місис Стокмі це було заборонено, це було схоже на смертний гріх, її віра і мораль вимагали, щоб ніколи жодна прядка не вибивалася з-під її потворного чепчика. Довге, густе волосся вважалося страшною спокусою, особливо руде волосся, тому його ховали під капелюшками й чепчиками, і лише законний чоловік мав право милуватися волоссям дружини наодинці в їхній спальні.

- Бачиш, яким поганим помічником я виявився, люба Дороті. Напевно, ти зараз думаєш, що я, як і всі знатні лорди - брехун і майстер гарно говорити, і що насправді я простий хвалько і допомоги від мене, як від козла молока.

- Ну, що ви, віконте Крекстоне, я так не думаю. Я вважаю вас найпрекраснішою людиною на світі. Адже ви зробили мою тітоньку найщасливішою жінкою у світі. Вона заслужила на таке щастя. Дякую вам величезне, мілорде. Хай вас Господь стереже! Вас і мою тітоньку, і вашу майбутню дитинку. Ви взяли її за дружину, попри те, що вона безрідна простолюдинка і ... Від вас тепер відвернеться все світське суспільство, вас цуратимуться, як чуми й нікуди не запрошуватимуть.

- Здалось мені це світське суспільство! Ці плебеї та знатні мішки з грошима мене цураються вже давно. Я ізгой для них ще з часів моєї молодості. Мені нічого втрачати. Мені завжди були чужі всі ці бали та заходи, вечори, з одягненими в пух і прах джентльменами та панночками. - Бертольд хмикнув, показуючи цим всю свою зневагу до цього світу багатих та вибраних. - Зарозумілі плебеї, ледарі та зарозумілі леді та лорди! До того ж у цій глушині з усього вищого світу тільки я один і залишився. Хто мене тут цуратиметься, люба місис Стокмі?! Та і якби мене й приймали в суспільстві, я б все одно не відмовився від моєї коханої Марджі. Вона для мене все! Вона моє щастя та радість! Моє кохання та підтримка! Без неї я не мислю свого життя після зустрічі з нею.

- Нехай благословить вас Господь Бог за те, що ви зустрілися на її шляху. Якби не ви, то моїй тітоньці було б важко після смерті мого батька. Її брат був для неї всім. А так ви стали їй підтримкою та втіхою. Ви зробили її найщасливішою жінкою на світі, а вона вже давно не сподівалася знайти собі чоловіка. Мілорде, ви подарували їй нове життя, сповнене любові та нестримного щастя. А ще дали шанс відчути себе матір'ю. Вона про таке вже й не мріяла. - Голос дівчини затремтів, і віконт зрозумів, що вона себе ледве стримує, щоб не розплакатися. І справді вже за секунду з її очей ринули сльози. - Більшість людей у сорок шість збирають собі приналежності для поховання, а моя тітонька збирає приналежності до дитячої колиски, різні милі дрібнички, які вона вже через кілька місяців зможе надіти на свого малюка, на вашого малюка.

- Марджі також подарувала мені можливість стати батьком, - мовив Бертольд, кінчиками пальців дбайливо витираючи сльозинки з її щік. - Це найбільший подарунок, який може зробити жінка чоловікові.

Дороті так вразили останні слова віконта, від чого вона роззявила рота, завмерши в заціпенінні. Не чекала вона таке почути колись із вуст джентльмена. Дівчина зрозуміла, як сильно віконт Крекстон любив її тітку.

Поки дівчина дивувалась, що тільки-но почула, Бертольд помітив кров на обличчі у племінниці його дружини. Він насупив брови, уважніше вдивляючись у її змучене обличчя. Раніше воно здавалося йому сірим і тьмяним, позбавленим життя. Він постійно дивувався про себе, як у такої гарної жінки, якою була його Марджі, могла бути така непоказна і страшна племінниця. І тут чоловік зрозумів, що Дороті себе спотворювала навмисно. Нині на щоках у дівчини грав рум'янець. Великі очища сяяли щастям, і віконта вразив їхній колір. Ніколи він не помічав, що вони в неї зелені та такі величезні. Як таке сталося? Можливо, через те, що Дороті завжди ховала свій погляд від співрозмовника, не дивлячись просто у вічі. Але як можна було не помічати такий разючий смарагдовий колір? Може від того, що місис Стокмі постійно мружилася, від чого її великі очі здавались такими маленькими й невиразними, ніби безбарвними, а дві глибокі зморшки між бровами від частого примружування робили дівочі риси потворними.

Віконт Крекстон перевів свій погляд униз, повільно досліджуючи рот дівчини. Від того, що він побачив у нього широко розкрився власний рот. Дівочі губи настільки здивували Бертольда своєю формою, що в нього перехопило подих. Вони здалися йому справжньою спокусою для будь-якого чоловіка, у якого ще могла вирувати кров від жіночої краси. Як таке можливо?! Віконт був здивований і спантеличений. Рот місис Стокмі завжди здавався звичайнісіньким, навіть непоказним. Йому було шкода бідолаху через те, що Бог обділив її красою, він навіть сердився на матінку-природу за те, що та не наділила її хоч крапелькою жіночої привабливості. Тому він колись вважав, що їй страшно пощастило мати такого чоловіка як отець Гаврилій. З такою потворною зовнішністю вона могла і зовсім не вийти заміж, так і залишитися старою дівою, доживаючи свої дні, няньчачись з дітьми якоїсь багатої родички, яка взяла б бідолаху до себе в будинок через душевну доброту.

Можливо через те, що місис Стокмі завжди стискала губи, ніби ховаючи їх від сторонніх, вони й здавались усім маленькими. Це було єдине правильне пояснення цього непорозуміння. А зараз віконт бачив чарівні пелюстки троянд, такої дивовижної форми, створені матінкою-природою, щоб спокушати навіть найсвятіших осіб чоловічої статі, зваблюючи їх гріховними мріями про те, що можна було б зробити з такими досконалими вустами.