7

Спуск із пагорба зайняв більше пів години. Бертольд наблизив коня до струмка, уважно спостерігаючи за тим, як бідолаха, не розгинаючи спини, працювала над брудними ганчірками. Осторонь від неї лежала вже ціла купа випраного одягу.

- Бог на допомогу, місис Стокмі! – кинув чоловік, порівнявшись конем із жінкою, яка здригнулася і схопилася від несподіванки, випустивши білу сорочку з рук.

- Ой, пробач мені, люба! – почав просити вибачення Бертольд, спустившись з коня. – Не хотів тебе лякати.

- Мілорде, - мовила Дороті, побачивши того, хто стояв перед нею. Вона задумалася над тим, чи буде прийнятно їй зробити реверанс перед віконтом у такій ситуації, що не відповідає нагоді й місцю. Вони були не у світському суспільстві, а в дикій місцевості, серед снігів і дерев. Тут її ніхто не засудить, якщо вона цього не зробить. А якщо зробить, то це виглядатиме навпаки смішно. Бідна жінка мала зараз страшний вигляд і вона це розуміла надто добре. Нічого було такій потворі, як вона навіть вітатись з лордом не те, що кланятися перед ним у поважному привітанні. Дороті не знала, що робити в цьому випадку, тому мовчання затяглося, і треба було щось негайно відповісти цьому високоповажному джентльменові, який був чоловіком її тітки. На щастя, їй не довелося нічого вигадувати, бо випадок вирішив усе за неї. Сорочка, яку вона впустила, злякавшись, почала пливти від неї вниз за течією. Помітивши це, вона вигукнула:

- Сорочка! Сорочка мого чоловіка! - Бертольд зрозумів, що мала на увазі дівчина, побачивши білу тканину, що пропливає біля нього. - Ловіть сорочку, мілорде! Бо мені перепаде від чоловіка!

Дороті кинулася навздогін за сорочкою.. Тільки віконт був спритнішим і ближчим від того місця, тому він став рятівником одягу.

- Бог ті мій! Яка крижана вода! - заволав чоловік, витягнувши сорочку з води.

- Та що ви, мілорде. Зараз вода вже тепла. Подивилася б я, що ви сказали на те, якою холодною була вода з самого ранку.

Намагаючись викрутити вологу з тканини, чоловік стиснув від болю в руках зуби, щоби не закричати.

- Дайте мені, – дівчина вихопила сорочку з рук віконта. - Не годиться лордам возитися з брудним одягом.

- Ах, щоб мені провалитися на цьому місці, якщо твоєму святому чоловіку сьогодні не перепаде від мене! - Віконт Крекстон почав зігрівати теплим подихом свої пальці, замерзлі від води. Але від цього стало ще гірше. Бертольдові здавалося, що його пальці хтось ламає, такий страшний біль він відчував. - Бідолашна! Як ти стільки одягу випрала, люба?! – запитав ніжним голосом чоловік, дивлячись на величезну купу чистого одягу, що лежав осторонь.

- Бог наш нам велить піклуватися дружині за чоловіком та сім'єю. Це мій обов'язок, мілорде. Як я можу дозволити, щоб мій чоловік ходив у брудних недоносок, тому що вода, бачите, надто студена?! Я не боязка. Я дуже хороша та любляча дружина. Моя совість мені не дозволить, щоб таке сталося.

Дівчина говорила так серйозно, що Бертольд навіть погодився із її словами.. Було видно, що їй зовсім не складно це робити, і їй зовсім не холодно. Він став сумніватися в тому, чи треба йому йти до отця Гаврилія – навчати його розуму.. Можливо, і насправді вода не така вже й крижана, як йому здалося спочатку. Напевно, жінці зовсім не холодно. Вона виявилася дуже витривалою та стійкою до такої погоди. Жодні морози були їй не страшні.

- Та й мені не складно зовсім, - додала Дороті, і її зуби почали стукати від холоду, а тіло почало бити в ознобі. - І мені не холодно анітрохи, мілорде.

- Воно й видно, як тобі не холодно, дитино! - вигукнув він, зрозумівши, що все-таки мав рацію з самого початку, а жінка просто вдавала, що їй не страшні ця холоднеча і крижані вітри. - Давай я тобі допоможу зібрати все у вузол і допоможу довести ці гори ганчір'я додому.

- Ні, що ви, віконте Крекстоне, - злякалася страшно Дороті, коли чоловік нахилився біля гори одягу, щоб зібрати все в одну купу. Вона також сіла біля нього, вкладаючи різні речі в купку. – Вам не можна такою справою займатися. Щоб сказали люди, побачивши, як шановний лорд тягне випрані речі? Та ви були б посміховиськом до кінця своїх днів! Люди такі жорстокі. Нічого нікому не вибачають. Жодного промаху. Я не можу допустити, щоб над вами потішалися через мене, пане. Ви ж такий добрий. До того ж ви є чоловіком моєї любої тітоньки. Якщо з вас потішатимуться, то й з неї теж. Як я можу таке допустити?! Вона ж замінила мені матір, коли та померла, залишивши мене зовсім одну. Вона виховувала мене, дбала про мене. Як я можу відплатити за її любов, доброту та опіку такою чорною невдячністю?

- Мила дівчинко, чому ти така добра? - мовив Бертольд, намагаючись допомогти жінці в цьому, але, не маючи жодних умінь у цій жіночій справі, він тільки навпаки їй заважав і псував те, що вже встигла зробити бідолаха. Зрозумівши, що він їй нічим не допоможе, а через свою скромність і покірність вона не посміє йому дорікнути в тому, що він їй заважає, Бертольд припинив свої незграбні спроби. - Чому тобі у чоловіки випав цей нелюд, який змушує свою бідну, мініатюрну дружину робити таку каторжну роботу? Чим ти заслужила таку гірку долю, люба моя?