4

Місис Гарретс не могла більше слухати цього, тому ще раз окинувши бідолашну жінку, скручену над мокрими ганчірками, пошаркала подертими черевиками геть. Дружина отця Гаврилія була в тоненькій сукні, яку носила також і навесні і влітку, і з рваною шаллю навколо грудей, яка гріла тільки себе, а маленьку голівку прикрашав чорний чепчик. Але страх покарання за непослух  чоловікові, змушував Дороті не помічати, в якому вбранні вона була. Бідолаха ніби не відчувала холоду. Справжня дружина святої особи, готова терпіти разом із нею всі життєві негаразди! Промайнуло в голові у старої. Вона сама міцніше затягла вовняну шаль навколо шиї, затремтівши від лютого холоду, киваючи головою від невтішної сцени. Стара, нижче опустивши свій чепчик на очі, щоб захистити очі від пронизливого вітру, побрела далі, залишивши подружжя наодинці, дозволивши отцю Гаврилію далі дорікати своїй дружині за неробство, ледарство і святотатство.

- Твоє бісеня знову забруднило весь одяг. Менше його треба балувати, Дороті. Цього сопляка треба частіше ставити на гречку. Саме цим я й займуся, коли дістануся приходу. Не личить синові святої особи так поводитися.

- Він ще маленький, Гаврилію, - спробувала місис Стокмі захистити свого малюка від гніву її чоловіка. - Не розуміє всього.

- Ось я йому й розтлумачу, що до чого. Пора вже йому дорослішати. Незабаром буде шість. Треба його навчити, як важко заробляти на їжу. Віддам його на службу в замок. Нехай попрацює своїми біленькими рученятами. Досить даремно мій хліб переводити. Настав час і йому вже приносити в будинок гроші. А якщо я ще раз побачу, як він забруднив одяг, то примушу його самого прати свої портки та простирадла. Зрозуміло, моя жоно?

- Так, муже мій, - з покірністю і смиренністю відповіла місис Стокмі, ще швидше орудуючи руками, щоб випрати плями від чорнила з сорочки чоловіка.

- А я піду. Мені треба продовжити писати свій трактат про людські гріхи, - повчально мовив отець Гаврилій дружині. - Тяжко дається мені написання, коли доводиться відволікатися від такого священного заняття, надісланого мені згори, самим нашим Господом. Але заради такої найвищої справи я все стерплю.

Містер Стокмі рушив у бік села, залишивши бідолаху корчитися над брудними ганчірками. Дорогою він бурмотів собі слова, які посилав йому Господь, щоб запам'ятати та потім увічнити їх на папері, щоб мати можливість читати їх грішним парафіянам у неділю і навчати їх праведного життя. А тим часом місис Стокмі відклала вбік, випрану, бавовняну сорочку святого отця, яка була тепер біліша за сніг. Жодної чорнильної плями не залишилося на білій тканині. Витерши піт з чола, жінка зиркнула на гору брудних простирадл і одягу, що все ще лежали на землі. Вона тяжко зітхнула. Витягнувши з цієї купи потемнілу від постійного прання жорстку сорочку, вона притягнула її до своїх грудей, міцно притискаючи. Шорстка тканина, з якої була зроблена дитяча сорочка, боляче колола жіночі пальчики. У її серці промайнуло співчуття до її дитини, якій доводилося носити таку грубу тканину. Ком підкотив до її горла, уявивши, як мішковина боляче натирала ніжну шкіру малюка. Вона ж добре знала, як це носити на голе тіло такий твердий одяг. Її нижня сорочка також була зшита з цього. Ось уже більш як п'ять років, відколи вона стала дружиною отця Гаврилія, їй доводилося це робити. Іншого одягу вона не сміла носити. Вона вже давно забула відчуття ніжної бавовняної тканини на своєму тілі. А про шовки вона навіть не сміла й мріяти. Адже це вважалося страшним гріхом. Таку розкіш могли собі дозволити лише знать й аристократія. Для них не було гріхів. Вони вважалися вищими за це. Людські гріхи існували лише для простолюдинів.

- Шовкові білизна і сорочки тільки розпалюють кров і плоть, змушуючи людину грішити, мріючи про тілесні насолоди, забуваючи справжнє призначення людських тіл, - завжди говорив містер Стокмі своїй недолугій і грішній дружині. - Тіло – це вмістище душі, а не засіб для втіх. Ти маєш про це пам'ятати, дружино моя. Колюча тканина кожну секунду тобі нагадуватиме про це, відволікаючи від гріховних помислів. І таким чином можливо колись ти зумієш відмолити свої гріхи й наш отець Господній одного дня простить тобі твої гріхи.

І справді така тканина настільки відволікала від будь-яких подібних речей, тому що колола ніжне тіло при кожному русі. Зараз уже Дороті не так сильно дратувало носіння такої незручної сорочки, бо вона вже трохи звикла. Її шкіра стала жорсткішою і менш вразливою до постійного тертя. А спочатку, коли вона вперше одягла такі шати, то її шкіра горіла вогнем, свербіла і по всьому тілу в неї були подразнення. Вранці вона помічала кровоточиві ділянки так, як вночі вона не контролювала свої дії і її руки розчісували до крові сверблячі місця.

- Видно, що в тебе шкіра така зніжена, чинить опір покаранню за гріх, вчинений тобою, - такими були слова отця Гаврилія, коли він бачив дружину без одягу. - Але нічого! Незабаром звикнеш до праведного життя.

Кілька сльозинок впало на дитячу сорочку, поки жінка боролася зі спогадами.

- Маленький мій, пробач мені за мою порочну сутність, - тихо прошепотіла Дороті. - Вибач, що в тебе така грішна мати. Я не хотіла тобі такої долі. Бачить Бог, не хотіла. - Сльози котилися по її розчервонілому обличчі, перетворюючись на кригу навколо підборіддя. - Але щоб виправити мій гріх тобі також доводиться терпіти всі поневіряння, що пали на мою голову.

Коли її чоловік кілька днів тому поклав на дитяче ліжко сорочку із твердої тканини, Дороті жахнулася від цього. Він зажадав, щоб вона зняла з дитини бавовняну сорочку і натягла на нього цю «знаряддям тортур», як вона сама називала таку тканину. Дівчина вперше не виконала наказ чоловіка. Вона не могла рушити у бік сина, щоб зробити те, що зажадав від неї її чоловік. Руки місис Стокмі відмовилися рухатися, і вона стояла ступором.