3

Шкіра почервоніла, а пальці заніміли від крижаної води. Пальці настільки скрючило, що місис Стокмі ледве зуміла розімкнути долоні. ТІ все не хотіли слухати свою господиню. Жахливий біль кілька разів пронизав кисті рук, від чого бідолаха стиснула зуби, щоб якось полегшити страждання, але це мало допомагало. Сьогодні, як ніколи, Дороті Стокмі відчувала тяжкості її нинішнього життя. Але раніше вона не шкодувала себе. Вона з гордо піднятою головою зносила всі труднощі, послані їй Господом. А зараз їй так захотілося кинути це важке заняття і втекти звідси кудись геть. Але згадавши, що якщо ці речі не будуть добре випрані, то вона отримає гарну догану від її люблячих свекрухи та чоловіка. А ще її синочку тоді також доведеться носити брудний одяг. А цього дозволити вона не могла. Місис Стокмі не могла допустити, щоб над її дитиною сміялися всі, кому не ліньки. Над ним і так стали всі жителі села потішатися і знущатися, коли він підріс, і стала надто помітна його несхожість не лише з нею, а й із її чоловіком, місцевим священником. Але якщо дитина не схожа на матір, то це ще прощалося, а от якщо дитина була не схожою на батька, то таке вважалося гріхом з боку самої матері малюка. І в такому випадку, як і матері дитини, так і самій дитині доводилося несолодко. За спинами сім'ї Стокмі подейкували, що Дороті – порочна і непристойна жінка, що нагуляла собі дитину поза шлюбом, та до того ж не від самого містера Стокмі, який за добротою своєї святішої душі пожалів бідолаху і дав притулок не тільки у своїй хаті, а й взяв заблудлу, грішну вівцю у законні дружини. Таким чином, її малюк отримав батька, а вона - чоловіка, залишившись порядною жінкою, яку, як і раніше, шанували та приймали у суспільстві.

Дороті піднесла руки до рота і стала їх зігрівати своїм теплим подихом, але вона настільки сама промерзла, що це їй зовсім не допомагало. Навпаки, від тепла її руки заніміли, і вона перестала відчувати промерзлі пальці. Її губи посиніли від морозу, а обличчя було червоне, як буряк і шкіра сильно свербіла від холоду та морозного вітру. Ноги замерзли і вона ледве ними пересувала. Не допомагали навіть її спроби зігрітися підстрибуванням на місці.

- Мені тепло! Мені тепло! - Вона говорила про себе, запевняючи, що це правда, стрибаючи, як кізочка навколо купи брудного, ще не випраного одягу.

Але від цього їй не легшало. Тоненькі, весняні, з тонкою підошвою, без утеплення всередині, і зовсім зношені черевики не гріли ступні. Здається, навпаки, від них їй було ще холодніше. Якби не тепла шаль, якою вона була закутана, то бідолаха б замерзла біля цього струмка на смерть. Щоправда, ця тканина була такою старою, з'їденою міллю, від чого світилася дірками. Ще було під питанням, хто кого грів: ця ганчірка жінку чи сама жінка цю облізлу шаль. А ще була в гардеробі дружини отця Гаврилія довга спідниця сукні, що захищала ноги власниці від вітрів та нижня сорочка. Однак відсутність нижньої білизни, яка коштувала надто дорого, щоб її собі могла дозволити місис Стокмі, змушувала дівчину стискати міцно ноги, щоб зігріти такі важливі жіночі органи, і не посилити їх і так плачевний стан. Колись вона не носила панталон так, як їй було в них незручно та спекотно, а зараз вона їх не носила так, як не мала достатньо коштів, щоб їх купити. Хоча ні, неправда. У її чоловіка було достатньо грошей від приходу, щоб купити дружині зайву пару панталон, просто він сповідував аскетизм, тобто зречення всіх благ життя. Батько Гаврилій та його сім'я користувалися лише найнеобхіднішими речами цивілізації, без яких не можна було просто вижити. І така річ, як спідня білизна вважалася містером Стокмі розкішшю і диявольською спокусою, створеною людьми, щоб грішити і вдаватися до заборонених втіх. Хоча сама місис Стокмі зараз з радістю зазнала б цих маленьких незручностей, щоб мати можливість зігріти свої жіночі скарби від морозів і вітрів.

- Доро, чи ти це? - почула жінка голос сусідки, старої жінки з сивим волоссям і беззубим ротом.

- Я, місис Гарретс, - відповіла дружина Гаврилія.

- Спочатку вирішила, що мені здалося. Дитино, що ж ти в таку негоду переш речі? - У голосі жінки чулося стільки співчуття і доброти, що жінка ледь не розплакалася в присутності цієї добросердої старенької. Їй так захотілося в цю мить опинитися в обіймах своєї тітоньки, яка завжди її втішала, коли тій було погано. Але дозволити собі поплакатись на плечі у своєї родички вона не могла. Така її гірка доля – бути дружиною священника, святого лиця і терпіти разом з ним усі тягарі життя, як це колись робив Ісус Христос. Вона не повинна була не тільки на людях скаржитися, а й навіть у помислах не могла собі дозволити таку розкіш. Це було б страшним святотатством та гріхом! Та й до того ж це все їй дано у покарання за її страшний гріх. Перелюб – це один з найстрашніших людських гріхів! А вона собі це дозволила колись із чоловіком, не бувши обвінчаною в церкві перед господнім обличчям. І за це Господь її покарав. Місис Стокмі за своє гріховне нутро та сутність несе зараз покарання.

- Мені не важко, - з голосом повним смирення і покаяння мовила Дороті. - Це ж мій обов'язок. Не можу дозволити, щоб моя свекруха, чоловік і син ходили у брудному одязі. Це страшний гріх, місис Гарретс.

- Страшний гріх - це змушувати свою дружину в такі морози йти до струмка, щоб випрати чоловічі портки. Чого це я поряд з тобою не бачу твою дорогу матінку? Чого вона зараз не поряд з тобою і не полоще сама портки свого улюбленого синочка в струмку? Матінку рідну шкодує синочок? Так? – продовжила місис Гарретс. - А дружину навіщо берегти та плекати?! Так? На те вона і дружина, щоб бути рабинею в подружньому домі та в подружньому ложі, і робити всю чорну роботу по дому, а вночі ще на першу вимогу і бажання задовольняти чоловічі потреби його найсвятішого лиця. Вони горітимуть за це в пеклі! Ось, побачиш, Дороті! Твій чоловік і твоя свекруха гірша самого сатани!