2

Після довгих роздумів, спогадів і милування місцевою красою Бертольд натягнув поводи й спрямував коня вниз схилом. Тварині доводилося прикладати всі свої зусилля, ступаючи по глибокому снігу, якого цієї зими вистачало з лишком. Через сильні морози й велику вологість, що йшла від моря, кучугури щільною кулею лежали всюди, незважаючи на ураганні пориви, що зносили все на своєму шляху. Однак цього року ця територія, яка раніше завжди залишалася без снігового покриття, була закутана товстими кучугурами. Цю дивність помітили всі жителі Брантгольда, маленького села, що межувало з землями, на яких стояв замок Стонгейвен. Тверезо мислячі селяни вважали це знаком майбутніх лих і нещасть, які незабаром падуть на ці землі. Віруючі схилялися у бік прокляття, надісланого на їхні голови предками, що жили на цих територіях перед ними. А старі матрони, які вірили в слова їхніх прабабок про існування нечистих сил, були більш схильні думати про те, що в Брантгольді знову з'явилася відьма, яка нашле на село та їх мешканців ще багато різних бід та хвороб.

Через віддаленість з великими містами місцевий народ жив дуже тихим і бідним життям. Тут усе ще панували відлуння тих давніх часів, коли вірували найдурнішим забобонам, включаючи існування різних бісів, водяних, русалок, тим більше чаклунів. А щоб у дівчині чи жінці запідозрили відьму - треба було народитися надто красивою для простої смертної, щоб усі чоловіки в її присутності втрачали здатність тверезо мислити і виразно говорити, пускаючи слини, побачивши всі її жіночі принади, нескромно виставлені на показ усім бажаючим. Матрони готові були запустити свої кігті в бідолаху, розполосувати її гарне личко, подряпати її підступні, блудні, звабливі очі, вчепитися в її густе, пишне волосся, особливо якщо ця особина була рудоволосою, щоб нічого було тій спокушати чужих чоловіків.

На щастя в Брантгольді така місцева писана красуня, яка б зводила своїм одним лише поглядом усіх порядних мужиків, ще не народилася. Але відьмою могла бути не лише молода жінка, а й якась стара, згорблена чи необов'язково згорблена стара. Беззуба, сива, худа, як баба-яга. Словом така старушенція, від якої б шарахалися всі селяни. Вона могла мати бородавку на носі чи язиці, мати одне око чи два, але з різними відтінками. Бути кульгавою, косою, товстою, кістлявою, з пухирями або плямами на обличчі та на руках, з різними тілесними каліцтвами. Одним словом відьмою чи чаклункою вважали ту, яка надто відрізнялася від усіх інших місцевих панночок, чи то своєю неземною красою, чи то своєю страшною потворністю та неподобством. І така бабуся була у Брантгольді. Коли в місис Гарретс випав передостанній зуб і від убогої їжі вона стала надто кістлявою, а від старості ще й надто зморщеною, як висохле яблуко, то місцеві матрони стали бачити в ній явні ознаки відьми. На щастя поки що жодних страшних нещасть в село ще не прийшло, тому місис Гарретс навіть не підозрювала про такі думки своїх сусідок стосовно своєї скромної особи. Вона навіть уявити не могла, що в головах у місис Дотлл або місис Крентон роїлися такі думки і що сестри Гарретс першими почали вважати її чаклункою, як і її покійних мати і бабусю.

Якби віконту Крекстону розповіли про ці здогадки, він, як і більшість чоловіків, розсміявся б в обличчя пліткарці. У такі марення він, звісно, не вірив, бувши не забобонним, а навпаки дуже розумним і таким, що має на все свою особливу думку, він був людиною, що йде в ногу з прогресом, людиною, яка не цуралася ні старого, ні нового. У своєму господарстві він використовував нові методи з виробництва вовни та експлуатації землі. Багато його сусідів-шотландців з далеких земель приїжджали до нього за порадою, щоб подивитися, як тому за такий короткий час вдалося зробити собі величезний статок, і як з руїн йому вдалося побудувати нові стіни, в яких жити було не соромно навіть самому королю.

- Ось тобі на! - вигукнув Бертольд, зупинивши свого коня. Спершу він не повірив тому, що побачив, тому протер добре очі від густого снігу, який летів йому прямо в обличчя. – Повірити не можу! Бідолаха!

Вдалині показалася маленька жіноча фігурка, що схилилася над струмком з мокрими ганчірками в руках.

- Прати у такий мороз! Та в неї, мабуть, руки заніміли від крижаної води, - припустив чоловік, чиє серце стислося від жалю до бідного створіння. - Ось нелюд! Ось покидьок! - почав він обзивати чоловіка бідолашної, який міг допустити, щоб та в таку негоду вирушила до струмка прати брудні речі. – Потрібно якось поговорити з цим святим лицем і вбити в його найсвятішу голову такі прості істини, як доброта та співчуття до живих істот, особливо до власної дружини. І якщо треба буде, то я не подивлюся на те, в які шати той одягнений. Якби Марджі побачила, як її племінниця в такий мороз полоще ганчірки найсвятішого лиця в крижаній воді, то вона народила б раніше часу! Звірюка! Скотина! Тварини земні й то більше співчуття мають, ніж цей звір. У таку негоду добрий господар собаку з дому не вижене! А цей власну дружину на такий мороз виставив, та ще й з ганчірками для прання!

Долоні віконта стиснулися в кулаки, зуби скреготіли від злості, очі горіли праведним вогнем помсти й справедливості.

- Бідолашна дівчинка! Вийти заміж за такого монстра! Ворогу такого не побажаєш!