Розділ 1

Розділ1. Я ідеальна? Так. Я тут випадково? Абсолютно.

Кажуть, що життя - непередбачувана штука. Але ніхто не уточнив, що це може включати телепортацію у магічний ліс без GPS та кави. І я вважаю це серйозним недоопрацюванням.

Мене звати Ліра. І я прокинулась в лісі. Не в тому сенсі, що "після вечірки" чи "після поїздки на природу", ні. Просто - в лісі. у кедах, з наплічником і, здається, залишками каапучино на футболці.

- Ага... Це сон,- промимрила я, щипаючи себе за руку. - Це або сон, або я нарешті вигоріла настільки, що мозок вирішив "А чорт із нею, відправлю її до ельфів!"

І тоді з кущів вийшов він. Високий, темноволосий, з лицем, яке мало б бути на обкладинці фентезійного любовного роману. Меч, мантія, темний погляд - повний комплект.

-Ти - Вона, - сказав він низьким голосом, таким, що мав би продаватися окремо на аудіокнижках для самотніх сердець.

- Це не уточнення. Це обвинувачення. І я проти, - відповіла я, не відводячи погляду. - А ти хто? І де тут найближча зарядка?

- Я Рендал. Лицар Орднену Полум1я. І згідно з Пророцтвом... - тут він замовк, оцінюючи мене з ніг до голови - ... ти маєш урятувати наш світ.

Я відкрила рота. Закрила. Знову відкрила.

- А пророцтво не помилилось часом? Бо я навіть кота в під'їзді рятувати боюся - щоб не подряпав. А ви тут зі світом прийшли!

Рендал мовчки подав мені руку.

Я, звісно, не довіряю незнайомцям у лісі з мечами, але.... той погляд... та інтонація... Та й що мені ще залишалося?

- Гаразд, лицарю Ордену Полум'я, покажи мені цей ваш світ. Але знай: якщо кави не буде - я не рятую нікого.

Ну, як вам початок? хочу почути вашу думку в коментарях, бо дуже боязко починати щось нове для себе. Цікаво, що буду далі?