Глава 8: Купіль

Ранкове сонце вже давно піднялося над Торданією, коли його теплі промені торкнулися обличчя Ясі, вона повільно розплющила очі й одразу зрозуміла, що проспала значно довше, ніж зазвичай. За вікном давно вирувало життя, а ранок у королівстві вже вступив у свої права. Сівши на ліжку, Яся опустила ноги на підлогу. Домашні капці стояли саме там, де й мали стояти, і вона ледь помітно всміхнулася, приємно було бачити, що Таміна швидко навчалася її звичкам. Вона підійшла до стійки, на якій акуратно висів халат, і саме в цю мить у двері тихо постукали. 

— Заходь. 

До покоїв увійшла Таміна й одразу низько схилила голову. 

— Принцесо Ясеніє, що бажаєте спершу: прийняти купіль чи прочитати лист?
"Лист?"
Серце Ясі на мить забилося швидше, вона майже не сумнівалася, від кого він міг бути. Хотілося негайно розгорнути його, але виховання вкотре взяло гору. 

— Лист принесеш після сніданку. Зараз — купіль, і мені знадобиться твоя допомога. 

— Слухаю, принцесо. Усе вже готово. 

Коли Яся вийшла до коридору, її зустріла майже цілковита тиша, окрім варти, на поверсі нікого не було, а охоронців сьогодні виявилося значно більше, ніж напередодні. 

Ледь вона зробила кілька кроків, як троє воїнів відокремилися від своїх постів і рушили слідом, вже біля дверей купальні один із них чемно схилив голову. 

— Принцесо, маємо наказ перевіряти кожне приміщення, до якого ви входитимете. 

— Добре. 

Яся сприйняла це абсолютно спокійно, вона надто добре знала, що означає бути спадкоємицею престолу. Особиста охорона, перевірені кімнати й воїни, які першими заходять до будь-якого приміщення, були для неї не проявом недовіри, а звичайною частиною життя. 

Після того як охорона перевірила приміщення, Ясі дозволили пройти до купальні. Таміна швидко допомогла принцесі роздягнутися, після чого Яся повільно занурилася до просторого басейну з гарячою водою. 

— Наступного разу зробіть воду трохи прохолоднішою, — спокійно мовила вона. 

— Слухаю, принцесо. Його високість не залишив точних вказівок щодо ваших звичок. 

— Нічого страшного, Таміно. Згодом ти все запам'ятаєш. 

Гаряча вода приємно огортала тіло, а легка пара повільно здіймалася над басейном. Поки Яся насолоджувалася купіллю, служниця дбайливо вимила її довге волосся, після чого допомогла вийти з води й загорнула принцесу в теплий рушник.
Та коли Яся вже збиралася вдягатися, Таміна несподівано промовила: 

— Якщо дозволите, принцесо, я можу зробити вам масаж. 

Цього разу Яся справді здивувалася. 

— Масаж? 

Служниця ледь усміхнулася. 

— У Торданії кожна людина, яка бажає служити королівській родині, проходить суворий відбір. Нас навчають не лише етикету й догляду за покоями. 

— Цікаво... 

Яся підійшла до невеликого столу для масажу. 

Таміна вправно підготувала все необхідне, накрила рушниками ті частини тіла, які не потребували процедури, і лише тоді легкими, впевненими рухами почала розминати спину, плечі, руки, а згодом і ноги принцеси. 

Яся настільки розслабилася під умілими руками Таміни, що й сама не помітила, як заснула. Минув якийсь час, і у двері тихо постукали не дочекавшись відповіді, один із вартових обережно прочинив двері. 

— Принцесо... усе гаразд? 

Яся не поворухнулася. 

— Її високість відпочиває, — пошепки відповіла Таміна, не припиняючи роботи. 

Вартовий насупився. 

— Уже понад годину. 

Він ступив ближче. 

— Принцесо Ясеніє... 

Жодної відповіді, тоді він обережно торкнувся її плеча. 

— Ваша високосте... 

Яся навіть не ворухнулася, обличчя воїна миттєво змінилося. 

— Знахаря, негайно! 
Його голос луною прокотився коридором, а таміна зблідла. 

— Накрийте принцесу, — коротко наказав він. 

Служниця миттєво накинула на Ясю великий рушник, приховавши все, що не личило бачити стороннім, лише тоді вартовий обережно підхопив принцесу на руки. Вона залишалася непритомною, і лише рівне, ледь чутне дихання свідчило, що вона жива. 

За кілька кроків він уже заніс Ясю до її покоїв і обережно поклав на ліжко. У коридорі почулися поспішні кроки.
За лічені миті біля дверей зібралися вартові. 

— Усім повернутися на свої пости! — гримнув командир охорони. — Решта — забезпечити прохід знахарю! 

Наказ виконали миттєво, коридор спорожнів так само швидко, як і наповнився, але тривога вже встигла розлетітися палацом. Коли знахар нарешті підійшов до ліжка принцеси, Яся несподівано солодко потягнулася й тихо позіхнула. Вона все ще перебувала під дією невідомої речовини. Старий уважно оглянув її, перевірив пульс, а тоді раптом завмер. Він повільно втягнув носом повітря. 

— Дитино моя... чим це так приємно пахне? 

Таміна розгублено глянула на нього. 

— Маслом чайного дерева. Ми завжди додаємо його до купелі та використовуємо для масажу його високості принца Еріана. 

На обличчі знахаря промайнула ледь помітна усмішка. 

— А скільки ти використала? 

— Стільки ж, як і завжди. 

Старий ще раз принюхався. 

— Добре. Принесіть принцесі міцного чорного чаю, і обов'язково щось солодке — мед, тістечка чи зацукровані горіхи. 

Потім він повернувся до Таміни. 

— А ти, дитино, принеси мені пляшечку з тією олією. Хочу переконатися, що не помилився з ароматом. 

Служниця миттєво вибігла з кімнати, але за кілька хвилин вона повернулася, її руки були порожні. 

— Знахарю... я не можу її знайти. 

Старий насупився. 

— Як це — не можеш? 

— Пляшечка... зникла. 

У кімнаті запала важка тиша.
Командир варти різко розвернувся й вийшов у коридор. 

— Замкнути поверх! Нікого не випускати! Перевірити кожну кімнату! — його накази гучною луною прокотилися палацом. 

Знахар тим часом не втрачав самовладання. 

— Добре. Візьми ось цей чистий рушник і ретельно витри ним шкіру принцеси. Якщо на ній залишилися сліди олії, я ще зможу визначити, що саме було в її складі. 

Тоді знахар повільно підійшов до командира варти. 

— Від принцеси — ні на крок. З цієї миті вона не повинна залишатися сама навіть на хвилину. Нам іще не вистачало втратити майбутню королеву Вальторії. 

Командир коротко кивнув. 

— Коли повертається його високість? 

— За два дні. До першого балу. 

Старий похитав головою. 

— Це занадто довго. 

Він глянув охоронцеві просто в очі. 

— Негайно відправ вершників. Нехай знайдуть принца Еріана й передадуть, що він має повернутися до палацу якнайшвидше. 

— Буде виконано. 

— А я... — знахар важко зітхнув. — Я мушу негайно поговорити з королем. 

Коли Яся повільно розплющила очі, біля її ліжка досі стояла Таміна. Щойно служниця помітила, що принцеса прокинулася, вона миттєво впала перед нею на коліна. 

— Принцесо Ясеніє благаю, не карайте мене. 

Її голос тремтів, а по щоках безупинно котилися сльози. 

Яся нерозуміюче дивилася на неї. 

— За що? 

Не дочекавшись відповіді, вона повільно сіла на ліжку. 

— Краще підводься. Підготуй купіль і розпорядись щодо сніданку. 

Таміна здивовано підняла заплакані очі. 

— Знову... купіль? 

Тепер уже здивувалася сама Яся. 

— У якому сенсі — знову? Купіль готують щоранку й щовечора. 

Служниця зблідла ще більше. 

— Принцесо... ви... ви нічого не пам'ятаєте? 

Яся мовчки похитала головою. 

Не відповівши більше ні слова, Таміна швидко піднесла їй чашку міцного чорного чаю, поставила поруч тарілку з медовими солодощами та горіхами в какао й майже вибігла з кімнати. Яся повільно взяла одну з медових цукерок, за звичайних обставин вона б ніколи не торкнулася солодкого ще до основної трапези, але сьогодні відчувала незвично сильний голод.
Саме в цю мить до її покоїв зайшов літній чоловік, його довга сіра мантія, полотняний пояс і легкий аромат сушених трав, спецій та лікувальних настоянок одразу підказали Ясі, хто стояв перед нею. Вона підвелася з ліжка. 

— Вітаю. 

Незнайомець низько схилив голову. 

— Вітаю, принцесо. Мене звати Захарій, я королівський знахар. 

Яся ледь помітно кивнула, дозволяючи йому продовжити. 

— Сьогодні на вас було скоєно замах. 

На її обличчі не здригнувся жоден м'яз. 

— Продовжуйте. 

— Хтось додав до масажної олії надто велику кількість настою чайного дерева. У звичайній дозі він допомагає розслабитися після важкого дня, саме тому його високість принц Еріан часто використовує його під час масажу, але цього разу концентрацію навмисно змінили. Яся на кілька секунд замислилася. 

— І саме через це я нічого не пам'ятаю? 

— Ні, принцесо.
Вона повільно поставила чашку на стіл. 

— Захарію, пропоную перейти до малої трапезної. Там ви спокійно розповісте мені все від початку й не пропустите жодної деталі. 

Знахар схилив голову. 

— Як накажете, принцесо. 

Тим часом Таміна вже поспішала до кухні, щоб якнайшвидше розпорядитися про сніданок, його подали напрочуд швидко. Яся їла мовчки й цього разу майже не зважала на кількість їжі у своїй тарілці — після дивного сну голод був сильнішим, ніж зазвичай. Захарій же майже не торкався страв, лише зрідка робив ковток чаю. Коли трапезу завершили, а слуги забрали останні тарілки й прибори, знахар дочекався, поки двері за ними зачиняться, і лише тоді заговорив: 

— Принцесо, я знаю, що ви сильна й незалежна жінка, але Торданія зараз для вас не найбезпечніше місце. 

— Я знаю, до чого ви ведете, — спокійно перебила його Яся. — Але не забувайте, Захарію, я майбутня королева. 

Знахар важко видихнув, проте сперечатися не став. 

— Саме тому я й веду цю розмову. Якби ви були звичайною гостею, усе було б значно простіше. Але якщо з вами щось станеться, Вальторія втратить єдину спадкоємицю престолу. А разом із вами може обірватися й королівський рід. 

Яся повільно відсунулась від столу. 

— І тоді найбільше зрадіє наш ворог. 

— Саме так. 

Захарій трохи подався вперед. 

— Тому від сьогодні біля вас постійно перебуватиме охорона. Купальні, покої, трапезні — кожне приміщення перевірятимуть до вашого приходу. Їжу й напої також. І я наполегливо прошу вас нічого не брати з рук людей, яких ви не знаєте. 

Яся кілька секунд дивилася на нього, а тоді спокійно кивнула. 

— Добре. З цим я сперечатися не буду. 

Захарій, здається, навіть не очікував такої легкої згоди. 

— Дякую, принцесо. 

— Але й ви не забувайте, Захарію: охорона має захищати мене, а не перетворювати на полонянку. 

На обличчі старого з'явилася ледь помітна усмішка. 

— Тепер я починаю розуміти, чому принц повертається до палацу якнайшвидше. 

Захарій на мить замовк, і Яся одразу помітила, що він вагається, ніби підбирає правильні слова. 

— Є ще дещо, принцесо. У тій настоянці була домішка сильної отрути. Настільки сильної, що за інших обставин наслідки могли бути значно гіршими. 

— Але я жива. 

— Саме це мене й дивує. Отрута не вбила вас, вона лише посилила дію настоянки й, схоже, стерла кілька годин із вашої пам'яті. 

Знахар уважно подивився на неї. 

— І це вже не вперше змушує мене замислитися, ваш організм дуже дивно реагує на місцеві трави й настоянки. Те, що мало б діяти одним чином, на вас діє зовсім інакше. Я поки не можу пояснити чому. 

Яся трохи насупилася. 

— Тобто мене намагалися отруїти, а ви найбільше зацікавилися тим, що отрута не спрацювала? 

Захарій ледь усміхнувся. 

— Я знахар, принцесо, мене цікавить і те, й інше. 

Яся вже хотіла відповісти, коли він додав: 

— Принц надіслав звістку. Він буде зовсім скоро. 

Вона здивовано підняла брови. 

— У вас настільки швидкі конюхи? 

— Звісно, ні. У нас є поштові яструби. 

— А-а... 

— Тому сьогодні, якщо не заперечуєте, я складу вам компанію. А вже до ранку, гадаю, його високість повернеться до палацу. 

— Принцесо, ви любите шахи? — поцікавився Захарій, коли вони залишили малу трапезну. 

— Ні.
Яся лише похитала головою. 

— А фехтування? 

Цього разу Захарій зупинився й подивився на неї з таким щирим здивуванням, що Яся ледь стримала усмішку. 

— Принцесо Вальторійська, хіба я схожий на людину, яка вміє тримати меч? 

Вона окинула його поглядом: довга сіра мантія, сумка з травами й незмінний запах спецій. 

— Ні, — змушена була визнати Яся. — Тоді прогулянка верхи? 

— Після того, що сталося сьогодні? — Захарій важко зітхнув. — Якщо я дозволю вам залишити палац, принц Еріан повернеться й особисто відправить мене лікувати коней.
Яся тихо засміялася. 

— І що ви пропонуєте? 

Захарій на мить замислився, а тоді його обличчя пожвавішало. 

— А ходімо до старої галереї. Я покажу вам дещо цікаве й дорогою розповім кілька легенд Торданії. 

— Оце вже звучить краще. 

Вони рушили довгими коридорами палацу, поступово віддаляючись від житлових покоїв. Тут ставало дедалі тихіше, слуги майже не траплялися, а важкі гобелени на стінах змінювалися старими портретами в темних рамах.
Незабаром вони зупинилися перед високими дверима, біля яких стояли двоє озброєних вартових. 

Яся одразу впізнала це місце. Саме про це крило вона вже чула раніше — частина палацу, куди був закритий доступ навіть для половини королівської родини. 

— Отже, сюди може заходити лише спадкоємець престолу? 

Захарій хитро усміхнувся. 

— Ні, принцесо. Усе якраз навпаки. 

— Тобто? 

— Сюди дозволено входити лише жінкам королівської крові. 

Яся повільно перевела погляд на нього. 

— Тоді як ви збираєтеся показати мені галерею? 

Захарій здивовано підняв брови. 

— Я не належу до королівського роду, принцесо. На мене ця заборона не поширюється. 

Охоронці біля дверей навіть не зрушили з місця, коли вони наблизилися. Захарій підійшов до одного з них і щось тихо прошепотів на вухо. Вартовий уважно вислухав його, після чого відчинив важкі двері. 

— Захарію, — неголосно промовив другий охоронець, перш ніж вони встигли переступити поріг, — гадаю, принцесі не варто заходити надто далеко вглиб крила. 

Старий навіть не озирнувся. 

— Я почув тебе. 

Вони рушили далі, й за їхніми спинами важко зачинилися двері. Яся мимоволі сповільнила крок. Тут панувала зовсім інша атмосфера, навіть повітря здавалося прохолоднішим, а тиша — настільки глибокою, що було чути кожен їхній крок. 

— Ясеніє, — заговорив Захарій, — я спробую пояснити вам усе, що ви маєте право знати. 

Яся нічого не відповіла й продовжила йти поруч, усе глибше заходячи до закритого крила. 

Її цікавило лише одне: що ж такого приховували в цих стінах, якщо навіть король Торданії за все своє життя жодного разу не мав права переступити їхній поріг?