Глава 7: Світанок

Перші промені сонця повільно пробивалися крізь високі вікна, наповнюючи кімнату м'яким золотавим світлом, Яся відірвала погляд від книги й лише тепер помітила, що велика зала майже спорожніла. Поруч залишилася лише принцеса Ліана. 

— Уже світанок? — тихо запитала Яся. 

— Так, Ясеніє. 

Вона здивовано озирнулася. 

— А королева? 

— Матінка давно пішла до своїх покоїв. 

Не хотіла вам заважати. Ви так захопилися книгою. Яся обережно закрила останню сторінку й поклала книгу на столик. 

— Тоді й мені час відпочити. 

Вона підвелася з крісла, та щойно зробила перший крок, як ноги раптом підвели її.
Після кількох годин, проведених майже без руху, одна нога зовсім затерпла. Яся похитнулася, і в ту ж мить її підхопили чиїсь сильні руки, вона різко підняла очі.
Еріан, він дивився на неї з ледь помітною усмішкою. 

— Схоже, книга виявилася цікавішою за сон. 

Яся спробувала випростатися, але затерпла нога ще не слухалася. Вона завмерла лише на мить, не дозволяючи собі жодного необережного руху, доки неприємне поколювання поволі не відступило. 

— Дякую. 

— Дочекалася мене? 

— Так. 

Еріан усміхнувся ще тепліше. 

— І дякую тобі за це. 

Яся глянула у високі вікна. Сонце вже поволі здіймалося над дахами Торданії. 

— Уже майже світанок... Буду вдячна, якщо проведеш мене до покоїв. 

Еріан ледь схилив голову. 

— Як накажете, принцесо Ясеніє.
Він простягнув їй лікоть. 

— Але перш ніж ми підемо... дозволь мені дещо тобі показати. 

— Що саме? — запитала Яся. 

На губах Еріана з'явилася загадкова усмішка. 

— Якщо розповім зараз, сюрпризу вже не буде. 

Вони вийшли із затишного крила палацу й рушили довгими кам'яними сходами вгору. 

— Ми йдемо на оглядову вежу? 

— Ні.
Еріан лише загадково похитав головою, вони минули ще кілька вузьких переходів, піднялися останніми сходами й опинилися на просторому майданчику, відкритому до самого неба. 

— Кажуть, колись тут приземлялися дракони, — спокійно промовив принц. 

Яся ковзнула поглядом по кам'яній площі. 

— Але ж дракони вимерли тисячі років тому. Невже ваш палац такий старий?
Еріан тихо засміявся. 

— Ясеніє... невже ти зовсім не віриш у легенди? 

— Я принцеса Вальторії. Нас виховують дивитися на світ розумом, а не казками. 

— Навіть у дитинстві? 

— Ніколи. 

Він усміхнувся ще ширше. 

— Шкода. 

— Чому? 

— Бо іноді легенди живуть довше за правду. 

Яся нічого не відповіла, а за кілька кроків вони зупинилися біля кам'яного парапету, лише тепер вона опустила погляд униз на великій міській площі вже зібралися тисячі людей. Усі дивилися в один бік, на королівський палац, Еріан повільно підняв руку, і на площі миттєво запала тиша. 

— Доброго ранку, Торданіє! — гучно промовив він. 

Його голос легко рознісся над містом, у відповідь площа вибухнула радісними вигуками. У ту ж мить тричі вдарили дзвони Еріан привітно помахав рукою, і люди, ніби за давно відомим звичаєм, почали повільно розходитися. Яся ще кілька секунд мовчки дивилася вниз.
Її рука й досі лежала на лікті принца, і лише коли вони відійшли від краю вежі, вона тихо запитала: 

— Це було необхідно? 

— Що саме? 

— Показати всім, що ми... пара.
Еріан подивився на неї спокійним поглядом. 

— Вони повинні повірити. 

Він на мить замовк. 

— А якби я попередив тебе заздалегідь, ти б погодилася вийти до людей у тому вигляді, в якому зараз? 

Яся мимоволі опустила погляд на свою вчорашнью сукню. 

І вже сама знала відповідь. 

— Ні. 

— Саме тому я нічого не сказав. 

Вони неспішно рушили далі коридорами палацу. 

— У вас неймовірні традиції, — порушила тишу Яся. — Ви щоранку вітаєте народ? 

— Так. А хіба у Вальторії не так? 

Вона ледь похитала головою. 

— Ні. Якщо хтось із королівської родини виходить на головну площу, це означає лише одне. 

— Що саме? — зацікавлено запитав Еріан. 

— Війну. 

Він здивовано звів брови. 

— Саме так ми повідомляємо людям про напад на наші землі. Якщо королева чи спадкоємиця виходить до народу без оголошеного свята, усі розуміють: ворог уже біля наших кордонів. 

На мить запала тиша. 

— У королівської родини нелегка доля, — тихо промовив Еріан. 

— Так. Захищати власні землі — найважчий обов'язок правителя.
Він замислено кивнув. 

— Якщо одного дня впаде Вальторія, наступними будемо ми. 

Яся нічого не відповіла. Вона й без того добре знала цю правду, вже багато століть Вальторія першою приймала на себе удар. Її королеви не раз намагалися знайти союзників, але жоден із правителів не погоджувався пов'язати своє військо чужою війною.
Тож покоління за поколінням Вальторія самотужки стримувала ворога, прикриваючи собою весь континент.
І лише тепер уперше з'явилася надія, що це може змінитися. 

— Торданія прийде на допомогу, — спокійно промовив Еріан. 

Яся глибоко вдихнула. Вона вже хотіла зробити ще один крок, але принц зупинився. Повернувшись до неї, він опинився зовсім поруч. 

— Я обіцяю тобі, Ясеніє. Якщо Вальторія покличе нас, моє військо й військо мого батька прийдуть на допомогу. 

Яся мовчки дивилася йому в очі. 

— Але сигнальні вежі будуватимуть не один рік. 

— Я прискорю роботи. 

Вона ледь звела брови. 

— Це дуже велика обіцянка, принце. 

Еріан навіть не відвів погляду. 

— Саме тому я її даю. 

Кілька секунд між ними панувала тиша.
Потім вони мовчки рушили далі коридорами палацу. Кожен думав про своє. Біля покоїв Еріан зупинився, він обережно взяв її руку й легко торкнувся губами пальців. 

— Відпочинь. Сніданок подадуть тоді, коли ти накажеш. Я приєднаюся трохи пізніше. 

— Дякую, Еріане. 

Яся виконала бездоганний реверанс. Її постава залишалася рівною, підборіддя — трохи піднятим, а кожен рух — точним, як того вимагав етикет майбутньої королеви. 

Ледь помітно всміхнувшись, Еріан розвернувся й рушив довгим коридором. Яся провела його поглядом лише мить, після чого тихо зачинила двері своїх покоїв. 

Не встигла Яся зробити й кількох кроків, як у двері тихо постукали. 

— Увійдіть, — спокійно відповіла вона, навіть не озираючись, бо була впевнена, що це Таміна. Підійшовши до великого дзеркала, Яся раптом помітила у відображенні, що до неї наближається зовсім інша людина. Високий чоловік у темному плащі її серце на мить завмерло, вона вже бачила його. Того вечора, коли вони з Еріаном прогулювалися містом.
Яся навіть не здригнулася. Не відступила, не покликала на допомогу. Лише повільно повернулася до незнайомця й зустріла його погляд. 

— Я слухаю. 

На його губах з'явилася ледь помітна усмішка. 

— Ти справді така, як про тебе розповідали. Горда... і неймовірно вродлива. 

Він повільно відкинув капюшон. 

Яся відчула, як усе всередині похололо. Вона одразу впізнала це обличчя. Саме цей чоловік багато років тому очолив напад, під час якого загинув її батько. Перед нею стояв спадкоємець племен — найлютіший ворог Вальторії. 

— Я прийшов по тебе, — спокійно промовив він. — Ти станеш моєю дружиною. І тоді ця війна нарешті закінчиться. 

Погляд Ясі став крижаним. 

— Я ніколи не стану твоєю дружиною. І ніколи не віддам тобі Вальторію. 

Чоловік лише тихо засміявся. 

— Тоді загине твоя мати. 

Його голос звучав так спокійно, ніби він говорив про погоду. 

— Так само, як загинув твій батько. 

Він зробив ще один крок. 

— А тебе я все одно заберу. Ти ще невинна... я це відчуваю. 

Яся мимоволі стиснула кулаки. 

— Ти станеш моєю першою дружиною. Народиш мені спадкоємця. Сина. І тоді Вальторія нарешті стане моєю. 

— Сина?.. Невже ви настільки... 

Договорити вона не встигла, у двері знову постукали. Яся інстинктивно перевела погляд на звук. 

— Принцесо, це Таміна... 

Минула лише мить. Яся різко повернулася назад, але кімната вже була порожньою. Він зник так само безшумно, як і з'явився. 

— Принцесо Ясеніє... Щось сталося? — невпевнено запитала Таміна. 

— Так. Я ще не перевдягалася й не встигла прийняти купіль. Передай на кухню, що сніданок мають подати рівно за сорок хвилин. 

Служниця розгублено завмерла, вона явно не знала, за що братися спочатку: допомогти принцесі переодягнутися, віддати наказ на кухню чи розпорядитися щодо купелі.
Яся на мить заплющила очі. 

"У замку Торданії небезпечніше, ніж на моїй землі... А їхніх служниць ще доведеться навчати", — промайнуло в її голові. 

— Спочатку допоможи мені зняти сукню, — спокійно сказала вона. — Потім передай розпорядження щодо сніданку. Після цього накажи негайно підготувати купіль. 

— Слухаю, принцесо. 

Таміна швидко підійшла до Ясі, але її руки помітно тремтіли. Яся обернулася до неї. 

— Не хвилюйся так. За кілька днів ти звикнеш служити мені. Служниця ледь помітно всміхнулася, і її рухи стали значно впевненішими. 

— Принц Еріан просив передати, що сьогодні на вас чекатиме пан Стюарт. Він має пошити вам сукню до першого балу. 

— Передай, що я відмовляюся. І подай мені той халат. 

Таміна мовчки виконала наказ, але, перш ніж відійти, все ж наважилася запитати: 

— Ваша високосте... Вас цієї ночі майже не було в покоях. Чи чекати вас сьогодні? 

Яся повільно перевела на неї погляд. 

— Таміно, запам'ятай одну річ. Є запитання, які служниця не має права ставити своїй принцесі. 

Дівчина зблідла й одразу низько схилила голову. 

— Прошу вибачення, ваша високосте. Такого більше не повториться. 

— Добре. Тепер іди. 

Коли Яся увійшла до Малої тронної зали, слуги саме почали заносити страви. Таміна, як і належало, стала поруч. Яся ковзнула по ній поглядом.
— Таміно, я не шульга. 

Служниця здивовано кліпнула очима.
— Твоє місце — ліворуч від мене. І на три кроки позаду. 

— Слухаю, принцесо. 

Вона одразу виконала наказ, на столі вже парували гарячі страви, але Яся навіть не сіла. 

— Коли прибуде принц? 

— Його високість наказав чекати. Сказав, що трохи запізниться. 

— Зрозуміло. 

Вона ще раз оглянула стіл, усі страви вже були відкриті. 

— Якщо не всі гості прибули, гарячі страви слід накрити. Їжа не повинна втрачати ні смаку, ні тепла. 

Слуги миттєво заметушилися, повертаючи срібні кришки на таці. 

— І ще, — спокійно додала Яся. — Передайте кухарю, що надалі сніданок готуватимуть на двох, а не на цілу делегацію. 

— Але... так наказав принц. 

Яся лише кивнула. 

— Добре. 

За кілька хвилин двері відчинилися, і до зали увійшов Еріан разом із ним були кілька чоловіків із сувоями креслень, вимірювальними лінійками та шкіряними папками, "архітектори", — одразу зрозуміла Яся. 

Поклавши креслення й сувої на окремий стіл, майстри рушили до трапези. Яся підвелася їм назустріч, а Таміна, вже засвоївши ранкові зауваження, мовчки відсунула стілець своєї принцеси. 

— Вітаю, Ясеніє, — усміхнувся Еріан. — Це люди, які відповідатимуть за будівництво сигнальних веж. 

— Приємно познайомитися. 

Усі зайняли свої місця, і щойно слуги відкрили страви, чоловіки розпочали сніданок, водночас обговорюючи з Ясею майбутнє будівництво веж. Вона ж так і не взяла до рук приборів. За етикетом Вальторії було неприпустимо говорити за столом, не завершивши трапези, а їй не дали зробити навіть першого шматочка.
Зрештою Яся спокійно підвелася. Із присутніх її приклад наслідував лише Еріан. 

— Щось сталося? — здивувався він. 

— Так. 

Усі погляди звернулися до неї. 

— Пропоную спершу спокійно поснідати. А коли трапеза завершиться, перейти до іншого столу й уже там обговорити всі робочі питання.
У залі запала тиша один із майстрів повільно відклав виделку, інший витер руки серветкою. 

— Як накажете, принцесо. 

Решту сніданку провели мовчки. Велика зала наповнилася лише тихим дзвоном порцеляни та ледь чутним шелестом серветок. 

Коли сніданок добіг кінця, Яся підвелася першою. 

— Прошу до столу для обговорення, — спокійно промовила вона. Дочекавшись, поки всі рушать за нею, додала: — І буду вдячна, якщо спершу ми познайомимося. Мені хотілося б знати, як звертатися до кожного з вас. 

Один із чоловіків, уже немолодий, із довгою сивою бородою, здивовано звів брови. 

— Невже ви нас не знаєте, принцесо? 

Яся ледь усміхнулася. 

— Я в Торданії лише кілька днів. Було б дивно, якби я вже знала всіх ваших майстрів і радників. 

У відповідь чоловік доброзичливо кивнув.
Яся першою підійшла до невеликого столу для нарад і спокійно зайняла своє місце. Змалку вона була присутня на державних переговорах, а з чотирнадцяти років королева Таргарія дозволила їй не лише слухати, а й ставити запитання. Саме тому подібні зустрічі давно стали для Ясі звичною частиною життя. 

Обговорення тривало кілька годин, Яся разом із майстрами визначала місця для перших сигнальних веж, обговорювала способи їхнього будівництва, кількість гарнізонів і час, необхідний для передавання сигналу від однієї вежі до іншої. 

Еріан майже не втручався, він уважно слухав, дозволяючи Ясі самій керувати розмовою, лише коли останнє питання було вирішено, принц підвівся. 

— На сьогодні досить. Прошу всіх до обіду. 

Обід затягнувся надовго, після нього майстри ще раз розгорнули креслення, уточнили кілька дрібниць щодо місць майбутніх веж, а тоді один за одним залишили палац, щоб уже наступного ранку вирушити до визначених земель. 

Лише надвечір Яся нарешті повернулася до своїх покоїв, на її письмовому столі вже чекав лист із добре знайомою печаткою Вальторії, вона одразу розгорнула його. 

Ясеніє.
Я вже отримала листа від короля Ардана й дізналася про його пропозицію. Не приховую, ця політична гра мені не до вподоби. Та я виховала тебе достатньо добре, щоб довірити тобі це рішення.
Новина про будівництво сигнальних веж мене щиро потішила. Наші майстри вже вирушили до кордону, а всі необхідні накази підписані. Якщо все відбуватиметься за планом, перша вежа буде готова ще до третього балу. 

Та є дещо значно важливіше, наша розвідка повідомляє, що ворог змінив напрямок руху. Їхній ватажок залишив табір і вирушив до Торданії. 

Про це поки що не повинна знати жодна жива душа. 

На перший бал я не встигну прибути, але обов'язково буду на останньому.
І ще, доню... не забувай, навіщо ти там. Не дозволяй принцу закохатися в тебе. Йому судилося обрати дружину серед принцес, які прибули до Торданії.
І не занедбуй тренувань, твій улюблений меч уже прямує до палацу.
Мама. 

Яся повільно опустила лист, її погляд ковзнув до великого згортка, що лежав на столі.
На мить куточки губ ледь здригнулися. 

— Дякую, мамо... 

Та усмішка згасла майже одразу.
"Ворог уже тут..." 

Вона обережно зім'яла лист, піднесла його до полум'я свічки й мовчки спостерігала, як вогонь повільно поглинає рядок за рядком, доки від послання не залишився лише попіл. 

Вже пізно вночі у двері її покоїв тихо постукали. 

— Увійдіть. 

До кімнати зайшов Еріан. 

— Доброї ночі, принцесо. 

Яся одразу підвелася з ліжка, але принц легким жестом попросив її залишитися на місці. 

— Не потрібно. 

Він підійшов ближче, і його обличчя відразу стало серйозним. 

— Мені доповіли, що сьогодні до твоїх покоїв хтось приходив. Це був друг чи ворог? 

Яся мовчала. 

Еріан продовжив: 

— За моїм наказом охорона не затримує підозрілих людей одразу. Ми намагаємося вийти на тих, хто полює на майбутню наречену. Саме тому за ними лише стежать. Він важко видихнув. 

— Сьогодні вранці надійшла ще одна тривожна звістка. На караван принцеси з Південних земель напали дорогою до столиці. Вона вижила, але відмовилася продовжувати подорож і повернулася додому.
На мить у кімнаті запанувала тиша. 

— Людина, яка заходила до тебе, була без зброї. Хто це був, Ясеніє? 

Вона відвела погляд, Еріан одразу помітив її вагання. Не промовивши більше ні слова, він опустився перед нею на одне коліно й обережно взяв її долоні у свої. 

— Ти можеш мені довіряти. 

Він легко торкнувся губами її пальців.
Яся глибоко вдихнула. 

— Це був ворог. 

Її голос залишався рівним, хоча серце билося дедалі швидше. 

— Людина, яка винна у смерті мого батька. Спадкоємець племен, із якими Вальторія воює вже багато століть. 

Еріан повільно підвів голову. 

— І чого він хотів? 

— Щоб я стала його дружиною. 

Еріан різко підвівся. 

— Чому? — його голос уперше прозвучав різкіше. — Чому королева Вальторії жодного разу не попросила про допомогу? 

Він нервово пройшовся кімнатою. 

— Ви, Вальторійки, страшенно горді. 

Яся мовчала. Вона чудово знала, що Еріан має рацію. Тим часом принц зупинився біля вікна, хоча погляд його був спрямований зовсім не на нічне місто. Він уже уявляв інше. Якщо ворог розпочне війну, Яся не сховається за стінами палацу. Вона одягне обладунки, візьме до рук меч і, як колись її батько, поведе військо в бій. 

І тоді Еріан зрозумів ще одну страшну річ. Полону не буде. Ясенія Вальторійська швидше загине на полі бою, ніж дозволить ворогові взяти себе живою. Він знову підійшов до неї. 

— Мене не буде кілька днів. Але я обов'язково повернуся до першого балу.
Яся мовчки слухала. 

— І ще, Ясеніє... перший танець буде моїм. 

Вона здивовано підняла на нього очі. 

— Але... 

Еріан ледь усміхнувся. 

— Не сперечайся. Я хочу, щоб він належав мені. 

Не чекаючи відповіді, він розвернувся й рушив до прихованих дверей. 

— На добраніч, принцесо. 

— На добраніч, принце. 

Двері зачинилися, а Яся ще довго стояла посеред кімнати, намагаючись осмислити його слова. 

Перший танець їх — це було неправильно. За традиціями Вальторії його відкривали король і королева — ті, хто вже багато років ішов життям поруч. Лише після них до зали виходили спадкоємці.
Еріан знову змінював правила, вона рішуче підійшла до прихованих дверей і тихо постукала. Вони відчинилися майже одразу на порозі стояв Еріан, він уже розстібав манжети сорочки. 

— Щось трапилося, Ясеніє? 

— Так. 

Вона на мить замовкла. 

— Я хотіла запитати, коли вільна тренувальна зала. 

Еріан помітно здивувався. 

— Королівська — завжди. Але жоден із лордів не погодиться вийти з тобою на поєдинок. 

Тепер уже здивувалася Яся. 

— Чому? 

— Бо ти принцеса. 

Куточки її губ ледь здригнулися. 

— Це не надто чесне виправдання. 

Еріан тихо засміявся. 

— Домовимося так. Після першого балу я сам стану твоїм суперником. 

— Домовилися. 

Вона вже зробила кілька кроків до своїх покоїв, коли відчула, як теплі пальці Еріана обережно торкнулися її зап'ястка. Яся зупинилася й повільно обернулася. Тепер їх розділяв лише один крок. Настільки близько вони ще ніколи не стояли. 

— Щось іще, принце? — тихо запитала вона. 

Еріан не відповів одразу. Його погляд повільно ковзнув по її обличчю й на мить затримався на очах, ніби він підбирав слова. Не випускаючи її руки, він ледь помітно стиснув її пальці. 

— Будь обережною, поки мене не буде в палаці.