Глава 6: За одним столом

Ранок видався зовсім не таким, до яких звикла Яся. За вікном без упину шумів дощ. Небо затягнули важкі сірі хмари, і навіть не було натяку на сонце, яке в цю пору року вже давно освітлювало Вальторію. 

Вона повільно розплющила очі й сіла на ліжку. Довга розмова з Еріаном і втома після насиченого дня далися взнаки. Хотілося спати ще хоча б годину, але внутрішній годинник підказував, що ранок давно минув. Судячи зі світла за вікном, було вже близько дев'ятої. 

Вона повільно озирнулася. Служниць не було.
На столику не стояла склянка теплої води, яку в її покоях подавали щоранку. Купель теж ніхто не приготував. Вона мовчки підвелася, накинула халат і, навіть не взувшись, попрямувала до покоїв Еріана. 

"Побачили б мене зараз радники Вальторії, — майнула іронічна думка. — Довелося б вислухати цілу лекцію про те, як не личить поводитися принцесі". 

Двері до покоїв принца виявилися прочиненими. Яся тихо зазирнула всередину. Еріана вже не було. Ліжко ще не встигли застелити, на столі стояла недопита чашка чаю, а поруч лежали кілька розгорнутих мап і сувоїв. Здавалося, принц залишив кімнату ще до світанку.
Яся тихо зачинила двері й вийшла до коридору. 

Тут панувала зовсім інша атмосфера. Слуги поспіхом бігали в різні боки, несучи кошики, білизну й підноси зі сніданками. Одна з дівчат ледь не налетіла на неї, але в останню мить різко зупинилася. 

— Ви... вже прокинулися? Я принесу вам чай за двадцять хвилин. 

— Як тебе звати? 

— Таміна. 

— Добре, Таміно. 

Її голос залишався рівним і спокійним. 

— По-перше, звертайся до мене «ваша високосте» або «принцесо Вальторійська». По-друге, чай зараз мені не потрібен. 

Дівчина розгублено завмерла. 

— Принеси, будь ласка, склянку теплої води. Потім підготуй прохолодну купіль, допоможи мені зібратися й лише після цього подай сніданок. 

Таміна мовчки кліпала очима. 

Яся витримала коротку паузу. 

— Якщо все зрозуміло, достатньо просто кивнути. 

Дівчина поспішно схилила голову. 

— Слухаюся, принцесо Вальторійська. Прошу вибачення. Принц не дав нам жодних вказівок щодо вашого розпорядку. 

Кутики її губ ледь здригнулися. 

— Тоді від сьогодні ви знатимете його. 

Повернувшись до своїх покоїв, вона ще раз оглянула кімнату. Штори так і залишалися розсунутими. Уночі вона сама відкрила їх, бо чужі стіни надто сильно тиснули, а місячне світло хоча б трохи нагадувало їй дім. 

Та на цьому сюрпризи Торданії не закінчилися. Сніданок виявився зовсім не таким, до якого звикла Яся. Теплий трав'яний чай мав надто слабкий смак, а страви здалися їй прісними. У Вальторії їжа була значно насиченішою спеціями, овочами й зеленню. Тутешня кухня виявилася зовсім не схожою на ту, до якої звикла Яся. 

Втім, Яся лише подякувала служниці.
Вона ніколи не дозволила б собі образити господарів дому, критикуючи їхню кухню. 

Після сніданку Таміна допомогла їй зібратися. Яся сама обрала сукню, лише вказавши, з якої скрині її дістати. Потім підібрала прикраси й легкі туфельки, а із зачіскою знову допомогла Таміна. Із зачіскою теж довелося допомагати. Яся не любила складних придворних укладок. Вона віддавала перевагу простоті: кілька тонких пасом акуратно заколювалися на потилиці, а решта темного волосся вільно спадала на плечі.
Легкий денний макіяж вона, як і завжди, зробила сама. Коли все було готове, Яся спокійно подивилася на Таміну. 

— Від сьогодні ми трохи змінимо мій ранковий розпорядок. 

Служниця уважно слухала. 

— Розбуджуй мене о восьмій п’ятнадцять ранку. Одразу подавай склянку теплої води, потім готуй купіль. Після цього допоможеш мені вдягнутися. 

Таміна кивнула. 

— А сніданок? 

— Не до покоїв. 

Дівчина здивовано підняла очі. 

— У палаці має бути окрема зала для ранкових трапез. 

— Є, принцесо. 

— Тоді відтепер сніданок подаватимуть саме туди. 

Таміна трохи завагалася. 

— Але принц завжди снідає рано... і лише у своїх покоях. 

Яся ледь помітно всміхнулася. 

— Принц може робити так, як вважає за потрібне. 

Вона поправила манжет сукні й спокійно додала: 

— А я снідатиму там, де для цього призначене місце. 

Ближче до обіду дощ так і не припинився. 

У двері тихо постукали. 

— Увійдіть. 

До покоїв зайшла Таміна. Вона низько схилила голову. 

— Принцесо Ясеніє Вальторійська, його величність король і принц Еріан запрошують вас на обід.
— Дякую, Таміно. 

Яся підвелася з крісла. 

— Для обіду я майже готова. Допоможи мені переодягнутися. 

Служниця розгублено подивилася на неї. 

— Ваша високосте… але ж ви вже вдягнені. 

Яся лише ледь усміхнулася. 

— Саме тому й треба переодягнутися. 

Вона підійшла до великої шафи й відчинила її. Там акуратними рядами висіли сукні для різних подій: офіційних прийомів, прогулянок, верхової їзди, вечерь і балів. Кілька секунд Яся уважно розглядала їх, а потім зупинила вибір на легкій сукні кольору кави з молоком. Темніший ліф плавно переходив у світлу спідницю, поділ якої прикрашала тонка вишивка польових квітів. Вона була простою, без пишної спідниці й довгого шлейфа — саме такою, яку доречно вдягнути на обід із господарями палацу. Після Яся відчинила оздоблену різьбленням скриню й дістала пару світлих туфель на невисоких підборах. 

— Таміно, у вашому палаці завжди так тепло? 

— Так, принцесо. 

— Чудово. 

Вона простягнула служниці сукню. Та й далі нерішуче стояла на місці. 

— Таміно… — м'яко покликала Яся. 

Дівчина миттєво підняла голову. 

— Візьми, будь ласка, сукню. Ми й так трохи запізнюємося на обід. Не хочу змушувати короля й принца чекати на мене. 

— Слухаюся, ваша високосте. 

Таміна поспішно взяла сукню й заходилася допомагати принцесі перевдягнутися. 

Яся неспішно йшла довгими коридорами чужого палацу. Він зовсім не нагадував Вальторію. На кам'яних стінах висіли важкі гобелени, виткані темними нитками. На них були зображені битви людей із дивними істотами, яких уже давно вважали легендами. 

Яся ковзнула поглядом по одному з гобеленів. На ньому дракон здіймався над полем битви, а люди йшли йому назустріч із мечами в руках. У дитинстві наставники не раз розповідали їй, що колись магія була звичною частиною цього світу. Та з плином століть дракони, відьми й чудовиська перетворилися лише на легенди, у які дедалі менше людей вірили. 

— Ви їх досі не зняли? — тихо запитала вона. 

Служниця, яка йшла трохи позаду, одразу схилила голову. 

— Ні, ваша високосте. Це пам'ять про засновників Торданії. Є навіть окреме крило палацу, де зберігаються всі реліквії тих часів. Туди мають право входити лише король та спадкоємець престолу.
Яся лише ледь кивнула. За кілька хвилин вони опинилися біля величезної статуї. У неї не було голови, але масивне тіло нагадувало якогось давнього звіра, а замість шиї височів лише понівечений камінь. 

Яся на мить зупинилася. Вона пригадала стару легенду. Колись казали, що це чудовисько мало людську голову. І навіть після смерті вона ще тисячу років могла говорити з тими, хто наважувався її знайти. 

— Дивні у вас легенди... — майже пошепки промовила Яся. 

— Це лише легенди, принцесо. 

Вона нічого не відповіла, бо за мить перед нею вже відчинилися високі двері. 

— Її високість, принцеса Ясенія Вальторійська, прибула до Великої бенкетної зали! 

Яся впевнено переступила поріг. І одразу зрозуміла, що це зовсім не звичайний обід. У величезній залі вже сиділи придворні, лорди, посли та почесні гості. 

Усі погляди миттєво звернулися до неї.
Від столу підвівся лише один чоловік.
Еріан. Він повільно підійшов до неї й, зупинившись за два кроки, низько схилив голову. 

Яся відповіла легким поклоном, як того вимагав етикет. Вона вже здогадувалася, що задумав король. 

Яся повільно простягнула принцові руку.
Долонею в гору. Еріан узяв її надзвичайно обережно й нахилився, щоб торкнутися губами пальців. І саме в цю мить Яся ледь помітно розкрила долоню. Його поцілунок торкнувся внутрішнього боку її зап'ястка. 

У залі запала така тиша, ніхто не промовив ані слова. Еріан повільно випростався. Не відпускаючи її руки, він поклав її собі на лікоть, м'яко накривши долонею її пальці. І цього жесту виявилося достатньо. Усі присутні зрозуміли його однаково. 

Спадкоємець Торданії привселюдно заявив свої права на принцесу Вальторії, а принцеса не відмовила.