Глава 5: Пастка

Дощ ніби спеціально дав їм можливість повільно пройтися старими вулицями Торданії, вдихнути запах мокрого каменю й насолодитися прохолодою весняного вечора. Вечір виявився напрочуд спокійним. 

— У вас у травні завжди так холодно? — несподівано запитала Яся, коли черговий порив вітру хитнув прапори над вузькою вулицею. 

— Так, — легко відповів Еріан. — Для Торданії дощі не рідкість. У нас болотиста місцевість, багато річок і озер. Тут навіть повітря інше. 

Він говорив спокійно, ніби справді любив це королівство. 

— У Торданії є озеро з настільки чистою водою, що видно каміння на десятки метрів униз. Але дна ніхто так і не зміг побачити. 

Яся перевела на нього погляд. 

— Чому? 

— Ходить легенда, що колись там була печера дракона. А коли він помер, небо так довго оплакувало його, що вода затопила все навколо. 

На губах Еріана з’явилася ледь помітна усмішка. 

— Вода там солона й настільки холодна, що в озері не водиться риба. А ще кажуть, що під ним є сильні підводні течії. Люди намагалися виміряти глибину, спускали дріт, навіть каміння, але жодного разу нічого не дістали назад. 

— Дуже цікава історія, — тихо відповіла Яся. 

— Це ще не найдивніше місце Торданії. У нас є ліси, в яких можна блукати роками. І гори, де взимку люди просто зникають у снігах. 

Та останні кілька хвилин Яся слухала його вже не так уважно. Її погляд раз у раз повертався до дивного чоловіка, який рухався слідом за ними. Він постійно тримався на відстані, ховав обличчя під темним каптуром і щоразу відвертався, коли наближався до світла ліхтарів. У лівій руці чоловік стискав якийсь загорнутий у тканину предмет. 

Яся мимоволі напружилася. 

— Ясеніє, ти мене чуєш? 

Вона швидко перевела погляд на Еріана. 

— Вибач. 

І майже одразу знову глянула в той бік. Але незнайомця вже не було, наче він просто розчинився серед темних вулиць. 

— Я трохи змерзла. Тому буду вдячна, якщо ми все ж підемо до палацу. 

Еріан тихо засміявся. 

— Невже у Вальторії настільки не люблять холод і дощ? 

— Так, — спокійно відповіла вона. — Я не люблю сирість. У нас тепло навіть навесні. Є лише декілька гірських вершин, де лежить сніг, але дощі — рідкість. 

Еріан уважно подивився на неї, а потім знову легко торкнувся її руки. Цього разу він не відпустив її одразу. 

— Твої руки справді холодні, — тихо промовив принц. 

Яся ледь помітно напружила пальці. 

— Добре, — спокійно продовжив Еріан, ніби зовсім не помітив її реакції. — Тоді вирушаймо до палацу. Думаю, мій батько вже чекає на нас. 

Еріан швидко зняв із себе важкий темний плащ і накинув його Ясі на плечі, тканина миттєво сховала її від вітру. Плащ виявився надто великим і довгим для неї, пахнув холодом, дощем і ледь помітним ароматом диму. 

— Так буде краще, — спокійно промовив принц. — І заперечень я не прийму. 

Еріан був значно вищим за неї й набагато ширшим у плечах, тому Яся буквально потонула в його плащі. Вона повільно підняла на нього погляд. 

— Еріане, про нас уже починають ходити плітки. А ти, наскільки я зрозуміла, збираєшся знайти собі наречену. 

Вона зробила коротку паузу. 

— Тому скажу відверто: я не стану однією з них. Так, я прибула на бал, але в мене зовсім інша місія. 

Еріан уважно дивився на неї ще кілька секунд, а потім ледь помітно всміхнувся. 

— Я знаю, що ти мені не пара, Ясеніє. — А якщо я просто хочу показати тобі своє місто? 

Вона різко зупинилася. А потім несподівано навіть для себе смикнула його за руку, змушуючи теж завмерти посеред вулиці. 

— Бо принц не гуляє з принцесою просто так, — тихо, але твердо промовила вона, дивлячись йому просто у вічі. 

Еріан нічого не відповів, лише посміхнувся так, ніби її слова тільки ще більше його зацікавили. 

— Ми вже майже дійшли до головної брами. 

Яся повільно підняла погляд уперед. Перед ними височіли величезні ворота палацу Торданії, вони були повністю металевими, без дерева, золота чи звичних прикрас. Темні, масивні й настільки важкі на вигляд, ніби могли витримати навіть облогу. І саме в цей момент, проходячи повз браму, Яся знову помітила той самий силует. Невідомий чоловік стояв осторонь у тіні, майже нерухомо спостерігаючи за ними. 

— На територію палацу зараз пускають усіх? — холодно запитала Яся. 

— Так. Поки триває бал, ворота відкриті. 

Та щось було не так. Коли вони проходили мостом, Яся раптом зрозуміла, що не бачить жодного вартового. Ні біля входу, ні на стінах, ні навіть на самому мосту, а це було неможливо. Вона чудово знала: біля такої брами мало стояти щонайменше шестеро охоронців, а під час балу — ще більше. Яся різко озирнулася. Навколо було занадто тихо. Навіть дощ ніби почав звучати глухіше. 

— Еріане… тут надто тихо. 

Принц теж завмер. 

Він швидко озирнувся навколо, ніби лише тепер помітив те саме. 

— Ти права, — майже пошепки промовив він. — Тримайся поруч. 

Вони рушили далі, але не пройшли й десятка кроків, коли з темного провулка раптом вийшли семеро кремезних чоловіків. У руках вони тримали шаблі. Еріан миттєво став перед Ясею. 

— Принце Еріане, — спокійно промовив один із нападників. — Нам не потрібні ні ви, ні ваша кров. Ми прийшли по принцесу Ясенію. Вона потрібна нам живою. 

Еріан навіть не став слухати далі. Перший удар він завдав раніше, ніж хтось устиг закінчити фразу. Мечі зіткнулися з різким дзвоном, і на мокрий камінь бризнули перші іскри. Еріан рухався швидко й жорстко, ніби меч справді був продовженням його руки. Без зайвих слів. Без попереджень.
Яся лише на мить завмерла, спостерігаючи за ним, а потім поруч із нею на землю впала чужа шабля. Вона миттєво скинула обидва плащі, зайняла бойову стійку й різко розвернулася, прикриваючи спину принца. 

Бо з боку брами вже бігли нові нападники. Їх ставало занадто багато. Навіть для спадкоємця Торданії. Черговий нападник кинувся на Ясю, але вона легко ухилилася від удару й вибила зброю з його рук різким рухом. Метал із дзвоном покотився мокрою дорогою. Еріан мимоволі глянув у її бік.
І побачив, що принцеси Вальторії вміють захищати себе не гірше за воїнів Торданії. Він ударив одного з нападників ногою в груди, інший одразу кинувся збоку. Еріан різко присів, пропускаючи лезо над головою, і майже в ту ж мить контратакував. Та злочинців ставало дедалі більше. Вони поступово оточували їх кільцем. 

Яся й Еріан опинилися спиною до спини, мовчки прикриваючи одне одного. Принц і принцеса. Два спадкоємці різних королівств, які ще годину тому були майже чужими. На щастя, охорона Ясі була неподалік. Щойно до них долинув звук металу, вартові одразу кинулися на допомогу.
А вже за кілька секунд суєту помітила й варта Торданії. 

Над палацом загриміли дзвони тривоги.
Їхній звук миттєво рознісся по всій столиці, сповіщаючи про напад. Королівська охорона стрімко вибігала до брами, і саме в цей момент Еріан схопив Ясю за руку, відводячи її ближче до входу в палац. І тоді вона знову помітила того самого чоловіка. Темний силует швидко зник у провулках міста. 

Дзвін металу й крики ще довго лунали за їхніми спинами, коли важкі двері палацу нарешті зачинилися. До них одразу підбігли слуги й вартові. 

— Ваша високосте! Принце! Ви поранені? 

— Принцесо, з вами все добре? 

— Так, — спокійно відповіла Яся. 

Вона швидко ковзнула поглядом по Еріану. На рукаві його камзола темніла тонка смуга крові. 

— Ти поранений? 

— Подряпина, — коротко відповів він. 

— Принесіть чай до тронної зали, — холодно наказав Еріан, навіть не дивлячись на слуг. — І негайно повідомте короля. 

Він спробував узяти Ясю за руку, але цього разу вона м’яко відсторонилася.
Це був не перший напад у її житті, і навіть не перша спроба викрадення. Але Яся ніколи не думала, що вороги Вальторії зможуть дістатися так далеко. 

І що Торданія виявиться настільки неготовою до справжньої небезпеки. У Вальторії люди жили війною. Військо завжди було напоготові. Вартові знали свої позиції. Сигнальні вежі не згасали навіть у мирний час. 

А тут…
Складалося враження, ніби всі навколо думали лише про бал і майбутнє весілля спадкоємця. Яся повільно перевела погляд на Еріана. 

— Де ваш батько, принце? 

Її голос звучав спокійно, але надто холодно. 

— Буду вдячна, якщо наша зустріч із королем відбудеться негайно. 

Після нападу вони ще довго йшли палацом. Повз темні коридори, високі арки й важкі двері, за якими метушилися слуги та варта. Торданія більше не здавалася Ясі просто суворим королівством воїнів. Тепер вона відчувала в цих стінах напругу, а можливо, небезпеку. 

І щось дивно тривожне, що повільно розповзалося палацом після нападу.
Кілька довгих коридорів, поворот — і вони нарешті опинилися біля тронної зали. Важкі двері відчинилися майже безшумно. Еріан першим увійшов усередину, а коли двері зачинилися за їхніми спинами, його голос різко розрізав тишу: 

— Я наказую всім покинути залу. 

Слуги й радники одразу почали розходитися, не ставлячи жодних запитань, лише після цього Еріан підійшов до трону. 

Він узяв руку короля, притулився до неї чолом і рівно промовив: 

— Ясенія Вальторійська прибула до палацу. 

— Дякую, сину, — спокійно відповів король. 

Яся повільно підійшла ближче й стримано присіла в реверансі. 

— Вітаю вас, ваша величносте. 

Король Торданії уважно дивився на неї кілька секунд. 

— Я чув, ви наполягали на зустрічі ще до головного балу. 

— Так, — спокійно відповіла Яся. — Моє королівство не любить відкладати важливі справи. 

— Цікаво, — тихо промовив король. 

Він ледь схилив голову на знак привітання, хоча за етикетом мав би підвестися й привітати майбутню королеву особисто. Але залишився сидіти, наче перед ним була не спадкоємиця Вальторії, а просто ще одна принцеса серед десятків інших.
І саме це найкраще показувало, наскільки різними були їхні королівства. У Вальторії майбутню королеву зустріли б стоячи. Тут же її статус ніби навмисно зменшували. 

— О, ваша витримка справді вражає, Ясеніє, — раптом промовив король. — Після нападу ви все ще пам’ятаєте про етикет. 

Яся повільно перевела на нього погляд. 

— На наші землі постійно здійснюють напади, ваша величносте. Якби ми щоразу втрачали самовладання, то давно перетворилися б на дикунів. 

— А от ви, схоже, трохи забули про етикет, — спокійно додала Яся. 

Еріан ледь помітно завмер. 

— Перед вами не просто принцеса. Перед вами майбутня королева Вальторії. 

Брова короля повільно піднялася.
Кілька секунд він мовчки дивився на Ясю, ніби намагався зрозуміти, де закінчується її сміливість і починається безрозсудність. А потім усе ж повільно підвівся з трону. 

— Тоді прошу вибачити мені цю помилку, Ясеніє Вальторійська.


Після цього король жестом запросив їх до іншої частини зали. Там стояв великий круглий стіл для переговорів — місце, де правителі мали сидіти не вище й не нижче одне одного. Як рівні. 

— Вам відомо, що я прибула сюди не за рукою Еріана, — спокійно промовила Яся, дивлячись просто на короля. — І не за титулом дружини чи принцеси Торданії. У мене є лист від матері. Я тут як союзник. 

— Так, Ясеніє, — повільно відповів король. — Я чудово знаю, чому ви тут. 

Яся ледь помітно нахилила голову. 

— Тоді чому ваше запрошення було призначене саме на час, коли до Торданії з’їжджаються леді з усього континенту на церемонію вибору нареченої для вашого сина? І чому ви так наполягали саме на моєму візиті? 

Король повільно всміхнувся. 

— Ви справді неймовірна, Ясеніє. Гідна донька Вальторії. 

Яся мовчала, не відводячи погляду. 

— Бо в мене теж є до вас пропозиція. 

Яся ледь помітно звузила очі. Усі умови договору були обговорені ще кілька місяців тому через послів. Угода вже була складена, залишалося лише поставити два підписи, скріпити їх кров’ю — і союз між королівствами стане офіційним. Тоді що саме він зараз намагається змінити? 

— Я прийму умови Вальторії, — повільно промовив король, — але лише якщо ви, Ясеніє, погодитеся на наші. 

У залі стало тихо. Яся довго дивилася на нього, перш ніж спокійно запитати: 

— І що саме вам потрібно? 

На губах короля з’явилася посмішка.
Така сама небезпечна, як і в Еріана.
І в цей момент Яся раптом усвідомила одну дуже неприємну річ. Вони були схожі значно більше, ніж їй хотілося б. 

— Бачите, Ясеніє, — спокійно почав король, — Торданія не схожа на Вальторію. У нас інші правила. Інші звичаї. І зовсім інша гра. 

Він повільно підвівся зі свого місця й почав неспішно обходити стіл. 

— Тому все, що нам потрібно… — його голос став тихішим, — щоб ви затрималися тут трохи довше. 

Яся нічого не відповіла. 

— Перший бал перенесли на тиждень. Загалом їх буде чотири. По одному кожні два тижні. 

Тепер уже Яся дивилася на нього з неприхованим нерозумінням.
Чотири бали? 
Розтягнути церемонію майже на два місяці?
Це було надто дорого навіть для такого королівства, як Торданія. Утримувати стільки придворних, делегацій, слуг і охорони — справжнє безумство. Усіх потрібно десь поселити, забезпечити їжею, місцем для коней, охороною. Не кожне королівство мало власний маєток у столиці. 

Комусь доведеться жити в тавернах. Комусь — винаймати будинки. А когось король буде змушений поселити просто в палаці. І все це виглядало надто дивно, щоб бути звичайною церемонією вибору нареченої.
Яся повільно звузила очі. 

— Я не дам своєї згоди, поки не дізнаюся всієї правди. 

І саме в цей момент атмосфера в залі змінилася. Посмішки зникли. І король, і Еріан раптом стали саме такими, якими мали бути насправді. Король повільно кивнув. 

— Добре, Ясеніє. 

Він поклав руку на стіл. 

— Але спершу ми підпишемо договір про співпрацю між нашими королівствами. 

Його погляд став важчим. 

— А вже потім я розповім вам, яку саме гру ми розпочали. 

Після підписання всіх документів і кількох годин обговорень атмосфера в залі помітно змінилася. Тепер розмова стала значно серйознішою. Король Торданії повільно відставив келих убік, і перевів погляд на Ясю. 

— Нам стало відомо, що на майбутню наречену Еріана буде здійснено замах. 

Яся не перебила його. 

— І не один, — спокійно продовжив король. — Неважливо, кого саме обере мій син. Ту дівчину спробують убити. 

У залі запала тиша. 

— У нас уже була одна кандидатка на роль майбутньої принцеси Торданії, — тихо промовив король. — Але її смертельно поранили ще дорогою до столиці. 

Еріан мовчав, ніби він чув цю історію вже не вперше. 

— На кожну дівчину, з якою мій син проводив більше часу, відбувалися напади, — продовжив король. — Точнісінько такі, як сьогодні на вас. 

Його голос став холоднішим. 

— Двоє вже мертві. Ще одна перебуває під наглядом королівських знахарів і цілителів. 

Яся повільно видихнула. Тепер усе починало набувати сенсу.
Чотири бали. Дивна затримка. Напади. Небезпечна гра навколо спадкоємця.
Король уважно спостерігав за нею. 

— Але сьогодні ми побачили дещо цікаве, Ясеніє. Ви володієте мечем значно краще, ніж більшість чоловіків при дворі. 

Його губи ледь помітно смикнулися в усмішці. 

— Ви здатні захистити себе. Саме тому, поки ви й Еріан будете грати роль закоханих, мій син зможе спокійно знайти собі справжню наречену. 

Яся довго мовчала. 

Це була божевільна пропозиція. Фактично король Торданії просив її стати приманкою для невідомого ворога.
Але від цього союзу залежало надто багато.
Вона чудово розуміла, наскільки важливими для Вальторії були сигнальні вежі й підтримка Торданії. 

— Добре, — нарешті спокійно промовила Яся. — Але будівництво сигнальних веж має розпочатися негайно. Не через рік, як зазначено в договорі. 

Король уважно подивився на неї, а потім раптом тихо засміявся. 

— Ви неймовірна, Ясеніє. Якби Вальторія не була настільки… складним королівством для нашого світу, я б наполягав саме на вашій руці для свого сина. 

— Дякую, ваша величносте, — спокійно відповіла Яся. 

А потім перевела погляд на Еріана. 

— Але лише за однієї умови. 

Принц ледь помітно підняв брову. 

— Якщо одного дня між нами все ж виникне союз, то саме ви залишите свій дім і переїдете до мого палацу. 

На губах Еріана з’явилася усмішка. 

— Принцесо, ваша ідея звучить майже казково. Але я не покину Торданію. 

Він зробив коротку паузу.

— Так само, як і ви ніколи не залишите Вальторію. Тому наш союз неможливий. 

Яся ще кілька секунд не відводила від нього погляду. 

— Отже, лише гра в закоханих. І нічого більше. 

— Саме так, принцесо. 

Яся повільно кивнула. 

— Тоді я приймаю вашу пропозицію. 

Коридорами палацу Яся ловила на собі десятки поглядів.
Новина про те, що принцеса Вальторії оселиться поруч зі спадкоємцем Торданії, вже встигла облетіти весь палац. Втім, саму Ясю це майже не хвилювало. Набагато більше її здивували покої.
Кімната була просторою, світлою і зовсім не схожою на сувору Торданію. Але одну дивину вона помітила одразу.
Тут не було власної вбиральні. 

— Еріане, де кімната для леді? 

— Там, де й повинна бути, — спокійно відповів він. 

— І де саме? 

Принц здивовано глянув на неї. 

— А у вас вони де? 

— У покоях. 

Тепер уже здивувався Еріан. 

— Ходімо. 

Він вивів її в коридор. Праворуч були двері його покоїв, а ліворуч — майже непомітні двері, заховані в стіні. 

— Ось. 

Яся кілька секунд мовчки дивилася на них. 

— Це вбиральня? 

— Так. 

— Для всього крила? 

— Для всіх леді цього поверху. 

Яся лише важко видихнула. Торданія щоразу знаходила новий спосіб її здивувати. Повернувшись до своїх покоїв, вона нарешті змогла роздивитися кімнату уважніше.
І тут її чекала ще одна несподіванка, усе було рожевим, наче кімнату готували не для майбутньої королеви, а для маленької дівчинки. 

— О, Боже дай мені терпіння...
Еріан швидко покинув її покої, а вона потягнулася до шнурівки на спині сукні, але розв'язати її не вийшло. Спробувала ще раз, але даремно. 

Сукню затягнули так міцно, як це завжди робили для офіційних прийомів.
Яся ще кілька разів безуспішно спробувала дотягнутися до вузлів. 

— Еріане! — нарешті покликала вона. 

І вже за мить принц з'явився не через головні двері, а через прихований прохід у стіні. 

Яся завмерла. 

— Що це таке? 

— Таємні двері. — Ними користуються вже кілька поколінь спадкоємців. 

— Еріане! — Це непристойно! 

— Це зручно, — незворушно відповів він.
Яся лише похитала головою. 

— Я вимагаю, щоб мене переселили. 

— Ясеніє, це неможливо. 

— Чому? 

— Бо це крило принца і його майбутньої нареченої. 

— Я не твоя наречена. 

— Я знаю. 

— І твоя сусідня кімната мене не влаштовує. 

— А мене не влаштовує половина того, що відбувається останні два тижні, але ми якось живемо далі. 

Яся сердито глянула на нього. 

— Чого ти мене кликала? 

Вона мовчки вказала на шнурівку.
Еріан кілька секунд дивився на неї. 

— Ти не можеш сама її зняти? 

— Ні. 

— Серйозно? 

— Принцеси Вальторії не вдягаються самі на бали. 

Тепер настала черга Еріана дивитися на неї так, ніби вона сказала щось неймовірне. 

— Ви там усі такі безпорадні? 

— Ми не безпорадні. Просто зняти таку сукню без сторонньої допомоги неможливо. 

— І що? 

Яся мало не закотила очі. 

— Еріане, мені потрібні служниці, щоб допомогти переодягнутися. 

— Тоді доведеться зачекати. Зараз усі зайняті. 

— Тоді поверніть моїх придворних дам і слуг. 

Еріан похитав головою. 

— Це неможливо. 

— Чому? 

— Через небезпеку. Після сьогоднішнього нападу я не дозволю, щоб навколо тебе постійно перебували десятки людей. Так буде складніше зрозуміти, хто друг, а хто ворог. 

Яся схрестила руки на грудях. 

— Це не моя проблема. 

— Тепер уже твоя, — спокійно відповів принц. 

Після короткої паузи він додав: 

— Давай я допоможу. 

— Це неможливо. 

Її голос став крижаним.
Яся відвернулася до вікна, демонструючи, що розмова закінчена. 

Еріан лише знизав плечима. 

— Тоді чекай на служниць. 

Він уже збирався виходити, коли за його спиною пролунав важкий зітхіт. 

— Зачекай. 

Принц озирнувся. 

Яся стояла до нього спиною. 

— Я погоджуюся. Але тільки розв'язати шнурівку. 

На губах Еріана з'явилася усмішка. 

— Це вже прогрес. 

— І не дивись. 

Тепер уже він підняв брову. 

— Ясеніє, це неможливо. Щоб розв'язати шнурівку, мені доведеться стояти прямо за тобою. 

Вона заплющила очі. 

— Добре, але дуже швидко. 

— Як накажете, принцесо. 

І судячи з голосу, Еріан ледь стримував сміх. 

Він швидко послабив шнурівку й відступив убік. 

— Готово. 

— Дякую. 

— Будь ласка. 

Вже біля дверей він раптом зупинився. 

— До речі. 

Яся насторожено підняла голову. 

— У тебе на плечі дивний знак. 

На мить її обличчя стало серйозним. 

— Це не прикраса. 

— А що тоді? 

— Родове прокляття Вальторії. 

Еріан мовчки чекав продовження. 

— Через нього в нашому роді народжуються лише дівчата. 

Цього разу здивувався вже він. 

— Саме тому у вас на троні завжди жінки? — А тепер залиш мене саму, Еріане. 

Принц лише кивнув. 

— Слуги скоро прийдуть за тобою щоб відвести до купальні. 

Після чого зник за дверима, залишивши Ясю саму посеред чужого палацу. 

Після купальні Яся відчула себе значно краще.
Служниці висушили її довге волосся, допомогли перевдягнутися в легкий одяг для сну й нарешті залишили саму. 

За вікном давно стемніло. Десь далеко шумів дощ, а вітер тихо торкався скла.
Яся втомлено забралася під теплу ковдру. Цей день здавався нескінченним. Перед очима одна за одною спливали події цього дня. Довга дорога до Торданії, вечір у таверні, прогулянка дощовими вулицями столиці, напад біля палацу, зустріч із королем і дивний договір, який вона зрештою погодилася підписати. Усе змішалося в одну суцільну втому, від якої важчали повіки. 

Думки ще деякий час кружляли в голові, але втома поступово взяла своє. Яся сама не помітила, як поринула в сон. Він був глибоким і напрочуд спокійним після всього, що сталося цього дня. Та посеред ночі вона раптом різко прокинулася, ніби хтось невидимий торкнувся її свідомості й висмикнув зі сну. 

Серце тривожно калатало, хоча причин для цього Яся поки не розуміла. Вона лежала нерухомо, вдивляючись у темряву й намагаючись упіймати ту мить, яка вирвала її зі сну. І раптом усвідомила, що розбудив її не звук і не кошмар. Це було відчуття чужої присутності. Настільки сильне, ніби хтось стояв поруч і мовчки дивився просто на неї. Яся миттєво розплющила очі. Напівтемна кімната зустріла її тишею, а смуги місячного світла нерухомо лежали на підлозі. 

Сріблясте місячне світло просочувалося крізь штори й м'яко лягало на підлогу. Яся підвелася на ліктях і ковзнула поглядом по кімнаті. Лише дощ тихо шелестів за вікном, а тіні нерухомо завмерли по кутках. Вона вже майже переконала себе, що прокинулася через втому й переживання цього дня, та внутрішня тривога вперто не відступала. Було щось неправильне в цій тиші, щось таке, від чого серце починало битися швидше. І раптом десь поруч почувся ледь чутний звук — наче хтось по той бік стіни дуже обережно торкнувся прихованих дверей.