Глава 1: Перед брамами Торданії

Колеса важкої королівської карети глухо стукали по кам’яній дорозі, порушуючи ранкову тишу. 

Яся сиділа біля вузького вікна й мовчки дивилася вперед, хоча за тонким склом уже давно не змінювалося нічого нового — лише нескінченні пагорби, вкриті туманом, старі дороги та рідкісні темні ліси, що тягнулися вздовж тракту, мов живі тіні. 

Подорож тривала вже багато днів. І всі вони ставали як один. Це було важко навіть для неї. 

Повітря всередині карети пахло деревом, воском і трояндовою олією, якою служниці зранку злегка змащували штори, але тепер цей запах лише дратував. Яся повільно видихнула й сперлася плечем на стінку карети, намагаючись хоч трохи розслабити тіло після ще однієї безсонної ночі. 

Дорога до Торданії виявилася значно довшою, ніж вона очікувала. 

А можливо, справа була не у відстані.
Можливо, її виснажувала сама думка про те, куди саме вони їдуть. 

Яся повільно заплющила очі лише на мить, але перед внутрішнім поглядом одразу знову постав обличчя матері. 

Королеви Таргарії: її холодний погляд рівна постава. І той голос, який неможливо було забути. 

— Ти — майбутня королева Вальторії. Почни поводитися відповідно. 

Яся ледь помітно стиснула пальці на темній тканині сукні. Вона знала це все життя. У Вальторії дівчат не виховували слабкими, особливо тих, у чиїх жилах текла королівська кров. Змалку її вчили тримати меч, їздити верхи, говорити так, щоб її слухали навіть генерали. Її готували не до балів і красивих усмішок. 

Її готували правити. 

І все ж зараз, серед цієї нескінченної дороги, Яся вперше за довгий час почувалася не принцесою. А просто дівчиною, яка їде назустріч чомусь невідомому. 

Карета раптом різко хитнулася на черговому камені. 

— Обережніше! — невдоволено пролунало попереду голосне бурмотіння однієї зі служниць. 

Яся ледь усміхнулася краєм губ. 

Єдині, хто страждав від дороги більше за неї, — це придворні дами, які вже третій день поспіль скаржилися на холод, пил і жахливі дороги Торданії. 

Хоча справжня причина їхнього невдоволення була зовсім іншою — вони боялися. Торданія мала погану славу навіть у Вальторії. 

Країна суворих королів, де чоловіки народжувалися для війни. Це була країна, в якій жінки ніколи не сиділи на троні. 

Яся повільно повернула голову до вікна. Туман за склом почав рідшати, і саме тоді далеко попереду, крізь ранкову імлу, вона побачила вежі Торданії, величезні та такі холодні. Ніби вирізані з самої скелі. Її серце чомусь стиснулося трохи сильніше. 

— Привал, леді! — долинув голос одного з воїнів зовні. 

Яся повільно розплющила очі. 

Карета почала сповільнюватися, важкі колеса ще кілька разів глухо вдарилися об каміння, а тоді остаточно зупинилися. 

— Привалило… — тихо видихнула вона собі під ніс. 

І це було навіть гірше, ніж просто продовжувати дорогу. Бо означало лише одне. Вони залишаться тут щонайменше на тиждень. 

Яся повільно відкинула голову назад і на мить заплющила очі, намагаючись стримати втому, яка останніми днями дедалі сильніше осідала в тілі. Подорож виявилася виснажливою навіть для неї, хоча вона з дитинства звикла до довгих виїздів, полювання та тренувань у будь-яку погоду. 

Але одне діло — кілька днів дороги Вальторією. 

І зовсім інше — перетин майже половини континенту з королівським почтом. 

Особливо навесні. 

Дороги розмило дощами, колеса постійно грузнули в болоті, а нічний холод пробирався навіть крізь хутро й важкі ковдри. 

— Богине, я більше не витримаю цієї дороги… — жалібно простогнала одна з придворних дам навпроти, притискаючи до носа хустинку з парфумами. — У мене вже болить усе тіло. 

Інша одразу підтримала її важким зітханням. 

Яся лише мовчки перевела погляд у вікно. 

За межами карети воїни вже швидко розгортали табір. Високі прапори Вальторії коливалися на холодному вітрі, слуги носили скрині, а десь неподалік уже чулося іржання коней. 

Небо над ними було сірим. 

Важким. 

І чомусь саме зараз Яся особливо гостро відчула, наскільки далеко вони опинилися від дому. 

Навколо вже давно не було знайомих земель. 

Не було теплих палаців Вальторії. 

Не було матері. 

Не було навіть звичних голосів придворних генералів, поруч із якими вона виросла. 

Лише ця нескінченна дорога. 

І Торданія, яка ставала дедалі ближчою. 

Коли табір розгорнули повністю, придворним нарешті дозволили залишити карети. 

Яся вийшла однією з останніх. 

Холодне повітря одразу ковзнуло по обличчю, змушуючи її глибше вдихнути після кількох годин у задушливому просторі карети. Під ногами тихо хруснув дрібний гравій, а десь неподалік уже тріщав вогонь — воїни поспішали розпалити великі багаття до настання вечора. 

Навколо панував звичний для королівського почту хаос. 

Слуги переносили скрині, кухарі сперечалися біля возів із провізією, воїни встановлювали останні захисні бар’єри навколо табору, а придворні дами одразу почали скаржитися на холод і втому, щойно їхні ноги торкнулися землі. 

Яся стримано видихнула. Весь цей етикет і постійна метушня виснажували її не менше за саму дорогу. Вона ніколи цього не любила, коли навколо неї крутилися служниці. Не любила, коли кожен її рух оцінювали, а навколо були лише поклони, правила й постійні погляди. 

Але зараз вона була не просто Ясею — вона була принцесою Вальторії. Прикладом для всього королівства. І тому навіть зараз, коли ноги боліли після дороги, а в голові шуміло від утоми, її спина залишалася рівною, а крок — спокійним і впевненим. 

Високі намети королівської родини вже стояли в самому центрі табору. Темно-червоні полотна майоріли на вітрі поруч із прапорами Вальторії, а біля входу чатували озброєні воїни. 

Яся мовчки відсунула важку тканину й увійшла всередину. 

У наметі вже все підготували. 

Кілька невеликих ламп м’яко освітлювали простір теплим золотистим світлом. Уздовж стін стояли скрині та складені речі, служниці вже встигли розгорнути ліжка й розкласти хутряні покривала, а в кутку навіть поставили маленькі столики для вечері. 

І вперше за весь день Яся відчула справжнє полегшення. 

Бо найголовніше було зовсім інше. Скоро можна буде прийняти гарячу ванну. Ця думка здалася настільки прекрасною, що Яся ледь стримала втомлену усмішку.


Після кількох днів дороги це майже нагадувало розкіш. 

Яся повільно зняла важкий дорожній плащ і віддала його служниці, відчуваючи, як разом із ним із плечей ніби сповзає частина втоми. 

Тепло всередині намету поступово огортало тіло після холодного вітру надворі, і це було настільки приємно, що їй на мить захотілося просто сісти десь біля ламп і більше нікуди не рухатися. 

— Її високості підготували воду, — тихо промовила одна зі служниць, схиливши голову. 

Яся лише коротко кивнула. 

Поки кілька дівчат швидко метушилися біля речей, вона підійшла до невеликого дзеркала, встановленого біля столика, й повільно зняла рукавички. 

Пальці трохи затерпли від холоду. 

Темне волосся за день дороги втратило ідеальну укладку, кілька пасом вибилися й тепер м’яко спадали вздовж щік. Яся уважно подивилася на своє відображення й ледь помітно видихнула. 

Втома вже була помітною. Але вона все ще трималася. 

— Принести вечерю зараз чи після купальні? — обережно запитала служниця. 

Яся на мить замислилася. 

Шлунок уже давно нагадував, що за весь день вона майже нічого нормально не їла. 

— Зараз, — спокійно відповіла вона. — І щось гаряче. 

— Так, ваша високосте. 

Служниці одразу заметушилися. 

Яся тим часом нарешті дозволила собі переодягнутися. 

Важка дорожня сукня зникла одна з перших, і коли служниця допомогла їй вдягнути легший домашній одяг із м’якої світлої тканини, Яся мало не заплющила очі від полегшення. 

Нарешті без корсета, важких прикрас та багатошарових спідниць. Яся любила легкі сукні, які не сковували рух. 

Боги… яке щастя, навіть дихати стало легше. 

Вона повільно опустилася на невеликий диван біля столика саме в ту мить, коли до намету почали заносити вечерю. Запахи одразу наповнили простір теплом і затишком. Свіжий хліб, запечене м’ясо з травами й гарячий овочевий суп. І солодкий чай із квітами, аромат якого Яся впізнала ще з дитинства. 

Вальторійський жасмин. На душі чомусь стало трохи тепліше.
Вона мовчки взяла чашку в руки, відчуваючи, як тепло поступово зігріває долоні. 

За межами намету продовжував шуміти табір, чувся сміх воїнів, брязкіт зброї та далекі голоси охорони, але тут, серед теплого світла ламп і знайомих запахів, усе це раптом здалося дуже далеким. Наче на кілька хвилин вона знову повернулася додому. 

І лише коли вечеря завершилася, а служниці почали готувати купальню, Яся остаточно зрозуміла, наскільки сильно втомилася. 

Пара вже повільно здіймалася над великою мідною ванною за тонкою перегородкою намету. Гаряча вода, тиша і нарешті кінець цього виснажливого дня. Яся повільно підвелася з дивана, залишивши майже порожню чашку на столику. 

Особливо зараз, коли навколо нарешті стало тихіше й більше не потрібно було тримати на обличчі ідеально спокійний вираз принцеси Вальторії. 

Служниці вже закінчили приготування купальні.
За легкою тканиною перегородки м’яко клубочилася пара, а в повітрі відчувався легкий аромат лаванди й польових трав. 

— Ваша високосте, вода готова, — тихо промовила одна з дівчат. 

Яся лише кивнула й повільно рушила вперед. 

Щойно вона ступила за перегородку, тепло одразу огорнуло шкіру, змушуючи її ледь помітно заплющити очі від полегшення. 

Мідна ванна була наповнена гарячою водою майже до країв, а на поверхні плавали світлі пелюстки квітів. Поряд уже лежали чисті рушники та свіжа нічна сорочка з тонкої м’якої тканини. 

Служниці допомогли їй зняти останні шпильки з волосся, і важкі темні пасма одразу впали на плечі та спину. 

— Далі я сама, — тихо сказала Яся.
Дівчата слухняно схилили голови й залишили купальню. 

Лише коли тканина за ними остаточно опустилася, Яся повільно видихнула. Нарешті тиша, і вона була справжньою. Без усіх цих голосів, етикету та поглядів. 

Вона обережно занурилася у воду, і гаряче тепло миттєво розлилося тілом, змушуючи напружені м’язи нарешті розслабитися. З її губ майже зірвався тихий стогін полегшення. Яся відкинула голову назад і нарешті розслабилася. 

За межами намету шумів вечірній табір. Чулися далекі голоси воїнів, іржання коней, потріскування багать, але тут усе це звучало приглушено й далеко. 

Наче інший світ. 

Її пальці мляво ковзнули по воді, розганяючи пелюстки квітів. 

Торданія. 

Ця думка знову повернулася сама.
Вони були вже зовсім близько.
Ще кілька днів дороги — і вона вперше побачить королівський двір, про який у Вальторії ходило стільки чуток. 

Суворі чоловіки. 

Холодний король. 

І принци, яких виховували не для танців, а для війни. 

Яся повільно розплющила очі й подивилася на тремтливі відблиски ламп на поверхні води. 

Чомусь саме зараз вона вперше відчула дивне хвилювання. 

Ніч видалася напрочуд спокійною, можливо, через втому, а можливо, через тепло після гарячої купальні й м’яку постіль, у яку Яся буквально провалилася, щойно служниці допомогли їй висушити волосся. 

Тонкі ковдри були теплими, хутряні покривала приємно огортали тіло, а за межами намету тихо потріскували багаття нічної варти. 

Вперше за багато днів вона не відчувала дороги під собою. 

Карета більше не хиталася, колеса не гриміли, і навіть пальці нарешті зігрілися. 

Лише тиша. 

І м’яка темрява навколо. 

Яся сама не помітила, як заснула. 

Ранок зустрів табір шумом. 

Приглушеним, але надто активним для звичайного привалу. 

Яся повільно розплющила очі, ще кілька секунд лежачи нерухомо серед теплого ліжка. Сон неохоче відступав, залишаючи після себе приємну важкість у тілі. 

За тканиною намету вже чувся рух. 

Голоси воїнів, іржання коней, чиїсь поспішні кроки. 

А ще… нерви. 

Це вона відчула майже одразу. 

Яся повільно сіла на ліжку, відкинувши темне волосся за спину, саме в ту мить, коли до намету швидко увійшла одна зі служниць. 

Дівчина виглядала схвильованою. 

— Ваша високосте… — вона одразу схилила голову. — Зранку прибули розвідники. 

Яся мовчки дивилася на неї кілька секунд. 

— І? 

Служниця помітно занервувала. 

— Головний шлях до Торданії майже повністю заблокований. 

Яся ледь нахмурилася. 

— Що означає “заблокований”? 

— Черга, ваша високосте. Величезна. На кілька днів дороги вперед. 

На мить у наметі запала тиша. 

Яся повільно опустила ноги на килим біля ліжка. 

— Поясни нормально. 

Служниця ковтнула повітря. 

— Усі королівства та великі доми прибули до Торданії. Через бал спадкоємця. 

І лише тепер Яся остаточно згадала свято та бал. Офіційне представлення спадкоємця Торданії як чоловіка, що відтепер має право обирати собі наречену. 

Саме через це тут зібралася майже половина континенту. 

— Скільки? — тихо запитала Яся. 

— Розвідники кажуть… не менше тижня до в’їзду в столицю. 

Боги. 

Яся повільно видихнула й провела долонею по обличчю.
Два дні. 

Усього два дні залишалося до Торданії ще вчора. 

А тепер…  Тиждень серед дороги, багнюки, чужих королівств і нескінченних придворних розмов. 

За межами намету вже чулося невдоволення придворних дам, які, схоже, також дізналися новину. 

Яся лише мовчки підвелася. 

Вона знала, чому вони тут. 

Знала, чому її мати погодилася на цю поїздку. 

Політика. Союз між Вальторією та Торданією міг змінити баланс сил на всьому континенті. 

Особливо зараз — між двома найсильнішими королівствами континенту. 

І все ж… Яся повільно підійшла до вузького дзеркала. 

Вона чудово розуміла одну просту річ: спадкоємець Торданії їй не пара. 

Вона навіть не знала його особисто, але цього було достатньо. 

Торданія ніколи не прийме жінку, яка виросла зі зброєю в руках. 

А Вальторія ніколи не дозволить своїй принцесі стати просто тихою дружиною при чужому троні. 

Ні. 

Це була лише гра королів. Політика, у якій почуття ніколи не стояли на першому місці. 

Вона мусить бути присутньою на балу. 

Привітати спадкоємця, усміхатися серед інших принцес континенту й робити вигляд, ніби все це справді має значення.