10

Арсенові здавалося, що капіляри в очах уже потенькали. Повідомлення перечитав декілька разів, але стан справ ці потуги не покращили. Вікторія послала його на три букви, а з ним і маму. Його маму.

Звичний портовий шум перетворився на дратівливий фон, який заважав зосередитися на головному. Арсен десь зо хвилину не міг втямити за що його послали. Усе ж було добре буквально годину назад. А тепер…

- Арсен! – хтось гукав. Дуже настирно, однак він не зважав. – Арсен!

Пробігши повідомлення очима, певно, вдесяте, він нарешті відшукав ключове слово. Мама! До нього приходила мама. І побачила там Вікторію. Голу. Чомусь в цьому не сумнівався. Домалювати подальший розвиток подій було нескладно. Лиш одне насторожувало – Вікторія не Таня. Вона під обставини не прогнеться, а їх під себе прогне.

Усвідомлення того, як чинити далі ще не до кінця сформувало остаточну мету задуму, а ноги вже понесли Арсена до автівки. Тіло підпорядкувалося інстинктам, мозок перейшов у автоматичний режим, бо сперечатися із серцем – то справа марна. Найчастіше, воно має рацію.

- Арсене, куди ти?! – спантеличений крик дядька не спинив його, а змусив пришвидшити кроки.

Вони якраз займалися розвантаженням контейнерів. Одну фуру завантажили, іншу наполовину, ще дві чекали своєї черги. Роботи непочатий край. Він підганяв хлопців, бо хотів впоратися до вечора, але нині це стало неважливо. Чи зробив би Арсен подібне ще день тому, з найбільшою вірогідністю – ні, проте одна ніч може змінювати не тільки людей, а й життя.

І справа була не в тому, наскільки конкретна жінка неймовірна в ліжку, а в тому, що йому досі намагалися вказувати, як жити і кого любити. Просто інколи стається великий бабах, точка неповернення, і Арсена врешті рвонуло.

- Арсене, що сталося?! – на підході до авто його зупинив батько. Забіг наперед, важко дихав і тримався за серце.

- Зав’язуй із стимуляторами ерекції, бо так і вмерти недовго, - він відштовхнув батька плечем і сів у позашляховик.

Злість нуртувала, рвала душу, перетворювалася на клубок люті, яким не було кому погратися. Відповідного котика не знаходилося. Арсена душило обурення. Батько тиняється по коханках, хлепче усіляку гидоту, щоб не спасувати перед молодицями, матір закривала на все те очі, проте не забувала відігруватися на синові. Інколи Арсена долало відчуття, що його життя летить шкереберть. Цієї миті воно загострилося в стократ. Тому, як доїхав до квартири і потрапив в неї, залишилося за кадром сприйняття. Тільки пам’ятав, що дорога здавалася безкінечною, а ще йому постійно сигналили. А може не йому.

Уже з порогу впізнав материні сандалі, що мирно спочивали в передпокої, а помешканням розійшовся запах вареної капусти. Арсен тисячу разів повторював, що не любить борщ і, взагалі, вернув носа від капусти, але хто ж його слухав – мама завжди знає краще. І так з дитинства.

- Мамо! – ускочив до кухні.

Ненька стояла біля плити спиною, а зачувши голос сина здригнулася й повернулася.

- Ой, налякав.

- Де Вікторія?

Очі матері округлилися до розмірів тарелі, на котрому лежала натерта морква, а губи стулилися в дудочку. Яскрава ознака того, що вона невдоволена поведінкою сина.

- Я не хочу знати як звати цю шльондру. З якого гадючника ти її витяг? Невже не можна знайти нормальну дівчину, з пристойної сім’ї? 

- Де Вікторія? – Арсен говорив стримано, хоча всередині усе клекотало. Він боявся, що не стримається, зробить дурницю, яка спопелить за ним мости.

- Ця хвойда мене побила, - то скидалося на останній аргумент приреченого на страту. На жаль, він не зародив в Арсені сумнівів щодо Вікторії. Вона цілком була здатна на це.

- Де синці?

- Ти не віриш матері?

- Не вірю. Забирайся.

Вона сіпнулася. Якось осіла і різко зблідла. Ярий рум’янець заперечень зійшов з лиця, натомість з’явилася невпевненість.

- Сину, через якусь шльон…

- Вона не шльондра! – Арсен кричав. Уперше кричав на матір. Йому хотілося трощити усе навкруги, щоб нарешті рідні дійшло – у його життя не потрібно втручатися. – Ще одне криве слово в її бік, і ти вилетиш звідси раз і назавжди. Я не дозволяю ображати дівчину, яку кохаю. Ти зрозуміла?

Матір слухала уважно. Інколи здригалася. З очей покотилися сльози, та Арсена не зачіпали. Давно знав, як завдяки ним можна маніпулювати іншими.

- Але ж, сину… Вона вся в розмальована. Рука… - матір провела лівою долонею над своєю правою рукою, імітуючи тату Вікторії. – І безсоромна… Вона сиділа тут гола, - тицьнула пальцем на стілець. – Як таку кохати?

- Геть! – крик вирвався з нього і ледве не розірвав горло.

Арсен здався собі роздвоєним. Двоєдушником. Одна частина прагнула роздерти жінку, що його породила, інша хотіла її втішити. Аби не накоїти біди, відступив на два кроки, не спускав очей з неньки. Вона не рухалася. Уся скрутилася, навіть зменшилася в зрості.

- Сину, - пискнула, чим викликала новий шквал люті.

- Вийди! І більше не приходь. Ніколи. Ключ, - Арсен виставив долонь.

Матір доволі довго дивилася на витягнуту руку, вагалася, і навмисно барилася. Їй досі здавалося, що син сказав усе це не серйозно.