4

В Арсена боліла голова, а ще він мріяв отримати укол знеболювального й не чути знервованих претензій матері, адресованих батьку. Зрозуміти її розпач не складно: вона вже втратила одного сина. Після цієї смерті їхня сім’я практично припинила своє існування.

В купі їх тримало хіба що почуття обов’язку одне перед одним. У батька давно були коханки, матір закривала на це два ока, оскільки весь її добробут фінансувався ним. Вона не змогла відновити в Одесі свій бізнес, не вистачило морального та емоційного ресурсу. Смерть Романа практично знищила її. Вони втекли від війни, але продовжили боротися самі з собою.

Ганна досі не пробачила чоловікові – не спинив синів, відпустив в ряди добровольців… Їй було не втямки, кого й навіщо вони подалися захищати. Молодшого сина вбили, лише тоді Василь схаменувся, забрав рідних та втік до колоритної Південної Пальміри. Хоча, Арсен і не поїхав би, але ж матір… Її страх та біль переважили бажання помститися за брата.

- Хіба ти не міг поїхати сам або з Вовіком? – матір викладала на тумбочку лотки з їжею, а батько підпирав підвіконня, склавши руки на грудях. Захищався від нападок дружини. Вони були справедливими, бо син у них лишився один.

- Ми не знали, що буде стрілянина, - вступився за батька Арсен. – Присутність Вовіка була там недоречна. Він забагато ляпає.

Арсен сам вмовив батька не брати на перемовини з начальником Чорноморського порту дядька, проте хто ж знав, що той приведе з собою друзяк. Один турок, інший азербайджанець – вони «кришували» розгрузку, а потім в один момент не поділили тушку вбитого мамонта та почали стріляти. Товар ще не приїхав, а ці два довбня уже помірялися, чиє дуло більше. Тепер Арсен сумнівався в доцільності співпраці з цими людьми. Мало того, що два тижні морочили їх з датою зустрічі, усе своєї ціни не могли скласти, а чи навмисне відтягували час, набиваючи собі балів, так тепер усі вони під пильним оком органів правопорядку.

У Арсена вже побували слідчі, яким брехав так, аж гай шумів.

Він просто грав з батьком у більярд, адже вечір п’ятниці, і став мимовільним учасником стрілянини. А ще про дівчину постійно думав… І про те, як затулив її собою. Зовсім не пам’ятав, що спонукало вчинити саме так. Немов щось вдарило у груди і змусило бігти, захищати найдорожче. Куля пройшла під лівою лопаткою. Серце не зачепила. Лікар сказав, що йому казково поталанило. Власне дівчині також. Парамедики, які примчали на місце події, не могли відірвати її від Арсена.

Вона відмовлялася полишати свого рятівника. Поліціянти відірвали силою. Він без зупину впивався спогадами, де нажаханий погляд бузкового кольору зробився чорним, а у незвіданих глибинах хвилювання майоріло щось більше за турботу.

- Не захищай його, - визвірилася Ганна, спопеляючи чоловіка палючою синявою в погляді. – Невже не можна зайнятися чимось іншим? Навіщо втягувати в це сина? Я не дозволю вбити і його! – вона підірвалася із стільця й подалася тулубом вперед. Жінку трусило. Від безсилля, її лють спопеляла усю лікарняну палату. Арсен лиш уявляв, який скандал матір вчинила вдома. – Він хоче вести чесний бізнес, не хоче жити так, як ти зі своїм братком. Відпусти! Дай можливість. Він твій єдиний син. Одного я вже поховала через твою гординю. Більше не дозволю!

Останні слова Ганна викрикнула. Її трясло. Василь вирівнявся і мовчки слухав. В очі дружині не дивився. Його провина була очевидною. Претензії дружини не новиною. Але він завжди хотів виховати з синів справжніх чоловіків, і був переконаний, що тільки труднощі загартовують характер, а не мамина спідниця й потурання будь-яким примхам.

- Мамо, давай не тут, - гримнув на неї Арсен.

- А де? Коли? – вона знавісніло жестикулювала. І якби могла, то, певно, уже задушила б чоловіка.

- Коли я вийду з лікарні. Ідіть! З’ясовуйте стосунки вдома. Дайте спокій, - Арсен втупився у стелю, зціпивши зуби. Усе, що хотів, аби батьки вийшли. Від нервового перенапруження розболілося плече, рана почала відчуватися сильніше.

- Сину…, - матір припала до нього, цілувала щоки й скроні, інше, вціліле плече, але Арсен навмисно не звертав уваги. Якщо дасть слабинку, вона знову візьметься за своє – влаштує привселюдні шмагання чоловіка, проте він уже не мав, ані сили, ані бажання це споглядати.

Невблаганність сина викликала хлипання. Ганна плакала. Та навіть сльози на нього не подіяли. Завжди стриманий у своїх почуттях, він і сьогодні собі не зрадив. Матір мусила відступити. Василь подався за дружиною, пообіцявши зайти завтра.

Вони вже поговорили про пригоду в більярдному клубі, але ще не вирішили, як діятимуть далі. З Василем зв’язався начальник порту, вибачався за своїх хлопців і пропонував допомогу, на що отримав відмову. Хоча, Арсен, знаючи батька, не був до кінця впевнений, що той відмовився. Ця стрілянина могла допомогти добитися бажаного результату щодо угоди, тому мимовільно закрадалася думка, що не скористатися нею батько не міг. Це суперечило б його натурі. Крім того, дядько точно не дозволить профукати такий шанс.

Залишившись на самоті, Арсен нарешті спокійно видихнув і стулив повіки. Не спав. Заспокоював розбурхане нутро. Здавалося, що матір з кожним днем усе більше застрягає в минулому, втрачає зв'язок з повсякденністю, звинувачує усіх і вся у найбільших смертних гріхах.

Арсену не було чого претензіювати батьку. Вони з Романом самі подалися боронити свій край. Коли до них у дім завалилися зелені чоловічки з автоматами і нахабно заявили, що тепер усе це їхнє, іншого вибору просто не лишилося. Їм дали п’ять хвилин на збори. Добротний дім, бізнес, автівки, чудове, безхмарне майбутнє – усе це довелося покинути.