Полум'я в долонях

1

Голені ноги дядька, що сидів збоку, викликали в Арсена огиду. Він намагався зосередитися на дорозі та зустрічі, на котру вони прямували, однак тільки-но дядько роззявляв рота, очі мимохідь скошувалися на ноги. Ще й шорти на родичеві не робили йому честі. Подертий джинс. Наче підліток. А чоловікові уже перевалило за п’ятдесят. Підтягнута статура, засмага й білосніжні вініри ще робили його привабливим елементом в очах прекрасної статі, хоча Арсен був переконаний – більше їм подобався гаманець дядька, адже тривали подібні зв’язки не більше тижня.

- З Катком буду говорити я, - роздавав настанови дядько. Арсен зціпив зуби, бо не потребував їх – усі знали, хто в їхній родині з підвішеним язиком. – Він потрібен нам.

- Він потрібен тобі.

- Не починай свою пісню. Ми з твоїм  батьком уже все вирішили.

- Отож-бо, ви з батьком.

Арсен зупинив позашляховик на світлофорі. Знову дратувався. Бажання покинути усе це ще більше забуяло нутром. Батько й дядько прагнули розширяти свій підпільний бізнес, Арсен хотів його покинути. Уже починав розмову про це, але його не слухали, вкотре проігнорували задум з цілком легальним бізнесом, який не потребував домовленостей з сумнівними кримінальними авторитетами.

Світлофор блимнув зеленим, Арсен натиснув на педаль газу, помітивши краєм ока, як поперед нього вискочив байкер. Мало не підрізав. Скипів! Не любив нахаб.

- Ого! – вигукнув дядько.

Спершу Арсен не зрозумів, що викликало такий захват у пасажира, а потім й сам рота роззявив. Байком, що підрізав їх, судячи із задертої спідниці та чорної смужки стрінгів, кермувала дівчина. Легку зелену тканину підіймав вітер, оголяючи стегна та сідниці. Арсен навіть втетерів на хвильку.

- Дай газу! -  крикнув дядько. Арсен дав. Самого цікавість роз’їла.

Дівчина впевнено маневрувала залізним конем, а дядько уже дістав смартфон і почав знимкувати.

- Я такого ще не бачив!

Арсен хмикнув. І він не бачив. Можливо, саме тому, зробилося дещо неприємно, коли глянув на спітнілу мармизу родича, який несвідомо облизувався, а вирячки втопилися у дисплеї гаджета.

- Годі, уже на знімав, - Арсен навмисне збавив швидкість і дівчина відірвалася далеко вперед.

З пасажирського сидіння долинуло розчароване зітхання, котре незабаром змінилося хтивими смішками. Арсен скосив світлі, блакитні очиці, помітивши, що дядько втупився в смартфон. Практично до самого пункту призначення родич так і не розігнувся, гиготів над знятим відео, причім Арсен не сумнівався, що уже встиг запостити його в соцмережах та втішатися з буцімто дотепних коментарів. Дядько дуже любив життя у форматі онлайн. Інколи Арсен думав, що таким чином компенсував відсутність дружини, дітей, елементарного повсякденного клопоту, який, в принципі, і робить з чоловіка «сильне плече». Вкотре кліпнувши на голені ноги родича, Арсен знову пообіцяв собі, що довго «в дівках» не ходитиме. Зрештою, коли тобі далеко за п’ятдесят, а ти досі корчиш з себе плейбоя – то сумне видовище. От тільки біда була в тому, що зустріти ту, через яку не спиш та не їси – Арсенові ще не вдалося. Хоча, він завжди був чесним із собою – не дуже й шукав.

         Заїжджаючи на паркувальні місця розважально-готельного комплексу «Добрий хутір», перше, що кинулося йому у вічі, був чорний байк, тюнінгований червоними вкрапленнями спереду. Дівчина стояла поряд, зелена сукня на широких бретелях спадала до колін і перетягувалася на талії чорним ремінцем. Чорний шолом на голові з двома гострими вушками, наче в кицьки, додавав екстравагантності та екзотичності. А права рука, - вся в тату, притягувала погляд, як магніт.

На парковці стояло ще декілька автівок, серед них чітко виділявся великий чорний позашляховик Катка, свого Арсен навмисно поставив поруч мотоцикла дівчини.

- Не вірю! – вигук дядька співпав з гупанням пасажирських дверцят, Арсен ще й загальмувати як слід не встиг, а родич уже вискочив.

Тільки покинувши салон авто, він дозволив собі роззирнутися та вклякнути на віддалі декількох метрів, спостерігаючи за потугами родича – той напівнячився, виставив вініри і пропалював жертву гострими блакитними лупалками.

- Дозвольте допомогти? – слова нагадували патоку, що лилася з рота дядька.

Дівчина вже зняла шолом, чорне довге волосся, стягнуте на маківці в тугий хвіст, спадало на праве плече, а в руках завмерла полотняна торбина, звідкіля вона дістала босоніжок на високій шпильці. Арсен глянув на її ноги і помітив чорні, з товстою підошвою, черевики.

- З чим допомогти? – високий голосок залунав неспокійним тембром.

Дівчина обернулася. Арсен бачив профіль, але цього вистачило, аби помітити насуплені брови, напружену поставу і задертий носик з легкою горбинкою.

- Я – Володимир, - дядько виставив руку для потиску, ніби й не чув її запитання.

- Я за вас рада, - сардонічно фиркнула чорнявка і руки не подала.

Володя розгубився, Арсен заледве задушив у собі приступ сміху. Не зважаючи на підтоптаного залицяльника, дівчина відкинула торбу на газон та взялася знімати черевика. Взула витончений босоніжок, нагнулася, волосся впало на обличчя, але застібка не піддавалася.

- Ось з цим я й хотів допомогти, - Володя присів навпочіпки і зухвало захапав злощасну цяцьку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше