Глава 1. У дорозі - Відень-Гамбург

1

Найусміхнена і найзасмагліша бортпровідниця вже далеко не юного віку у синьому форменому кителі, з невинною шовковою хусточкою в тон навколо в'янучої шиї, поставила перед нами на столик стандартну дойчебанівську їжу. Чи долучніше сказати їжу від Deutsche Bahn? Як не назви, виглядає однаково підозріло і смакувати ліпше не стане. ICE-3 так само мчав крізь соковито-зелені сонячні долини та смарагдово-блакитні тінисті ліси, кілометр за кілометром неухильно наближаючись до своєї мети на узбережжі північного моря. Але тепер не світ нахилявся навколішки переді мною –  навпаки, нахилили мене в усіх сенсах і розуміннях цього слова.

  Провідниця нічого не знала про мою біду, вона пішла, залишивши миску паруючого чилі син карне з кляксою йогурту на самій верхівці гірки, картонну тарілку з картоплею фрі, два стаканчика з пінною кавою. Також вона справно розклала серветки та виделки, запаковані у паперові конверти, і довершила гастрономічну картину двома стаканчиками з пляшечками червоного вина з пластиковими стаканчиками, надітими догори дригом на шийки, та шоколадним батончиком «кіндер буено». 

–  Це все, що ми маємо з гарячої їжі та алкоголю, — вибачливо сказала вона з професійною усмішкою перед тим, як піти. – Солодкого теж майже не залишилося. Гості розкупили все відразу після посадки.

 А Стас відповів їй своєю чудовою німецькою з такою самою ж відрепетированою доброзичливою посмішкою:

- Дуже дякую. Все чудово, нам підходить.

– Я не знала, що ти став поліглотом, — сухо зауважила я, тому що до цього бортпровіднця звернулася до нього англійською, точно впізнавши іноземця, а він їй відповів і зробив замовлення теж англійською — не такою гарною, як його німецька щойно, але жінка не перепитала його. - І до цього ще й вегетаріанцем...

Однак я також не знала, що він не загинув і щасливо катається собі по Європі вагонами першого класу. І що він тепер дуже ввічливий і привітний у фірмовому костюмі віддтінка сірої грозової хмари. А ще він був абсолютно тверезим. День вражаючих відкриттів прямо. 

Стас дивився на мене з добре знайомою мені загадковою усмішкою, потім нахилився ближче над накритим столом і зізнався, понизивши голос, ніби хтось тут міг нас підслухати і зрозуміти його рідну мову:

— Я прикидаюся. Ненавиджу веганські страви, навіть якщо вони добре приготовані. Насправді, я віддаю перевагу свіжій крові та маленьким кудлатим дівчиськам на вечерю. Але це моя велика таємниця, нікому не кажи!

Дідько його забери з такими жартами тупими! Я відсахнулася, прикроюючи себе, що так уважно прислухалася до нього і навіть несвідомо теж присунулася назустріч. Який гуморист, ну треба ж! Знайшов час та місце, весело йому. А він ширше посміхнувся, не зводячи з мене палаючих дратівливим азартом очей, відкинувся на спинку крісла. 

– Та жартую я. Обходжуся цілком стейками, як і раніше. Але якщо немає стейка, то і це підійде, пристойно і смачно. Не сумнівайся. А англійську я вивчив нещодавно, в санаторії з нудьги, поки реабілітацію після поранення проходив. Моїм сусідом там був швед після ДТП. Його таз якимось хитрим чином розчавився між сидіннями, пеніс залишився, потенція теж, але йому довелося навчитися мочитися через дренаж у спеціальний мішок. Трусів він тому не знімав ніколи, навіть коли медсестер трахав. Він говорив по-англійськи, — сказав Стас у своїй типовій манері витягування слів і майже пошепки, а потім, без жодного переходу, жваво додав: –  А я теж не знав, що ти зараз... Стривай! - Заглянув він у мій пом'ятий квиток, який не забув підібрати в туалеті з полу, поки я витиралася. - Фрау Шютце-Зонненвальд, — прочитав він урочисто і з веселою цікавістю знову звів на мене свої небесні очі. - Гарне ім'я. Тобі личить. Вийшла заміж?
Ми сиділи один навпроти одного, балакали ні про що, жартували про небезпечні речі, ніби між нами нічого не сталося в туалеті найшвидшого експреса в Європі. Або навпаки - у нас щойно був такий нестримний і гарячий секс з таким карколомним фіналом, ніби три роки тому між нами палало взаємне кохання, а не смертельна ненависть з прокльонами і стріляниною. Я мовчала, просто приголомшена усім, що зі мною сталося за останні півгодини. Як це могло статися, як це міг бути він? А він, явно насолоджуючись моїю розгубленістю - оце його рідна стихія, кайфувати від чужої безпорадності і остаточно заганяти невдаху в кут своїми нахабними вчинками і шокуючими висловами! – він продовжував, як ні в чому не бувало:

– Не дивно, що я не зміг тебе знайти ніде. У жодному месенджері. У жодній групі біженців жодної європейської країни. Ти змінила ім'я і стала новою людиною. Обірвала всі контакти. А я ж шукав тебе навіть на фото у чужих стрічках спільних знайомих! – з таким почуттям у голосі і сумом на смаглявому обличчі зізнався він, що я раптом побачила його наче наживу, сидячим на дощатій підлозі у просторій, похмурій вітальні чомусь саме в стилі лофт, освітленій лише стрибаючим світлом з висячого каміна, схожого на літаючу тарілку, що гойдається на чотирьох мотузках зі стелі. Я бачила такий камін у якомусь модному серіалі. Поруч з ним, прямо на дошках підлоги, стоїть широкий стакан з віскі, перед ним, на низькому столику, відкритий MacBook, на вкладках якого стрічки з усіх месенджерів одразу – tik-tok, whatsapp, телеграм, інстаграм... Він сумує, зітхає, розчавлюючи темними губами фільтр ледь тліючої тонкої сигарети, і вперто хмурить брови – не здасться, вірить, що якщо він повторюватиме свої перевірки, як ритуал, надсилатиме запити знов і знов онлайн і подумки теж, рано чи пізно результат прийде... І адже він таки прийшов! Спрацювали його мантри! 

–  Я шукав будь-які сліди, — повільно повторив Стас, замислено киваючи, ніби знав про мої примарні видіння, і підтверджував — саме так воно і було! - Ти втекла і сховалась у своїй норі, а я не здавався, йшов по запаху, заплющивши очі, шукав твої координати, ловив твої вібрації. Але їх просто не було. Я думав спочатку, ти добре шифруєшся. Час минав. Марно я шукав. Тоді я злякався, що ти можливо померла, так як зникла безслідно... Адже все-таки йшла війна... А ти ж завжди і без війни вміла знаходити геморой на свою гарненьку дупу. Став грішною справою вже оплакувати нашу красуню Беллу…