Розділ 81 Остання сторінка. Фінал першої книги

Ніхто не насмілився заговорити.

Спів лунав із-за Брами.

Тихий.

Давній.

Сумний.

Він був схожий на колискову, яку пам'ятаєш усе життя, навіть якщо не можеш пригадати, хто її співав.

Маленька дерев'яна пташка злетіла з плеча Емілі.

Повільно.

Не озираючись.

Вона полетіла до світла за Брамою.

І зникла.

Емілі зробила крок уперед.

— Зачекай...

Та незнайомець лагідно підняв руку.

— Ні.

— Це не її шлях.

Вона подивилася на нього.

— Але що там?

Він усміхнувся.

— Історії...

Які ще не настав час розповідати.

Перший дракон повільно склав крила.

Його величезна постать уже не здавалася всемогутньою.

Лише дуже старою.

І дуже мудрою.

— Отже...

Війна закінчилася.

Другий став поруч із братом.

— Так.

— Уперше...

За багато тисяч років...

Між ними не було ані страху, ані ненависті.

Лише тиша.

Яка більше не лякала.

Чоловік у чорному підійшов до Емілі.

Його волосся майже повністю стало світлим.

Темрява зникла.

Залишилася лише людина.

Втомлена.

Але жива.

— Дякую.

Тихо сказав він.

— За що?

— За те...

Що ти побачила в мені людину...

Тоді, коли я сам уже її не бачив.

Емілі лише усміхнулася.

— Тепер твоя черга.

— Жити.

Він мовчки кивнув.

Каель допоміг підвестися Аеронові.

— Як почуваєшся?

Аерон усміхнувся.

— Вперше...

Мені не хочеться воювати.

— Це хороший знак.

— Напевно.

Вони тихо засміялися.

Хранителька дивилася на небо.

Там, де ще недавно чорніла Порожнеча...

Тепер сходило сонце.

Перше.

Справжнє.

Його проміння повільно торкнулося руїн.

Каміння.

Дерев.

Облич людей.

І навіть старі рани здавалися не такими страшними під його теплом.

Джеймс підійшов до Емілі.

Довго мовчав.

Потім обережно взяв її за руку.

Не ховаючись.

Не відводячи погляду.

— Що тепер?

Тихо запитав він.

Емілі подивилася вперед.

Туди, де починався новий день.

— Не знаю.

Вона усміхнулася.

— І вперше...

Мене це не лякає.

Він легко стиснув її долоню.

— Тоді...

Ходімо дізнаємося.

Незнайомець уже стояв біля Брами.

Маленька дівчинка тримала його за руку.

Він востаннє озирнувся.

Подивився на всіх.

На драконів.

На людей.

На світ.

І тихо сказав:

— Пам'ятайте...

Найнебезпечніша темрява народжується не там, де немає світла.

А там...

Де люди перестають бачити одне одного.

Після цих слів він зробив крок.

Брама повільно зачинилася.

Світло згасло.

І...

Не залишилося нічого.

Окрім нового світанку.

Минуло кілька хвилин.

Емілі стояла мовчки.

Потім опустила погляд.

Біля її ніг лежала одна-єдина біла пір'їна.

Не драконяча.

Не пташина.

Невідома.

Вона підняла її.

Пір'їна світилася м'яким срібним світлом.

На мить на ній проступили слова.

«Кожен кінець — це лише місце, де починається наступна історія.»

Світло згасло.

Напис зник.

Емілі всміхнулася.

І разом із Джеймсом зробила перший крок назустріч майбутньому.

Кінець першої книги