Розділ 76 Той, хто створив світанок

Над Проміжком запанувала тиша.

Не моторошна.

Не важка.

Інша.

Наче сам світ затамував подих.

Усі дивилися в небо.

Туди, де повільно розступалися хмари.

Але за ними...

Не було сонця.

Було світло.

Чисте.

Тепле.

Без форми.

Без кольору.

На нього неможливо було дивитися.

Та відвести погляд теж було неможливо.

Здавалося, кожен бачив його по-своєму.

Емілі — ранковий світанок над рідним домом.

Джеймс — вогонь каміна, біля якого він колись заснув дитиною.

Перший дракон — день, коли вперше розправив крила.

Другий — ніч, у якій він ще не був самотнім.

Чоловік у чорному побачив...

Свого батька.

Таким, яким пам'ятав його до всіх трагедій.

І вперше не зміг стримати сліз.

Світло не говорило.

Воно просто...

Було.

І цього вистачало.

Та за мить у серці кожного пролунав один і той самий голос.

Спокійний.

Тихий.

Безмежно добрий.

— Ви виросли.

Перший дракон повільно опустив голову.

— Це...

Ти?

Запитав він.

— Я.

Пролунав голос.

— Але не так, як ви думаєте.

Емілі зробила крок уперед.

— Ти...

Створив цей світ?

Настала довга тиша.

Потім пролунала відповідь.

— Ні.

— Я лише...

Навчив його народжуватися.

Усі мовчали.

Навіть Хранителька не могла знайти слів.

— Тоді...

Хто створив тебе?

Запитав Джеймс.

Світло стало трохи яскравішим.

— Це питання...

Я теж ставлю собі від початку часу.

Емілі відчула, як її охоплює дивний спокій.

Ніби поруч стояв не всемогутній творець.

А хтось...

Хто так само шукав відповіді.

Четвертий дивився на світло не відриваючись.

Його губи тремтіли.

— Ти...

Повернувся...

— Я ніколи не йшов.

М'яко відповів голос.

— Я лише перестав втручатися.

Хлопчик заплющив очі.

— Бо...

Боявся мене?

— Ні.

Запанувала тиша.

— Бо довіряв тобі.

Четвертий здригнувся.

— Що?..

— Я довірив вам світ.

Усім чотирьом.

Перший опустив голову.

Другий мовчки заплакав.

Чоловік у чорному заплющив очі.

А Емілі дивилася лише на хлопчика.

Бо бачила...

Як руйнується все, у що він вірив.

— Але...

Я все зіпсував...

Прошепотів Четвертий.

— Я приніс стільки болю...

Світло мовчало кілька секунд.

Потім відповіло:

— Так.

— Але це був...

Твій вибір.

Хлопчик затремтів.

— Ти...

Не пробачиш мене?

— Пробачення...

Не можна подарувати.

Його можна лише прийняти.

Емілі повільно подивилася на Четвертого.

Вона згадала Другого.

Чоловіка у чорному.

Безликих.

Усіх, кого врятувала.

І тихо сказала:

— Тоді...

Почни із себе.

Хлопчик підняв на неї очі.

Уперше за всю історію...

У них не було ні страху.

Ні хитрості.

Лише маленька надія.

І саме в цю мить світло над світом несподівано здригнулося.

Його голос уперше став тривожним.

— Ні...

Перший дракон різко підняв голову.

— Що сталося?

Світло мовчало.

А потім тихо промовило:

— Він...

Знайшов...

Мене...

І вперше...

Небо розірвалося не темрявою.

А абсолютною...

Білизною.