Розділ 71 Книга забутих

Емілі не відповіла.

Вона дивилася лише на стару книжку.

Її обкладинка була потертою.

Наче її тримали в руках тисячі разів.

Але пилу на ній не було.

Ніби час не мав над нею влади.

Поряд стояв Джеймс.

Не відводячи руки від руків'я меча.

Його погляд не залишав хлопчика.

— Хто ти?

Тихо запитала Емілі.

Хлопчик усміхнувся.

Сумно.

— Я вже сам не знаю.

Він погладив обкладинку.

— Колись...

У мене було ім'я.

Потім...

Його забрали.

— Хто?

Хлопчик повільно похитав головою.

— Якщо скажу...

Ви мені не повірите.

Емілі зробила ще один крок.

— Спробуй.

Хлопчик подивився їй просто в очі.

— Я сам.

Тиша.

Навіть Джеймс завмер.

— Що?

Прошепотіла Емілі.

— Це я...

Стер себе.

— Брехня.

Одразу сказав Джеймс.

Його голос був рівним.

— Людина не може добровільно стерти себе з пам'яті цілого світу.

— Не може.

Погодився хлопчик.

— Але я...

Ніколи не був людиною.

Він обережно відкрив книжку.

Сторінки перегорнулися самі.

На першій був намальований білий простір.

Чотири яйця.

На другій...

Четверо маленьких драконів.

На третій...

Лише троє.

Четвертий уже зникав.

Наче хтось стирав його просто з малюнка.

— Чому?

Запитала Емілі.

— Чому ти це зробив?

Хлопчик довго мовчав.

Потім тихо відповів:

— Бо тільки так...

Я зміг замкнути двері.

Світ навколо ніби став холоднішим.

— Які двері?

Хлопчик повільно підняв погляд.

— Порожнеча...

Яку ви бачили...

Не є ворогом.

Вона...

Лише шлях.

— Шлях куди?

— Туди...

Де не повинно існувати нічого.

Він торкнувся наступної сторінки.

На ній був намальований величезний розлом.

Перед ним стояли четверо драконів.

Найменший...

Тримав його відкритим власними лапами.

По його тілу вже повзли тріщини.

— Ми не могли його закрити.

Прошепотів хлопчик.

— Бо тоді...

Світ...

Перестав би існувати.

— І що ти зробив?

Хлопчик заплющив очі.

— Я зробив так...

Щоб світ забув...

Що двері взагалі можна відчинити.

Емілі відчула, як серце стислося.

— Тому ти стер себе...

Він кивнув.

— Якщо ніхто не пам'ятає ключ...

Ніхто не відкриє замок.

Джеймс насупився.

— Але тоді чому все почалося знову?

Хлопчик повільно перегорнув останню сторінку.

Вона була порожньою.

Абсолютно.

— Бо...

Хтось...

Почав мене згадувати.

Тиша.

Емілі завмерла.

— Хто?

Хлопчик підняв на неї погляд.

Уперше за весь час...

В його очах з'явився страх.

Справжній.

— Не знаю.

— А це...

Найстрашніше.