Розділ 57 Медальйон

— Ні...

Голос Джеймса був ледь чутним.

— Це неможливо...

Перед очима все ще стояв той самий спогад.

Палац у вогні.

Заплакана жінка.

Немовля.

Срібний медальйон.

І Аерон, який забирав дитину в останню мить.

Джеймс важко вдихнув.

Йому здавалося, що він усе ще відчуває запах диму й чує тріск палаючих балок.

— Це не мої спогади...

Перший дракон повільно похитав головою.

— Ні.

Його золоті очі не відривалися від хлопця.

— Це правда, яку в тебе відібрали.

Емілі дивилася на Джеймса й не впізнавала його.

Він завжди здавався незламним.

Завжди знав, що робити.

Завжди контролював себе.

Тепер же виглядав так, ніби за кілька хвилин втратив усе, що вважав своїм життям.

— Джеймсе...

Вона зробила крок уперед.

Та він ніби не почув.

Його рука повільно піднялася до шиї.

Під коміром щось блиснуло.

Срібло.

Джеймс завмер.

Потім дуже повільно витягнув тонкий ланцюжок.

На ньому висів старий медальйон.

Той самий.

Той, який мати немовляти наділа на шию своєму синові перед тим, як віддати його Аерону.

Емілі затамувала подих.

— Це він...

Джеймс дивився на прикрасу так, ніби бачив її вперше.

— Він був зі мною все життя.

Його голос здригнувся.

— Я думав, це просто пам'ять про батьків...

Аерон заплющив очі.

Його поранене тіло тремтіло.

— Пробач...

Слова ледве зірвалися з губ.

— Я дав клятву...

І не зміг її стримати.

Джеймс повільно підняв голову.

— Хто моя мати?

Його голос був тихим.

Спокійним.

І саме тому звучав страшніше за крик.

Ніхто не відповів.

— Хто вона?

Аерон важко вдихнув.

— Принцеса Лівія.

Запала тиша.

— Молодша сестра Алестера.

Емілі різко обернулася.

— Що?..

Усе всередині неї похололо.

— Але тоді...

Аерон подивився на неї.

У його очах було стільки виснаження й болю, що вона ледве витримала цей погляд.

— Лівія не була твоєю тіткою.

Тиша стала ще важчою.

— Вона була всиновленою.

Емілі насупилася.

— Я не розумію...

Хранителька тихо продовжила:

— Після Великої війни король знайшов маленьку дівчинку серед руїн.

— Їй було лише два роки.

— Вона втратила всю родину.

— І він виховав її як власну доньку.

Емілі застигла.

— Тобто...

Її голос тремтів.

— Ми з Джеймсом...

— Не є родичами.

— Жодної краплі спільної крові.

Сказала Хранителька.

І вперше за багато років Джеймс заплющив очі з полегшенням.

Наче тягар, який він ніс так довго, раптом зник.

Емілі мовчала.

Тепер усе ставало на свої місця.

Кожен його погляд.

Кожне раптове зникнення.

Кожна холодність.

Кожна відмова бути поруч.

Він не тікав від неї.

Він тікав від себе.

Від почуттів, які вважав забороненими.

— Через це?..

Ледь чутно запитала вона.

Джеймс гірко всміхнувся.

— Через це.

Він дивився кудись убік.

Ніби боявся зустрітися з нею поглядом.

— Щодня я переконував себе, що це мине.

— Що одного дня перестану думати про тебе.

— Перестану шукати тебе очима.

— Перестану ревнувати.

Його голос став хрипким.

— Але що більше я намагався тебе забути...

Він нарешті подивився на неї.

— То сильніше закохувався.

Серце Емілі завмерло.

Навколо ніби перестав існувати весь світ.

Залишилися тільки вони двоє.

— І найгірше...

Джеймс сумно всміхнувся.

— Я був готовий мовчати все життя.

— Аби тільки не зруйнувати твоє.

Чоловік у чорному спостерігав за ними мовчки.

Та коли Джеймс замовк, його обличчя стало холодним.

— Які зворушливі одкровення.

У його голосі звучала відверта насмішка.

— Шкода лише, що часу у вас майже не залишилося.

Він підняв руку до неба.

Темрява навколо здригнулася.

Земля почала тріскатися.

Одна тріщина.

Друга.

Третя.

Із них повільно почали виходити істоти.

Високі.

Безликі.

Їхні тіла складалися з чорного диму, кісток і тіней.

У порожніх очницях палало синє полум'я.

Вони не кричали.

Не гарчали.

Лише мовчки виходили з розломів.

Десятки.

Сотні.

Тисячі.

Каель мовчки підняв меч.

Джеймс став поруч з Емілі.

Аерон, попри рани, змусив себе підвестися.

Хранителька подивилася на обрій.

І зблідла.

— Це не армія...

Прошепотіла вона.

— Це душі всіх, хто загинув через Безодню.

Її голос затремтів.

— І вони більше не належать собі.

Над Проміжком запанувала мертва тиша.

А потім перший Безликий зробив крок уперед.

За ним рушив другий.

Третій.

І за одну мить уся нескінченна армія почала наступ.

Остання війна розпочалася.