Розділ 54 Вибір

Темрява вибухнула.

Ударна хвиля прокотилася Проміжком, вириваючи дерева з корінням і розбиваючи кришталеві колони. Каміння злетіло в повітря, ніби втратило вагу.

Емілі відкинуло назад.

Перш ніж вона встигла впасти, сильна рука схопила її за зап’ястя.

Джеймс.

Він різко притягнув її до себе.
— Тримайся!

Наступної миті поруч упав величезний уламок скелі, закривши їх від потоку чорної енергії.

Емілі важко дихала.
Волосся розсипалося по плечах.

Вона підняла голову.

Їхні обличчя були надто близько.

— Ти ціла? — запитав Джеймс.

Вона мовчки кивнула.

Його рука все ще стискала її зап’ястя.

І вперше це не здавалося неправильним.
Навпаки — поруч із ним було спокійніше, навіть посеред кінця світу.

Попереду Аерон і Каель уже билися.

Чоловік у чорному не рухався.
Лише стояв, заклавши руки за спину.

Усі їхні атаки розчинялися за кілька сантиметрів від нього.

— Даремно, — спокійно сказав він.

Каель різко змінив напрям удару.
Меч описав широку дугу — знизу, зліва, зверху.

Жоден рух не досяг цілі.

— Ти став повільнішим, — зауважив незнайомець.
— Старість?

Каель усміхнувся.

— Ні. Просто тепер я б’ю не щоб убити.
А щоб відволікти.

Чоловік ледь насупився.

Запізно.

Аерон уже був позаду нього.

Кинджал блиснув сріблом — прямо в серце.

Удар.

Метал увійшов у груди.

Емілі широко розплющила очі.
— Вийшло…

Але за мить чоловік повільно опустив голову, подивився на кинджал… потім на Аерона.

І сумно всміхнувся.

— Ти завжди цілився бездоганно.

Його тіло почало розчинятися, мов густий дим.

Кинджал упав на землю.

Перед ними не залишилося нікого.

Лише тінь.

— Ілюзія! — крикнув Джеймс.
— Він позаду!

Аерон різко обернувся.

Запізно.

Чорна рука пробила йому груди.

Час ніби зупинився.

Емілі побачила лише, як на срібному обладунку повільно розповзається кров.

Аерон не скрикнув.

Лише тихо видихнув.

Чоловік стояв за його спиною, стискаючи серце генерала.

— Стільки століть… — тихо сказав він.
— І ти так і не навчився озиратися.

Він різко висмикнув руку.

Аерон похитнувся й опустився на коліно.

Кров крапала на чорний камінь.

— НІ!

Емілі вирвалася з рук Джеймса.

— Емілі! — крикнув він.

Але вона вже бігла.

Вона впала біля Аерона.

Підхопила його голову.

Його дихання було уривчастим.
На губах — кров.

— Дядьку… — прошепотіла вона.
— Ні… будь ласка… не залишай мене…

Аерон насилу підняв руку.
Доторкнувся до її щоки.

Так само, як колись — коли вона була немовлям.

— Не плач… — ледь чутно сказав він.
— Ти… так схожа… на свого батька…

Його рука повільно почала опускатися.

Емілі міцно стиснула її.

— Ні! Ти обіцяв… ти тільки знайшов мене! Ти не можеш…

Аерон слабко всміхнувся.

— Я… дуже… втомився…

Його очі почали заплющуватися.

І саме в цю мить світ спалахнув золотом.

Настільки яскравим, що темрява відступила.

Дракон підняв голову.

Його голос пролунав крізь увесь Проміжок:

— Ще ні.

Срібні ланцюги напружилися.

Задзвеніли.

Один із них — уперше за тисячу років — тріснув.

І цей звук змусив здригнутися не лише Проміжок.

Здригнулася сама доля.

Чоловік у чорному вперше перестав усміхатися.

— Неможливо… — прошепотів він.
— Він… звільняється.