Розділ 18 Розлом

Емілі не могла поворухнутися. Здавалося, саме повітря навколо неї стало густим, мов розплавлене скло. Кожен вдих давався дедалі важче, а золоті потоки світла, що виривалися з кристала, повільно обвивали її руки, плечі та зап'ястя. Вони не завдавали болю, але залишали по собі дивне відчуття тепла, ніби магія торкалася не лише її тіла, а й самої душі.

Перед нею простір продовжував розриватися. Тріщина вже сягала людського зросту і з кожною секундою ставала більшою. Її краї постійно змінювалися, пульсували й викривлялися, наче були живими. Усередині не було ні світла, ні темряви — лише щось невизначене, чуже людському сприйняттю. Варто було затримати на цьому погляд трохи довше, як у голові починало паморочитися.

По шкірі Емілі пробіг холод.

Це було неправильно.

Такого не повинно існувати.

Десь позаду пролунав знайомий голос професора Гарріса.

— Емілі!

Вона спробувала озирнутися, але не змогла навіть поворухнути головою. Наче невидима сила міцно тримала її на місці. Гарріс разом із двома охоронцями вже стояв біля входу до сховища. Усі троє застигли, дивлячись на артефакт, що ширяв у повітрі.

— Господи... — прошепотів професор.

Усе своє життя він присвятив археології. Вірив у факти, докази та наукові пояснення. Але зараз перед його очима висів кристал, який знищував усі відомі закони фізики.

— Не підходьте! — крикнула Емілі.

Її голос луною прокотився кам'яними стінами підземелля.

Один із охоронців усе ж зробив крок уперед.

Ледь він перетнув невидиму межу навколо кристала, як потужна хвиля енергії вибухнула назовні. Чоловіка відкинуло на кілька метрів, і він із глухим ударом врізався у стіну.

— Марку!

Другий охоронець кинувся до нього.

Емілі відчула, як серце стискається від страху.

Кристал нікого не підпускав.

Нікого, окрім неї.

Тим часом у далекому Астракарі Зала Полум'я нагадувала серце бурі. Величезний кристал Серця Світу випромінював настільки потужне світло, що на нього було майже неможливо дивитися. Золоті промені пробивали кам'яні склепіння й зникали високо в небі. Давні руни на підлозі спалахували одна за одною, а сама магія вібрувала в повітрі, наче світ стояв на межі катастрофи.

Еларіон гарячково перегортав сторінки стародавнього фоліанта. Його руки тремтіли, а зморшкувате обличчя зблідло настільки, що здавалося майже безкровним.

— Ні... ні... цього не може бути...

— Що ти шукаєш? — різко запитав Дрейвен.

— Спосіб закрити Розлом.

— І знайшов?

Маг повільно підняв голову.

В його очах застиг відчай.

— Ні.

У залі запала важка тиша.

— Поясни, — наказав імператор.

Еларіон ковтнув.

— Якщо другий ключ повністю пробудиться, Межа перестане існувати. Два світи почнуть зливатися в один.

— І що в цьому такого небезпечного?

Старий маг повільно закрив книгу.

— Магія нашого світу знищить Землю. Їхні закони природи не витримають її сили. Але й наш світ не переживе зіткнення. Закони їхньої реальності почнуть руйнувати магію Астракара.

Після цих слів навіть найхоробріші воїни зблідли.

Але Джеймс майже не слухав.

Він відчував лише Емілі.

Її страх.

Її серцебиття.

Її розгубленість.

Відстань між світами більше не мала значення. Їхній зв'язок став настільки сильним, що він відчував кожну її емоцію так само чітко, як власну.

І це зводило його з розуму.

— Я відкрию портал, — раптом сказав він.

Еларіон різко повернувся.

— Ти збожеволів?

— Можливо.

— Якщо ти увійдеш у нестабільний Розлом, тебе може розірвати на частини ще до переходу.

Джеймс подивився прямо на нього.

Його голос залишався дивовижно спокійним.

— Тоді загину.

На кілька секунд усі замовкли.

Рейгар важко видихнув і похитав головою.

— Ви ж не передумаєте?

— Ні.

— Я так і думав.

Він ступив уперед і став поруч із другом.

— Тоді я йду з вами.

— Ні.

— Це навіть не обговорюється.

Попри напругу Джеймс ледь помітно усміхнувся.

— Впертий.

— Саме тому ми досі живі.

На Землі ситуація ставала дедалі гіршою.

Сирени безперервно вили над музеєм. Поліція евакуйовувала людей, журналісти вели прямі трансляції, а навколо будівлі вже стояли десятки машин екстрених служб. Через підвальні вікна виривалося дивне золоте сяйво, яке було видно за кілька кварталів.

Ніхто не розумів, що відбувається.

Говорили про вибух, про аварію, про експеримент, який вийшов з-під контролю.

Лише Емілі знала правду.

І саме ця правда лякала її найбільше.

Раптом кристал спалахнув так яскраво, що вона мимоволі заплющила очі.

У голові пролунав голос.

Чужий.

Стародавній.

Хрипкий, наче гуркіт каменю, що тисячоліттями лежав у темряві.

— Нарешті...

Емілі різко розплющила очі.

— Хто ти?

Голос тихо засміявся.

Від цього звуку по спині пробіг мороз.

— Та, що відкрила Браму.

— Я нічого не відкривала!

— Ні... Але саме твоя душа стала ключем.

Навколо кристала почали згущуватися тіні.

Спочатку одна.

Потім друга.

Третя.

Вони поступово набували людських обрисів. Високі, неприродно худі постаті без облич. Лише суцільна темрява, виткана з мороку та давньої магії.

Емілі відчула справжній жах.

Тіні мовчали.

Просто дивилися на неї.

А потім одночасно зробили крок уперед.

У ту ж саму мить у Залі Полум'я Джеймс вихопив меч із піхов.

Клинок спалахнув золотим вогнем.

Магія навколо вибухнула, здіймаючи потужний вихор світла.

Повітря перед ним почало рватися, утворюючи сяючий портал.

— Зараз! — закричав Еларіон. — Інакше буде запізно!

Не вагаючись ані секунди, Джеймс зробив крок просто в серце магічної бурі.