Розділ 10 Дзеркало між світами

День тягнувся повільно, але відчуття тривоги не полишало Емілі ні на хвилину. Після того, що сталося в лабораторії, професор Гарріс наказав більше не торкатися загадкового диска, доки не прибуде комісія зі Смітсонівського інституту. Артефакт перенесли до окремого сховища, а доступ до нього отримали лише кілька людей.

Емілі погодилася з цим рішенням, хоча всередині її не полишало дивне бажання ще раз побачити камінь. Здавалося, між ними виник якийсь незрозумілий зв'язок. Варто було лише заплющити очі, як вона майже фізично відчувала його присутність десь неподалік.

До вечора музей майже спорожнів. Лише приглушене світло аварійних ламп освітлювало довгі коридори, а кондиціонери монотонно шуміли під стелею. Емілі вже збиралася йти додому, коли раптом згадала, що залишила планшет у реставраційній лабораторії.

— Як завжди, — тихо всміхнулася вона сама до себе.

Повернувшись знайомим коридором, Емілі раптом помітила, що двері до сховища були прочинені.

Це здалося дивним. Вона була впевнена, що їх замикали після завершення роботи. На мить завмерши, дівчина прислухалася. Можливо, хтось із реставраторів ще залишився всередині?

Вона обережно штовхнула двері.

У кімнаті панувала темрява. Лише в самому центрі приміщення, де на спеціальному постаменті лежав кам'яний диск, мерехтіло слабке золотаве світло.

— Є тут хтось?

Відповіддю була тиша.

Емілі зробила кілька кроків уперед. Світло стало яскравішим. Руни на поверхні диска одна за одною оживали, ніби відчували її наближення.

— Це вже не смішно...

Вона простягнула руку, але цього разу навіть не встигла торкнутися артефакту.

Повітря навколо раптом здригнулося.

Золоте сяйво різко розширилося, огорнувши весь постамент. Підлога під ногами ледь помітно завібрувала, і Емілі інстинктивно відступила назад.

Світло більше не виходило від диска.

Воно збиралося просто в повітрі.

Спочатку утворилася тонка вертикальна лінія, яка поступово ставала ширшою та яскравішою. За кілька секунд перед нею відкрилася поверхня, схожа на величезне дзеркало.

Але це було не скло.

І не вода.

Щось зовсім інше.

Його поверхня постійно змінювалася, ніби складалася з рідкого срібла, що безупинно текло та переливалося.

Емілі не могла відвести погляду.

У дзеркалі не відображалася кімната.

Натомість вона бачила інше місце.

Величезну кам'яну залу з високими колонами, між якими мерехтіли палаючі смолоскипи. Їхнє світло відбивалося від темного каменю, створюючи химерні тіні на стінах.

І там був чоловік.

Він стояв до неї спиною.

Високий. У чорному плащі.

Емілі затамувала подих.

Чоловік повільно повернув голову.

Золоті очі.

Ті самі.

У цей самий момент, за межею світів, Джеймс різко підняв голову.

Він перебував у древньому храмі біля Серця Світу. Разом із ним були Рейгар, верховний маг Еларіон та кілька хранителів. Вони обговорювали записи зі стародавніх хронік, коли кристал посеред залу несподівано спалахнув осліплюючим світлом.

Повітря миттєво стало важким.

Магія закрутилася навколо постаменту, утворюючи світлий овал.

— Ваша Високосте... — Еларіон зблід. — Не наближайтеся.

Але було вже запізно.

У сяйві почала вимальовуватися людська постать.

Жінка.

Жива.

Не примара.

Не ілюзія.

Вона стояла по той бік дивної прозорої завіси й дивилася просто на нього.

Джеймс завмер.

Він упізнав її миттєво.

Каштанове волосся. Світлі очі. Той самий розгублений погляд, який він бачив у снах.

Їхні погляди зустрілися.

Ніхто не промовив ні слова. Не тому, що не хотів. Просто обидва були надто приголомшені тим, що відбувалося.

— Це... — почав Рейгар.

— Інший світ... — пошепки закінчив Еларіон.

Емілі повільно підняла руку.

Не замислюючись.

Наче щось усередині підказувало їй, що потрібно зробити саме так.

По той бік Джеймс несвідомо повторив її рух.

Їхні долоні одночасно торкнулися поверхні магічного дзеркала.

У ту ж секунду золоте світло вибухнуло.

Потужна хвиля сили прокотилася обома світами.

У музеї згасли всі лампи.

У палаці Соларіса затремтіли стародавні руни.

Емілі різко відсмикнула руку.

По шкірі пробіг гарячий біль.

На зап'ясті знову проступила золота мітка, але тепер вона була значно чіткішою. Візерунок нагадував дракона, який розгортав крила, огортаючи тонке кільце полум'я.

По той бік Джеймс мовчки дивився на власну руку.

Його знак теж змінився.

Він більше не був схожий на просту луску.

Дві половини одного символу.

Дві частини, що існували окремо.

І лише разом утворювали завершений знак.

Еларіон повільно опустився на одне коліно. Його голос тремтів так, як не тремтів ніколи за всі десятиліття служби імперії.

— Стародавнє пророцтво здійснилося...

У цей момент поверхня дзеркала вкрилася глибокими тріщинами.

Пролунав звук, схожий на розбите скло.

І зв'язок між світами обірвався так само раптово, як і виник.

У музеї знову запанувала тиша.

Емілі залишилася стояти сама посеред темної кімнати, важко дихаючи та не відводячи погляду від місця, де ще мить тому було дзеркало.

Вона ще не знала, що цей короткий погляд назавжди змінив життя не лише її самої.

Відтепер обидва світи знали правду.

Межа більше не була непорушною.