Розділ 2 Чоловік, який давно перестав вірити людям

Над імперією Вальдракар сходило друге сонце. Його промені ковзали по вершинах Срібних гір, змушуючи величезні кристали, що проростали крізь камінь, спалахувати холодним блакитним світлом. Здавалося, самі гори дихали магією. Нижче, у долині, прокидалася столиця Астракар — місто, яке не мало собі рівних у всьому Ерідарі. Башти чорного каменю здіймалися високо в небо, а між ними, ніби господарі цих земель, повільно кружляли дракони. Одні прямували до військових полігонів, інші летіли до північних фортець, змінюючи нічну варту.

На найвищій терасі імператорського палацу стояв чоловік у темному одязі. Вітер розвівав його довге чорне волосся, а золотисті очі були прикуті до обрію. Він не помічав ні світанку, ні холодного повітря, ні шуму міста, що прокидалося. Усі його думки були зайняті дивним відчуттям, яке не полишало його з учорашнього вечора.

Джеймс Вальдракар не любив загадок. За триста двадцять сім років життя він звик довіряти лише фактам, власній силі та кільком людям, яких міг порахувати на пальцях однієї руки. Він не вірив у долю, пророцтва чи казки про істинні пари, які барди так любили співати в трактирах. Для нього це були лише красиві легенди, створені для тих, хто потребував пояснення випадковостям.

Але сьогодні все було інакше. Від самого світанку його дракон поводився неспокійно, і це дратувало. Він уже кілька разів намагався зосередитися на документах, які принесли радники, однак не прочитав жодного рядка. Усередині, десь глибоко під звичною холоднокровністю, жевріло дивне відчуття очікування, ніби мало статися щось важливе.

— Ти виглядаєш так, ніби збирався когось убити ще до сніданку.

Джеймс навіть не озирнувся. Він і без того впізнав цей голос.

— Якщо ти знову запізнився на ранкове тренування, Рейгаре, то я ще можу це виправити.

Чоловік, який щойно вийшов на терасу, лише пирхнув і сперся плечем об кам'яну колону. На відміну від принца, він був одягнений неофіційно: темно-зелена сорочка, шкіряні штани та легка зброя за поясом. Його русяве волосся було скуйовдженим, наче він прокинувся кілька хвилин тому.

— Бачиш? Саме про це я й кажу. Ти навіть доброго ранку сказати не можеш без погроз.

— Доброго ранку.

— Уже краще.

Між ними запала коротка тиша. Вона не була незручною. За понад двісті років дружби вони навчилися мовчати так само легко, як і розмовляти.

Рейгар уважно подивився на Джеймса.

— Щось сталося.

— Нічого.

— Не бреши мені.

Джеймс повільно видихнув.

— Погано спав.

— Через що?

Він не поспішав відповідати. Сон був надто дивним, щоб розповідати про нього навіть найближчому другові. Він пам'ятав лише уривки: темне приміщення, дивний червоний камінь і жіночу руку, що торкалася його поверхні. Обличчя дівчини він так і не зміг розгледіти, але чомусь був упевнений — вона людина. Звичайна людина без краплі магії. Повна нісенітниця.

— Це був лише сон, — нарешті промовив він.

Рейгар скептично примружився.

— Сон, через який Великий князь драконів не спав усю ніч?

— Не перебільшуй.

— Я тебе знаю надто давно. Якщо ти мовчиш, значить, справа серйозна.

Джеймс не встиг відповісти.

Двері на терасу різко відчинилися, і до них швидко наблизився молодий офіцер імператорської варти. Він опустився на одне коліно.

— Ваша Високосте, Його Величність просить вас негайно прибути до Зали Ради.

— Причина?

— Верховний маг повідомив про аномалію в Серці Імперії.

На обличчі Джеймса не здригнувся жоден м'яз, але всередині все різко напружилося. Серцем Імперії називали древній кристал, який підтримував магічний бар'єр навколо Вальдракару. За останні шістсот років він жодного разу не давав збоїв. Якщо Еларіон підняв тривогу, значить, сталося щось справді серйозне.

— Ідемо, — коротко сказав Джеймс.

Палацові коридори швидко наповнювалися придворними, радниками та слугами. Побачивши принца, усі схиляли голови. Він майже нікого не помічав. Люди давно перестали дивитися йому в очі. Одні боялися його через репутацію безжального полководця, інші — через дракона, який жив усередині нього. Джеймса це цілком влаштовувало.

Емоції робили правителів слабкими — він переконався в цьому багато років тому. Йому було дев'яносто два, коли жінка, яку він кохав і якій довірив своє серце, продала військові плани імперії ворогам в обмін на владу. Через її зраду загинули тисячі драконів, серед яких був і молодший брат Рейгара. Того дня Джеймс власноруч виніс їй вирок. Відтоді він більше не дозволяв собі відчувати нічого, окрім обов'язку. Кохання було розкішшю, а розкіш не личила тому, хто одного дня міг успадкувати трон.

Коли вони увійшли до Зали Ради, там уже зібралися імператор Дрейвен, верховний маг Еларіон і кілька найвпливовіших лордів імперії. Атмосфера була настільки напруженою, що навіть Рейгар перестав жартувати.

Еларіон стояв біля величезного прозорого кристала, встановленого посеред зали. Усередині нього повільно пульсувало золоте світло, але сьогодні між золотими потоками з'явилися тонкі червоні прожилки.