Розділ 1. Олександр

Олександр

Минуло сорок днів після смерті батька. Вбивцю досі не знайшли. Точніше, снайпера знайшли, але вже мертвого — замовник заздалегідь усе продумав. То і зрозуміло: який ідіот буде видавати себе? Краще вбити його до того, як знайдуть. Після його смерті все перейшло мені, і тепер я займаюся всіма його справами. Я знав, що це рано чи пізно станеться, але ж не настільки швидко. Адже напередодні його смерті повинна була укластися величезна угода. Звісно, його бізнес був чорний, як і у всього його оточення, адже саме це й об’єднувало їх.

Хтось постукав у кімнату.

— Так.

— Олександре Дмитровичу, ваша мати попросила зайти до неї перед від’їздом, — сказала домробітниця.

Після батькової смерті я переїхав у наш будинок. Мама почувалася жахливо. Ще досі в подавленому стані, хоча з батьком вони давно один одного не кохали. У батька було багато коханок, вдома він не ночував, мати постійно плакала. Але батька це не цікавило. Він казав, що так і повинно бути. Коли я тільки починав говорити про це, батько зразу згадував усіх моїх дівчат, як він казав — «на ніч». Він пишався, що в його сина є стільки дівчат? Хоча він сам вклав у мене це розуміння — що так нормально і так повинно бути. Але...

— Добре, дякую, можете йти, — сказав я, піднявшись із робочого столу, і попрямував до кімнати мами.

Постукав у двері.

— Так, заходьте, — почувся голос мами.

По мамі було видно, що їй вже краще, але все одно якась стривоженість в її очах була.

— Щось сталося? — запитав я.

— Ти знав, що Саша приїжджає? — спитала вона.

— Саша? — перепитав я. І моє серце завмерло. Усередині мене ніби щось пробігло, дивне відчуття. Здається, ніби не вперше відчуваю його. Невже досі є щось настільки сильне?

— Так, Саша, — сказала мама. Дивилася мені в очі, ніби щось шукала там.

— Навіщо вона приїхала? Її батько ж сам не хотів, щоб вона тут була, — сказав я.

Її батько всіма силами змушував її поїхати жити в Америку. Коли він застав мене — сина ворога — зі своєю донькою, зробив усе можливе, щоб ми більше не бачились. Але що змінилося? За всі десять років вона жодного разу не приїжджала. Нам вже не по 16 років, усе вже змінилося. Я став на місце батька, а вона приїжджає в той час, як її батька підозрюють у вбивстві мого.

— Схоже, що у В’ячеслава Олександровича не все так гладко. Напевно, сталося щось дуже серйозне, якщо він дозволив своїй єдиній дочці приїхати сюди в такий час.

— Коли вона приїжджає? — спитав я.

— Завтра, скоріше за все, — підозріло відповіла мама.

Мама знала про наші стосунки. Їй подобалася Саша. Єдиний, хто був проти наших стосунків — це наші батьки, які були ворогами. Вони постійно конкурували, але саме перед смертю хотіли укласти «мирний» договір, який би дозволив спокійно вести бізнес на одній території та не заважати один одному.

Мій дідусь та дідусь Саші добивалися цього миру роками, але їхні вперті сини несли кровну ворожнечу.

— Я все розумію: смерть батька, кровна ворожнеча, підписання договору напередодні смерті… Але я тебе прошу — не смій чіпати Сашу. —  насправді я б ніколи про це не подумав, але її остерігання цілком зрозумілі.

— Сину? — стривожено звернулася мама, побачивши, як я про щось мислю.

— Мам, ти ж знаєш, я б ніколи...

— Так, але… — перебила мама. — Я б хотіла все ж таки впевнитися, що ти...

— Мам, я ніколи нічого їй не зроблю, обіцяю. Навіть не буду думати про таке.

У моєму серці є образа. Але крім образи, у серці залишилося ще щось... Вона — моє перше кохання. Єдина дівчина, яку я полюбив за весь цей час. Я ніколи не міг уявити, що якась інша дівчина займе її місце. Вона досі залишилася в моєму серці. За десять років я не покохав ні одну дівчину, не підпустив ні одну так близько, як її. Так, ми тоді були юні та нічого не бачили. Але ось мені вже 26 років, я готуюся стати наступником батька. Минуло багато років, але в серці — все як тоді. Я не знаю, яка вона зараз. Стільки часу пройшло. Чи є в неї хтось? За всі роки я не дізнався про неї ніякої інформації. Нічого...

Побачивши, що я про щось серйозне замислився, мама перевела тему:

— Сьогодні Діана прийде на вечерю.

Так, Діана — дівчина, яку підібрали мені мати та батько. Ізбалована татова донечка, яка крім показів мод та шопінгу нічим не цікавиться.

— Скажи своїй сестрі Ліці: сказала її попередити, що якщо вона з’явиться в нас, то в той час має бути якнайдалі від нашого будинку. Вона її не переносить, — з усмішкою та смішком сказала мати.

— Мам, у мене сьогодні важливі справи, я ніяк не зможу...

Мама придивилася до мене.

— Знову? Переносити я більше не буду, — розвернувшись та підійшовши до балкону, вона перевела погляд на мене і сказала:

— Сьогодні о шостій. Без запізнень. Діана після шостої не їсть.

Та вийшла на балкон.

Закривши очі та похитавши головою, я розвернувся та пішов....

P.S.(після написаного)Діліться своїми враженнями про книгу та першу главу (розділ).