Глава 29

104

Лєра прийшла до тями, але така реакція організму на заборонені речовини лякала, було потрібне додаткове обстеження. Добре, що лікарі запитань не ставили, а то не викрутилася б. У приватній клініці це нікого не хвилює, головне вилікувати та гроші отримати.

Перші пару днів Лєра лежала у звичайній палаті, а як прийшла до тями, Марк домовився і її перевели. Було, звісно, приємно і зручно, але його присутність частіше ніж п'ять хвилин на день набагато важливіша. Сам же Марк вірив, що гроші замінять усю турботу й увагу, навіть не намагався думати інакше.

І зараз він прийшов, а Лєра знала, що за кілька хвилин він знову піде.

- Як ти? - Марк присів на стілець поруч із її ліжком. На тумбочку поклав пакет. - Я тобі цілющих смаколиків приніс.

Лєра посміхнулася. Годували тут непогано, але тільки Марк знав, що вона справді любить.

- Дякую, не знаю, щоб я без тебе робила. Я на поправку йду, скоро мають виписати.

Без жодної емоції Марк кивнув і взяв її за руку.

- Як так вийшло? Я не зрозумів лікарів, що трапилося?

- Я випадково випила не з тієї склянки. З моїм серцем мені не можна всю цю погань.

- Ці тусовки не для тебе.

Він завжди казав, що в місці, де є алкоголь і наркотики, нічого хорошого не відбувається; тоді вона запевнила, що там будуть усі свої, ніхто нікого споювати і скурювати не буде, а про наркотики вона і подумати не могла. Варто було один раз відмовитися, як для деяких це стало нав'язливою ідеєю.

Лєра прекрасно пам'ятала, як дівчата запропонували їй склянку вина, а далі порожнеча. Їхній дурний жарт ледь не вбив її. Їхні обличчя здавалися розпливчастими, вона точно не була впевнена, хто це зробив.

Періодично проскакували уривки вечора, коли на неї накинувся якийсь хлопець. Лєра його не бачила через темряву, і відштовхнути не могла. Вона перестала розуміти, що відбувається, а потім як завжди вчасно з'явилися її друзі. Те, як вони бігали за нею, били морду кривднику, наїжджали на Мирославу, ще надовго засіло в її голові. Деякі моменти вона запам'ятала досить добре, наприклад, як Коля ніс її в кімнату. Акуратно, дбайливо, немов кришталь. Їй досі всюди ввижався його слабкий аромат парфумів, нікуди не могла від нього подітися.

- Лєро, я, напевно, побіжу, - він поцілував її і встав. - У мене невеликі проблеми. Ну, майже в мене.

Марк ішов до виходу, як двері відчинилися і до них увірвалися троє хлопців. Спочатку хотіли вийти і почекати, але Коля думав інакше й упевнено зайшов до палати.  

- Вітаю, - Марк потиснув руку Владу, невдоволено оглянув інших і зник.

Така байдужість потішила. Із Владом він намагався не сваритися тільки тому, що це брат його дівчини, а Колі та Філіпа для нього не існувало.

- Ну що ти? - Філ плюхнувся до неї на ліжко.

- Ви прийшли, одразу все налагодилося.

- Чому присутність Марка не допомогла? - запитав Коля і сів на диванчик.

Влад зловив його погляд і ледь помітно похитав головою, що означало "не зараз".

- Сестричко, пам'ятаєш хто з Мирославою був? Ця Аліса начебто з вами терлася.

- Не пам'ятаю, там було багато різних облич, - Лєра підібгала губи. - Вони вели мене в кімнату, щось розповідали, потім закрили. Мені всяка маячня почала ввижатися, на мене ще якийсь чувак напав. Так страшно було. Я не розуміла нічого, поворухнутися не могла, кінцівки оніміли. Ви так вчасно з'явилися, дякую.

- Я більше не вірю в жіночу дружбу, - зазначив Коля. - Не кожній судилося її пізнати.

- Так, - погодилася Лєра. - Тому я спілкуюся тільки з вами. Хоча своє вони ще отримають, за те, що мало не вбили "улюблену" одногрупницю.

- До речі, Владе, - пожвавився Філіп. - Ти з Лолітою говорив?

- А мав би?

- Вона начебто тоді з Мирославою стояла. Мені здалося, вона теж брала участь у всьому цьому.

- Дивно, - задумався він. - Мені вона сказала, що була на кухні й нічого не бачила.

- Коли я зайшов, вона стояла в дверях. Тільки підійшла чи втекти хотіла.

- Гаразд, потім запитаю. Тут я вже нічому не здивуюся, і так зрозуміло, яка вона сука.

- То навіщо ти з нею спілкуєшся? - Лєра почала поправляти білосніжну ковдру.

- Я з нею не спілкуюся, - усміхнувся Влад. - Тільки сплю.

- А, ну це цілком змінює справу, - засміявся Коля. - Не знаю як ви, але я з Мирославою більше розмовляти не буду. Гидко.

- Плюсую, - сказав Філіп. - Із її подругами теж.

- Ніби ми раніше спілкувалися, - нагадав Влад. - Упевнений, вони не помітять нашого морозу.

105

Викладач з теоретичної фонетики ще не прийшла, а Мирослава, дивлячись у конспект, сподівалася, що хоча б навчання зможе відвернути від жахливих думок. Їй на останню парту іноді долітали фрази одногрупників, котрі обговорювали минулий день студента, ділилися враженнями і хвалилися, хто чим міг, а Мирославі на стіну хотілося лізти від їхніх слів.