Глава 28

100

17 листопада. Минулий рік.

- Друзі, увага! Attention, please! - Мирослава залізла на стілець, щоб здаватися вищою, і підняла келих із шампанським. - Вітаю всіх з днем студента. Бажаю вам раціонально розподіляти сили і не зійти з розуму. Щоб не було як у наших магістрантів: диплом червоного кольору, а обличчя синього. Як у мене зараз, - вона засміялася. - Я бажаю вам не зламати зуби об граніт науки і не просадити печінку, хоча б на першому курсі, - вона осушила келих.

Один із найважливіших днів у році перший курс святкував на якійсь хаті. Майже ніхто не знав господаря, головне, є місце, де випити і немає настирливих вахтерш, котрі своєю появою здатні припинити будь-яку п'янку.

Спочатку всі планували піти до клубу, але Мирослава запропонувала більш гідний та економний варіант. Зібратися в трикімнатній квартирі її товариша, запастися випивкою і святкувати всю ніч.

Прийшли на цю вечірку чоловік двадцять, переважно юнаки з групи. Багато хто розмістився у вітальні, деякі зависали на кухні - зазвичай це пара п'яних філософів, яким різко захотілося поговорити відверто. Одна спальня для особливо п'яних, які вирубувалися на ходу, або для тих, хто хотів усамітнитися, але перші пару годин ніхто не потрапляв у жодну з категорій.

Юнаки поглинали одну пляшку за іншою, грали в ігри і перекрикували гучну музику, на щастя товсті стіни не донесуть цих звуків до сусідів, а то вже давно викликали б поліцію.

Коли всі вже достатньо випили, а у квартирі стало душно, захотілося на повітря. Компанії розділилися, деякі окупували кухню, деякі - балкон.

Почувши тост від Мирослави, всі дружно підняли стаканчики й почали цокатися. Лише дванадцята ночі, а пляшки з алкоголем зникали на очах, хоча пиячити вони планували до ранку.

- Потрібні відважні воїни, - пробурмотіла Мирослава. - Хто піде в магазин і доставить нам ще цього дивовижного напою? - вона підняла напівпорожню пляшку вина.

Добровольців виявилося небагато.

- Я сходжу, - крізь юрбу Коля намагався пролізти до виходу з кімнати. - Хто зі мною?

Знайшлося ще двоє хлопців, котрі хотіли освіжитися і сходити в магазин, який сильно ризикував, продаючи випивку цілодобово.

- Я з тобою, - крикнув йому Влад, висунувши голову зі спальні в прихожу.

Позаду нього з'явилася Лоліта й обвила його руками.

- Може залишишся зі мною? - вона ображено надула губи. Почала цілувати в шию, потім потягла назад у спальню.

Влад піддався на її чари і зачинив двері зсередини, зовсім забувши про своє бажання подихати свіжим повітрям.

Коля і так знав, що найкращий друг не зможе залишити даму серця. Ніколи не розумів, чим Лоліта зачепила його, вона не думала ні про що, крім своєї зовнішності, і точно була не в його смаку. Хоча як Коля зрозумів пізніше, Влад був тієї ж думки, користувався її довірою для однієї єдиної мети. Вона вже плани на найближчі роки вперед вибудувала, імена їхнім дітям придумала, а він ставився до неї несерйозно. Вона цього не помічала, була засліплена власним коханням.

Лєра в ті моменти сиділа у вітальні з рештою, грала в "правду або дію". Вона достатньо випила і, можливо, зупинилася б, якби не Мирослава, яка раз у раз підкидала всім стаканчики з алкоголем. Сама пила й інших заохочувала до такого.

Зазвичай Лєра не напивалася, бо, надивившись на матір, з’явилася відраза до будь-якої випивки. Але зараз їй було так добре, тілом розносилося приємне тепло, сторонні думки покинули, вона взяла чергову склянку в Мирослави. Тій тільки на радість бачити, як їхня скромниця Лєрка з усмішкою поглинає лікер, а очі одне одного до біса посилають.

На алкоголі вони вирішили не зупинятися, Мирослава дістала з тумбочки пакетик із чарівними пігулками. Розкидатися таким добром не хотіла, покликала до себе тільки обраних. Вивела в коридор Алісу. Потім до них вийшла Лоліта. Побачивши її блискучі очі, дівчата широко посміхнулися.

- Невже у Влада краще за пігулки вийшло довести тебе до ейфорії? - Мирослава штовхнула подругу в бік.

- Ой, дівчатка, здається, я закохалася, - вона обійняла їх за плечі і притиснула до себе. - Щастя багато не буває, що це у вас? - вона розглядала пакетик.

- Тобі сподобається, - запевнила її Мирослава і висипала на долоню кілька пігулок.

Не знаючи, що це, дівчата схопили по одній і поклали в рот. Взяли стаканчик в Аліси й по черзі запили.

- Ходімо танцювати, - Мирослава взяла їх за руки і рушила у вітальню. У дверях зупинилася.

Її погляд упав на Лєру, що сиділа на дивані поруч з власником квартири Єгором, і сміялася. Надто щасливі вони були в компанії одне одного.

За два роки стосунків Мирослава з Єгором пройшли через багато чого, але кохали одне одного так само сильно. Вона була неймовірно щаслива мати такого хлопця, завжди з чистою і щирою посмішкою, очима, що світилися, дивлячись на кохану дівчину. Темне кучеряве волосся, з його фізичною силою він міг носити її на руках годинами, не напружуючись.

Нещодавно Єгор освідчився їй, через рік вони мають одружитися. Мирослава знала, що він кохав її більше за життя, ніколи б не зрадив,  для нього вона була найціннішою і найбажанішою людиною. Вона ніколи не сумнівалася в його коханні, але зараз на п'яну голову чомусь відчула укол ревнощів. Очі налилися кров'ю.