Глава 24

82

Перед роботою Влад забіг у лікарню, де перебував Коля. Дочекатися новин здавалося чимось неможливим, усі бігали коридорами, не помічаючи нічого навколо. В палату не пустили, добре, що один із лікарів пообіцяв дізнатися про стан пацієнта і повідомити в найближчі десять хвилин.

В очікуванні Влад сів на лавку. Не міг ні про що думати, спостерігав за метушнею працівників у халатах і навіть телефон не допомагав відволіктися. Коли випадково підняв голову в інший бік, помітив Кіру, що виходила з якоїсь палати. Руде волосся зібране у хвіст, яскравий макіяж, поверх чобіт бахіли.

- О, привіт, - із широкою посмішкою вона підійшла до нього.

- Привіт, - чемно посміхнувся Влад. - Ти чого тут?

Її раптова поява вже викликала підозри. В день смерті Філіпа вона була в гуртожитку, спілкувалася з усіма, знала багато чого, а зараз у цій лікарні лежить Коля і... може, в убивствах вона участі не брала, але бути пішаком цілком могла.

- В мене тут подруга, - відповіла Кіра. - Паленої горілки перебрала, ледве врятували. А ти?

- А в мене друга мало не вбили.

- Ще одного?! - вона присіла поруч.

- Ага.

- Це якось пов'язано з тією смертю? Ви з'ясували, що з ним сталося?

- Приблизно, - розпливчасто відгукнувся Влад. - Тільки це нічого не дає. Все повторюється.

І сам не розуміючи навіщо, він дістав з кишені куртки ту саму жовту машинку. Вперше згадав про неї, захотілося оглянути ще раз. Покрутив у руках, вивчив кожну деталь. Звичайна іграшка.

- Коли ми знайшли його непритомним, у нього в руках була ця машинка. Не розумію, що це означає. Ну не може ж це бути причиною помсти?  

Кіра взяла іграшку і з непідробним інтересом оглянула.

- Рідкісна модель, у реальній величині в нашому місті таких дві, якщо не помиляюся. Одна в сина нашого мера. А у вигляді іграшки ще треба постаратися знайти, хіба що замовити. Розумієш, наскільки вони заморочилися?

Влад кивнув.

- Може ви в чомусь винні, у кого така машина? Або знаєш кому вона належить?

- Ні, - він забрав машинку. - Ще в інших запитаю, може, вони в курсі.

- Запитай, - повторила вона і піднялася. - Мені вже час.

Влад провів її поглядом і знову втупився на іграшку. Безумовно в цьому набагато більше сенсу, ніж він міг уявити. Головне знати, що шукати і в якому напрямку рухатися. Але на жаль, він не знав.

Підозри щодо Кіри почали розсіюватися. Черговий раз вона запропонувала цікаву думку, про що він не встиг подумати. Не міг міркувати тверезо у світлі останніх подій, а у неї виходило, хоча здавалося, крім своєї зовнішності Кіру нічого не хвилювало. З іншого боку, люди на кшталт неї могли бути ідеальними вбивцями і ніколи не привернуть зайву увагу. Завжди намагається допомогти, їм довіряють, а на ділі вона могла без проблем прийти сюди, добити Колю і зникнути непоміченою.

Після її відходу з’явився лікар, коротко пояснив ситуацію і сказав, що днями Колю можна забрати, а поки краще не турбувати. Задоволений такою відповіддю Влад побіг на роботу.

83

Увечері Лєра залишилася сама, і як би сильно Влад не боявся кидати її, вона запевнила, що зачиниться і буде обережна. Також пообіцяла, що писатиме йому кожні півгодини.

Ближче до ночі Лєра знайшла свою заначку з цигарками і вирушила на кухню. Не вмикаючи світла, сіла біля батареї і закурила. Психіка не витримувала стільки жахіття. Одна справа - погрози в її бік, і зовсім інша, коли страждають близькі. Це лякало найсильніше.

Від вітру, що задував у відчинене вікно, Лєра зморщилася й обійняла руками коліна. З насолодою видихала дим, що здавалося, лікував. Непотрібні думки почали поступово зникати.

Її самотність перервала поява жіночого силуету в дверях. Коли порушниця спокою увімкнула світло, Лєра підняла очі й помітила Мирославу. В лосинах і широкій кофті, вона дістала з кишені айкос і сіла поруч.

- Як він?

- Житиме, - відрізала Лєра. Цій новині вона була дуже щаслива, але чомусь більше не хотілося нею ділитися. Хтось порадіє, а хтось ні.

- З'ясували що-небудь? У поліцію зверталися?

- Людмилка зам'яла цю справу, сказала, що розголос псує імідж гуртожитку й універу. Коля живий, отже, все гаразд. Єдине, що вона зробила: пообіцяла, що поки не буде пускати гостей, типу це допоможе. Мерзота.

Мирослава нервово усміхнулася.

- Своєрідна жінка. Але я досі не розумію, що тут відбувається. І чому?

- Просто так, - Лєра закашляла від надмірної кількості диму, що не давав дихати, потрапляв в очі, спричиняючи сльози. - Ми ж ні в чому не винні, вони дістали зі своєю помстою! Мстять нам через смерть Філа, і не здогадуються, що ми тут ні до чого.

- Хтось думає, що в цьому винні ви? - не повірила Мирослава. - Ви дізналися, що з ним сталося?

Лєра невизначено знизала плечима і викинула недопалок у відчинене вікно.