Глава 22

75

Наступного вечора Коля вирушив на покинуте будівництво, котре тепер йому спокою не давало. Залишив машину в непримітних кущах за десять хвилин ходьби і рушив до будівлі. Глиняна дорога засохла, вийшло пройти і не забризкатися до вух. Відкрита місцевість лякала, якщо в споруді хтось є, його можуть помітити з будівлі. Ще недостатньо темно, але більше чекати він не міг.

Коля безнадійно смикнув за ручку, двері відчинилися. Зайшовши всередину, побачив порожнє занедбане приміщення, вкрите засохлою травою, всюди розкидані цеглини, у розбиті вікна задував холодний вітер. Був ще один корпус, куди теж не завадило б зайти, не просто так Марк сюди приїжджав.

Варто було Колі ступити за кут, щоб отримати сильний удар по голові. Все попливло. Відлік часу збився.

Коли розплющив очі, побачив перед собою Марка. У своєму дорогому пальто він ходив навколо Колі й не помічав, що той прийшов до тями.

Коля відчув, що прив'язаний до стільця. Зробив кілька спроб вирватися, але руки були міцно зв'язані за спиною. А сам він сидів посеред величезної кімнати і дивився на Марка, який нарешті зупинився.

- Хто це тут у нас? - Марк примружився. - Новий гаманець моєї колишньої! Микола, якщо не помиляюся? Що забув у наших краях?

- Та ось, гуляв, - він хотів розвести руками, але в останній момент згадав, що вони пов'язані. - Випадково натрапив на тебе, а ти чого тут?

Марк перестав грати невинність, підлетів до Колі і схопив його за шию.

- Ти насправді такий тупий? Думав, я не помічу слідкування? Вже вкотре сюди приїжджаю, щоб тебе зловити. Ось ти й попався.

Він послабив хватку, Коля закашляв:

- Якщо я не повернуся за двадцять хвилин, з моменту, коли пішов, сюди нагряне поліція, яку викличе мій приятель.

Марк розплився в широкій усмішці. Він наскрізь бачив Колю, кожне слово сканував на дійсність.

- Немає ніякого друга. Ти був один і ми обидва це розуміємо, - Марк наблизився до його обличчя, немов їх можуть підслухати. - Даремно ти це затіяв. У тебе на мене нічого немає і не буде. Ця будівля порожня.

- А як же отрута в моїй пляшці? Це серйозний доказ.

- Ах звісно, чув. Але найцікавіше, я навіть не знав про це, поки моя колишня, яку я мав, як і коли хотів, усе мені не розповіла.

Коля стиснув щелепу, ще трохи і зуби розсиплються від злості. Він непомітно смикав руками, а потім зрозумів: єдине, що зараз від нього вимагається, то це слухати і терпіти.

Марк навмисно злив, нагадував те, що так не хотілося б чути. Його настрій перемикався по клацанню, і він раптом знову розлютився.

- Слухай сюди, - він нахилився до Колі, спершись долонями об свої коліна. - Не дай боже я ще раз почую від вас хоч один писк і твоя дівчина дуже постраждає. Вона вже налякана, це тільки початок. На випадок, якщо ви не зупинитеся, знай, у гуртожитку є моя людина, можливо, не одна, яка може перетворити ваші життя на пекло. Ви вже переконалися, наскільки сильно лякає невідомість. Не знаєте кому вірити, від кого очікувати удар. А він буде, якщо ти ще хоч раз глянеш у мій бік.

- Ти теж не знаєш, кому можна вірити, - усміхнувся Коля. - І хто здатен зрадити тобі.

У відповідь отримав удар по обличчю. Потім ще один. Колі потрібно було просто мовчати, чого він не зробив.

- Отже, вона тобі не потрібна? - вирішив Марк. - Теж її купуєш?

- Що ти верзеш? - Коля прикрив одне око, відчуваючи, як із розбитої брови сочиться кров.

Марк окинув його оцінювальним поглядом.

- Ну, я як погляну, ти теж не з бідних. Брендові шмотки, дорогий годинник у тебе бачив, а тачка взагалі вогонь. Тепер я розумію, що Лєрка в тобі знайшла. Ми з тобою обидва знаємо, що вона жебрачка, ось і скаче по чоловікам заради себе коханої. Одного разу і тебе кине заради когось багатшого. Хоча поки в тебе є гроші...

Він говорив серйозно, підбирав кожне слово, яким можна зачепити. Коля засміявся.

- У тебе вони теж є, не допомогло. Тому що крім грошей нічого їй дати не можеш. Хто ти без них? А я тобі відповім. Без грошей ти не потрібен ні друзям, ні дівчатам. Хоча впевнений, ти і друзів купуєш.

Тепер уже Марк слухав його, міцно стиснувши щелепу. Не перебивав, поглинав кожне гнітюче слово. І щойно Коля замовк, знову вдарив його. Один раз. Хотілося більше, набагато більше, але він стримався. Схопив його за волосся і відтягнувши голову назад, подивився в очі.

- А тобі це так добре знайоме?

- Мені це не знайоме.

Переживши стільки ударів, сили повільно покидали Колю, але він готовий терпіти все, аби не дати цій людині жодної можливості насолодитися чужою невдачею.

- Гаразд, - Марк відійшов. - Тоді поговоримо про мою колишню, яку ти доношуєш немов річ. Як вона в ліжку?

Коля увімкнув свій байдужий погляд і ні на мить більше не відривався від Марка.

- Теж усі твої забаганки виконує заради подарунку? - чим довше Марк дивився на Колю, тим зрозуміліше ставало. - А-а-а-а, так у вас нічого не було? Невже за безкоштовно зовсім не дає?