Глава 21

72

Напитися за рахунок Дениса прийшов майже весь поверх, а також кілька людей не з гуртожитку, яких він майже не знав. Вони святкували в іншому крилі, здебільшого на кухні та в його кімнаті, що була навпроти.

Як зазвичай присутні розділилися на групи, знайшовши компанію за інтересами. Сам іменинник більшість часу проводив у себе в кімнаті, іноді заглядаючи до друзів, котрі зависали на кухні. Перебувати всі в одному місці не могли, просто не влізли б.

- Друзі, - п'яним голосом бурмотів Денис, зупинившись посеред кімнати. - Хочу подякувати вам усім за те, що прийшли. Я вас люблю. П'ємо, - він підняв пластиковий стаканчик вище за голову і в мить осушив його.

Через велике скупчення народу, в кімнаті стало душно, холодна випивка не допомагала врятуватися від спеки. Люди раз у раз приходили, заглядали до нього і, кинувши кілька вітальних слів, зникали на кухні. Також вистачало тих, кому компанія Дениса здавалася цікавою, і вони залишалися з ним.

Місця було мало: на одному ліжку п'ятеро осіб, на іншому шість і стільки ж на підлозі. Стіл прибрали в кут, щоб звільнити більше простору, дехто вмостився на стільцях, ближче до випивки.

Четверо друзів теж прийшли, які б думки не виникали з приводу цієї людини.

В момент їхньої появи більшість уже були досить п'яними і безмежно щасливі бачити всіх, кого підносила їм доля. Друзі прийшли не з порожніми руками, Коля притягнув пару пляшок дорогого віскі, чому Денис був дуже вдячний. Підвищувати градус варто поступово, тому, коли в кімнату зайшли дівчата, він простягнув їм по стаканчику з шампанським.

Не змовляючись, Аня з Лєрою підійшли до столу, де таких стаканів стояло ще пару десятків і поміняли на інші. Останні місяці зробили їх параноїками.

Побачивши Лоліту й Мирославу, що ледь не билися за місце на ліжку, двое подруг сіли на незручних стільцях ближче до них і вирішили нарешті випити.

Влад із Колею стирчали біля дверей, сумніваючись, чи варто взагалі затримуватися. Спекотно, тісно, багато п'яних скажених підлітків, але, з іншого боку, такі вечірки бувають не часто, і треба користуватися моментом.

Коли Влад повернув голову в бік виходу, то мимоволі завмер. Хотів очі протерти, сподіваючись розгледіти це, але йому не здалося, у коридорі й справді стояв Мирон і про щось теревенив із Артуром Сироватським.

Їх бесіда тривала недовго, коли одногрупник зник, Влад рушив до Мирона. Закинув руку йому на плече і повів коридором подалі від зайвих вух.

- Що ти тут забув?

- І тобі привіт, Владику, - посміхнувся Мирон, скидаючи його руку. - Мене покликали.

- А пустили як? На дворі майже ніч. Що, Марк слівце замовив перед мамкою?

- Таких подачок не потребую. За пару купюр ваші вахтерки пропустять будь кого, ось такі в нас продажні люди. Я тут не вперше.

- Я в курсі. Це ти мені статейки під подушку ховаєш? Може краще зараз скажеш усе й одразу?

- Які... статейки? - Мирон забігав очима.

- Знаєш же. Тільки навіщо? Я вже зрозумів, у вас є компромат на мене, що далі? Відразу пишіть ваші вимоги. Нудно стає.

- Пиши запитання. Я не знаю, про що ти.

Влад шумно видихнув. Мовчав, поки купка дівчат проходила від дальньої кімнати до кухні. Серед них помітив Кіру, звук її підборів віддавав на весь гуртожиток, поруч Аліса і Юля. Привітавшись із хлопцями, вони пройшли повз і завернули на інше крило.

- Коротше так, - Влад кинув погляд на Мирона. - Якщо дізнаюся, що всю ту фігню твориш ти, я тебе приб'ю.

- Не дізнаєшся, - знущався він. - Не хочу витрачати на тебе час.

Мирон заглянув на кухню, а Влад повернувся в кімнату, де п'янка йшла повним ходом. Вони пили все, що горить, сміялися, кричали. Притуманений алкоголем розум довіряв кожному, що, мабуть, було одним з головних недоліків випивки.

- Що він тут робить? - Лєра підійшла до брата.

- Схоже, прийшов людям траву штовхати, - припустив Влад. - На такій вечірці можна добряче заробити. Але мені здається, тут щось іще.

Їхні серйозні обличчя привернули увагу Дениса. Він підійшов до їхньої компанії й обійняв дівчат за плечі.

- Ваше здоров'я, - підняв руку зі склянкою, що була на плечі Ані, і поспішив випити. Не припиняючи обіймати їх, притягнув віскі до себе, а разом з ним і Аню.

- Господи, що я тут роблю? - Влад закотив очі, відчуваючи запах перегару, що йшов від іменинника.

- Ось і я про те саме, - додав Коля.

Денис відпустив дівчат і розплився в усмішці.

- Народе, граймо в крокодила! - він звернувся до всіх. - Як минулого разу.

Почувся задоволений вигук, тільки чотирьом друзям було не цікаво. Якщо вони з’являлися на подібних святах, то воліли залишатися осторонь. Бо зазвичай будь-яка гра тут закінчувалася алкогольним отруєнням або сотнею жалюгідних відео в історії кожного студента. Тому ганьбитися вони бажали тільки у своїй компанії.

- Загадувати можна що завгодно, - продовжував пояснювати Денис. - Без права на відмову.