Глава 20

67

Влад повернувся в гуртожиток у неділю, і відправивши сестру в кімнату, пішов до себе. Сусіда на місці не опинилося, але двері були відчинені.

Спочатку в очі кинулося акуратно заправлене ліжко Кості, а потім його власне: плед був згорнутий так, ніби там на смерть билися. Речі з тумбочки розкидані по підлозі, одяг валявся в такому ж безладі. Натомість барахло сусіда ідеально складене на полицях, хоча зазвичай навпаки - речі Кості перемішані, немов він салат із них робить. Той, хто це влаштував, певно пожалів Костю і склав за нього, інакше як ще пояснити порядок? Такі думки розсмішили Влада.

Попри те, що його половину перевернули повністю, він сильно не засмутився. Щось шукали під час його відсутності, але навряд чи знайшли, найцінніше в нього з собою, а компромату тут немає.

Він швидко заштовхав речі назад до тумби і почав поправляти плед, взяв подушку і вперше відчув страх. Там лежав конверт. Він розірвав його і побачив десяток фотографій, які нізащо не повинна була бачити поліція. На кожній світлині був він і займався не самою законною роботою. Їздив містом на велосипеді і залишав закладки в різних місцях. Мабуть один раз хтось їздив за ним. Фотографував кожну дію, потім вибрав найкращі знімки і залишив під подушкою. Тільки навіщо?

Якщо добре подумати, про його минулу роботу знали багато людей. Та майже всі, з ким він спілкувався. На той момент чутки розліталися швидко і зараз це міг зробити будь-хто.

Його телефон завібрував. Дзвонила Лєра. Він відключився й прибіг до неї, очікуючи на щось подібне. Просто так вона дзвонити не буде.

Влад зайшов у їхню кімнату і очманів ще більше. Лєра з Анею, котра теж щойно приїхала, піднімали речі з підлоги, перевіряючи, чи все на місці. Ліжка розправлені, шафи відкриті. Він написав Колі повідомлення і сховав телефон.

- У мене так само було.

- Але навіщо? Що їм треба?! - Лєра дбайливо розставляла свої креми на поличку в тумбі.

До них заглянув Коля. Влад просто так написав, а виявляється друг уже повернувся.

- О, у вас теж кімнату перевернули, - прокоментував він. - Я спочатку злякався, що в чомусь винен.

- Ти коли повернувся? - дивувався Влад.

- Уранці. До речі, додому я не їздив, був із Ромичем. Приходжу, а тут це... я не став вас турбувати, думав один такий і потім вже розповім.

- Чому додому не поїхав? - поцікавилася Лєра. - Батько злиться?

Коля повернувся до друга:

- Що ти розповідав?

- Тільки те, що ти тепер самотній.

- Я б не була такою впевненою, - промовила Лєра братові на вухо і попрямувала до шафи.

- Коляне, телефон Філа в тебе? - Влад сів за стіл.

- Так, він завжди зі мною. Як знав, що будуть шукати.

- Чуваче, подивися навколо, - він вказав на безлад у кімнаті. - Цей телефон нікому не потрібен. Вони хотіли, щоб ми знайшли його і розблокували.

Відчувши цікаву розмову, дівчата відклали прибирання на потім і сіли на ліжку Ані, ближче до них.

- І записку, - додав Коля. - Кожну деталь продумали, чомусь вирішили, що вона зможе нас переконати.

- Якби ми знайшли записку того дня, то під емоціями повірили б у самогубство, - погодився Влад.

- Але ми її не знайшли.

- Діло говорите, - кивала Лєра. - Якби вони хотіли знайти телефон, зробили б усе тихо, щоб не злякати нас і мати другий шанс.

- Попали ми з цим телефоном, - задумався Коля.

- А може справа не тільки в телефоні? - вскочила Аня і з недовірою втупилася на хлопців.

- На що ти натякаєш?

- Якого біса ви побили того баригу?! Вам проблем мало? Тепер ці люди точно знають, що ви їх шукаєте. Про що ви взагалі думали? - Аня розгублено взялася за голову.

Хлопці перекинулися спантеличеними поглядами, не розуміючи, як їй могла дійти така інформація.

- Ми шукали Лєру, ніколи було думати, - не дивлячись, відповів Влад.

- Я ж казав, що все можна вирішити мирним шляхом, - наїхав на нього Коля. - І ми б її знайшли, того ж ранку батько скинув мені точні координати. Але тобі цього недостатньо, ти вирішив притиснути всіх, не думаючи про наслідки!

- А що мені залишалося робити?! Чекати поки нас усіх приріжуть, як Філа?

- Тепер так. Враховуючи, куди ми вляпалися!

- Ти пропонуєш залишити все, як є?! - Влад підійшов до нього й окинув гнівним поглядом. - Вони продовжують погрожувати Лєрі, нашій матері, а що далі?

- А далі... - таким же тоном почав Коля. - Якщо ти не припиниш це свавілля, то вирушиш туди, звідки вже ніяк їм не допоможеш. Друже, крім тебе в неї нікого немає, - він махнув головою в бік Лєри. - Не ризикуй так.

Ці слова змусили Влада вперше тверезо подивитися на ситуацію. Він не замислювався про те, що з ними буде далі, коли Марк дізнається, як багато їм відомо. Що він зробить? Чи спробують із ними вчинити так само, як із Філіпом, аби приховати компромат?