Глава 18

63

Вийшовши з аудиторії, у Колі виникло питання, про яке він не замислювався раніше. Голова була іншим забита.

- Звідки у Філіпа був номер Марка? Як мені здавалося, вони не настільки знайомі.

- Я теж про це думав, - розмірковував Влад, спускаючись сходами. - Марк же все робив через пішаків. Мене ось що більше хвилює: Мирон теж із Марком спілкувався, а казав, що не знає його. Вони телефонували одне одному кілька разів.

- Не буде ж він боса здавати. Звісно, не знає.

- Тут Марк сам себе видав. Коли віддав свою сімку Лєрі і навіть не подумав усе видалити. Я стільки всього накрутив собі через цю кляту сімку, - він глянув на сестру. - Викинь її вже!

- Гаразд, через кілька днів, - Лєра підібгала губи. - Щойно тариф закінчиться, так одразу.

Влад нервово видихнув, але погодився. За кілька днів нічого не трапиться.

- Чому ти, сестричко, не розповіла мені про цю картку? Навіть Коля знав, а я ні.

- Я нею не користувалася. Тільки інтернетом, а номер мені не потрібен. Марк казав усе видалити й додати номери на переадресацію, але я забула.

- Забула вона, - усміхнувся Влад і відчинив двері. Пропустив усіх уперед і вийшов сам. - А я вже тебе підозрювати почав. Тому що ніяк не міг пояснити, звідки в тебе номер бариги і чому ти була останньою, кому телефонував Філ.

- Що? - Лєра зупинилася. - Філ дзвонив на цей номер перед смертю?

- Ага.

- Цікаво, що він хотів сказати Марку, - вона повільно пішла далі. - Не думала, що в них можуть бути спільні справи.

- І ще, - додав брат. - Та вода, яку ти передала Кості, виявилася зі снодійним. Через неї він мало не загинув. Передозування влаштували, хотіли на той світ відправити, ми вчасно прийшли.

Лєра прикрила рот долонею.

- О, чорт, - пропищала вона. - Він, напевно, подумав, що це я так...

- Так, і як таке могло статися?

- Не пам'ятаю, - вона задумалася. - Ми того дня з Марком у магазин їздили, я попросила, щоб він нагадав за воду. Сказала, що це в твою кімнату потрібно віднести, тільки не знаю, коли і як він...

Вони прийшли в гуртожиток. Хлопці розішлися по кімнатах, залишили речі, переодяглися і повернулися до дівчат. Коля взяв телефон Філіпа, над яким він усю голову зламав, і напівпорожню пляшку спрайту, що вже кілька днів валялася в нього в холодильнику.

- Ви мені скажіть, як ми будемо телефон розблоковувати? - запитав Коля, зайшовши в кімнату. - Це може бути будь-яке чотиризначне число.

Дівчата бігали від столика до холодильника і готували вечерю. Влад лежав на улюбленому ліжку, занурений у чергові підозри, а запитання друга повернуло його в цю реальність.

- Потрібно перевірити всі його пам'ятні дати, - відповіла Лєра, дістаючи з полиці пательню, поки Аня ліпила котлети.

- Які? - поцікавився Влад. - Хіба вони є? Я знаю тільки одну. День, коли він позбувся цноти.

Коля посміхнувся.

- Був присутнім?

- Дуже смішно.

- А з ким? - не відступав друг. - Це ж не та, про кого йшлося в записці?

- Ні, там був безпрограшний варіант. До речі, можеш спробувати перше вересня цифрами. Це сталося того дня. А трохи пізніше Філ дізнався, що в нього загинули батьки. Знаючи його, ця дата цілком могла зійти за пароль.

Коля ввів "0109", але видало помилку.

- Не підходить.

- Тоді вбий день народження кожного з нас, ще його батьків, у Фейсбуці знайдеш, - скомандував Влад. - Якщо не вийде, будемо діяти по-іншому.

- На мене чекають чудові вихідні.

Вже зараз хлопці почали перевіряти найважливіші дати, Аня готувала салат, а Лєра вирушила на кухню смажити котлети.

Там зустріла Мирославу. В довгому халаті, волосся зав'язане в короткий хвіст, на маківці окуляри. Вона курила айкос і дивилася в телефон, час від часу поглядаючи на макарони.

- Привіт, прогульникам, - усміхнулася староста.

- І тобі привіт, - Лєра поставила пательню на конфорку.

До них забігла Лоліта, ледь загальмувавши біля дверей. Щоки червоні, дихання нерівне. Дивлячись на каструлю і прикручений до мінімуму газ, розслаблено видихнула.

- Я боялася, вони втекли, - вона похитала головою і пригладила волосся, зібране в пучок. - Привіт, Лєро.

- Яка ти розсіяна, - зауважила Мирослава.

- Точніше зайнята, - Лоліта махнула рукою і знову подивилася на Лєру. - Вами вчора Залізняк цікавився.

Лєра потупила погляд:

- А в нас справи були...

- У всіх чотирьох? - не повірила Мирослава. - Та не хвилюйся, ми сказали, що ти захворіла. Ти зазвичай не прогулюєш, тож він повірив.

- Ого, у мене репутація. А інші?

- Викрутяться.

- Ну, так, нічого страшного... напевно, - вона скривилася, перевертаючи котлети. - Ми ж не семінар пропустили.