Глава 16

52

Зранку Лєра забігла в кімнату до Дениса, пояснити деякі нюанси курсової. Вони вже начебто розібралися з темою, затвердили план; актуальність і новизна теж не викликали складнощів; сам же Денис вважав трохи інакше.

- Ти навела в приклад десяток учених, які займалися тією самою проблемою, кожен із них дав поняття фразеології, що нового можу придумати я?

- Ти не можеш, - відповіла Лєра. - А я буду шукати відображення в американському менталітеті. Твоя справа слухати і розуміти.

- Навіщо по сто разів мусолити одне й те саме?

- Заради диплома і не на таке підеш.

Вони сиділи за столом перед ноутбуком і намагалися обговорювати написане. Лєра пишалася своєю роботою, а Денис насилу зміг би захистити це. Доведеться постаратися.

- Що будемо в теоретичній частині писати? Я приблизно накидала, але, може, є якісь уподобання? Викладач щось говорила?

- На полиці, - не відриваючись від екрана, Денис вказав рукою. - Чорний блокнот.

Лєра підійшла до шафи. Оглянула стопку книжок, зошитів, сумніваючись, що такі речі можуть належати Денису. Блокнота немає, але було щось інше. Маленький сірий МР3 плеєр із наклейкою Наруто. Лєра часто бачила такий у Філа, він без нього з дому не виходив, а зараз плеєр у Дениса...

- Знайшла?

- Так! - Лєра помітила в кутку блокнот, повернутий до неї сторінками. Взяла і сіла на місце. Продовжувати роботу в тому ж темпі вже не виходило.

Вона погортала сторінки з нотатками, надрукувала кілька рядків у документі, щось виправила.

- Про що задумалася? - поцікавився Денис.

- Ти став рідше з'являтися в гуртожитку, - підкреслила вона.

- Ти теж. Невже Марк став хорошим хлопцем?

Це більше не здавалося смішним.

- Так, усе, досить, - буркнула Лєра і відсунула ноутбук убік. - Не найвдаліша тема. Краще розкажи, що там у Туреччині? Я ніколи не була закордоном, так цікаво. Страшно літаком літати?

- Як на автобусі, - засміявся Денис. - Я б тебе звозив куди-небудь. Може влітку змотаємося?

- Ти чого? - вона помітно зніяковіла. Він не так її зрозумів. - Я ж просто запитала.

- Вибач, забув, що в тебе є кому на моря возити.

- У вас хобі таке - з мого хлопця жартувати?

- Так.

- Ах звісно, до чого я це, - замислилася Лєра. - Першого вересня ти ж ще був у гуртожитку? Я тебе майже не бачила, ти жодної вечірки не пропустиш, а тут...

- Домовляй.

- А?

- Ну, де я був із такого до такого часу, з ким, хто може це підтвердити. У мене ви такого ще не питали.

Він став грубішим, а Лєра забула причину розпитування.

- Нас уночі хтось закрив шваброю на кухні, може знаєш, хто це зробив?

- Не впевнений, що я тоді був на поверсі, - Денис почухав підборіддя і опустив очі.

- Є щось важливіше за алко-тусовку?

Ден засміявся.

- Не треба алкаша з мене робити, може я з дамою був.

Лєра остаточно втратила інтерес. І справді він не настільки розумний, щоб провертати такі речі, щоб ховатися і творити зло. Може він любитель випити, накуритися, але він не вбивця. Вона вірила йому, але за плеєр не питала. Залишатися наодинці з хлопцем із деякими розмовами було небезпечно. Марк теж ставився до неї як до кришталевої вази, а в ліжку щоразу робив боляче.

Вони закінчили заняття і розійшлися. Лєра домовилася з Марком про зустріч і почала збиратися. Одягла нові джинси, светр, дістала черевики - ідеально підходять для такої дощової погоди.

Ані в кімнаті не було, тож вона вирішила поквапитися, щоб нікому не попастися на очі. Але не встигла. З коротким стуком двері відчинилися.

До неї зайшов Коля. У домашніх штанях, темній футболці, волосся розпатлане, погляд надто зацікавлений.

- Привіт, Лєро, - він почав повільно наближатися.

- Привіт, - вона несвідомо відступала назад. Гра затягнулася.

- Самій ще не набридло ховатися?

Лєра відчула за спиною стіну і зупинилася. Далі бігти нікуди, одного разу цій розмові судилося статися.

- Не ховаюся, просто раптом зрозуміла, чого хочу насправді.

Коля не вірив, тому підходив ближче. Стояв впритул і на цьому не зупинявся.

- Колю, досить, - прошепотіла Лєра. Їй довелося опустити голову, щоб не вийшло, як минулого разу. Вона відчувала його дихання на обличчі й губилася.

- Чому? - ледве чутно вимовив він. - Боїшся, що не зможеш мене відштовхнути?

Він випробовував її своєю присутністю. Провів своїм носом по її, наблизився до губ, чуючи, як вибухає її серце. Вона не відштовхувала, але й не відповідала. Йому подобалося бачити її такою - знає, чого хоче, але намагається бути ідеальною дівчиною для неідеального хлопця і тому не може діяти. Він не намагався цілувати її, просто перебував надто близько, підпалюючи спогади, даючи їм розгоратися ще сильніше.