Глава 14

45

Дорогу до коменданта Влад ненавидів так само сильно, як і дорогу додому. Але щоб його план спрацював, він має попасти в кімнату, де, за їхніми здогадками, сталося найстрашніше. Тут здатна допомогти тільки одна людина. На щастя, сьогодні Людмила Яківна спромоглася згадати про свою посаду і прийти. Влад постукав і заглянув до неї в кабінет.

- Що треба? - ледаче запитала вона, втиснувши голову в плечі. Кількість її підборідь зросла вдвічі.

Влад сів за стіл і почав пояснювати:

- У двохсотій кімнаті жив мій друг, наприкінці серпня йому довелося виїхати. Він забув там одну важливу річ. Попросив мене пошукати.

- Від мене ви що хочете?

- Ключ.

- А ще чого?

- Сталеві нерви.

Це спрацювало. Людмила Яківна погодилася, але відпустити його самого з ключем не мала права, тож покликала людину, яка має все проконтролювати.

- Антоне, простежиш, - попросила вона, коли в кабінет зайшов ремонтник. - Ключі повернеш.

Владу ця ідея вже не подобалася. Нерозумно йти на місце злочину з людиною, яку вони так сильно підозрювали, але в нього не було вибору. Вони зайшли в ліфт, натиснули на кнопку і втупилися хто куди.

- Говорити вмієш? - не витримав Влад.

- Із тобою - ні, - грубим басом відповів Антон.

 Влад сіпнувся. Ніколи не чув його мовлення, і з радістю не чув би ще дуже довго. Незрозуміло звідки стільки ненависті, адже вони навіть не знайомі.

Антон відчинив кімнату і пропустив Влада.

- У тебе є дві хвилини, - він прикрив двері.

Радує, що не залишився спостерігати за пошуками невідомо чого. Влад і сам не розумів, що шукає. Оглянув кімнату, посвітив ліхтариком у кожен куток, потім під ліжком і зупинився. Серед ідеального порядку він зміг знайти щось незвичне для такого місця. Під ліжком валявся ковпачок від шприца.

Після того як колишні мешканці кімнати з'їхали, тут прибирали, причому не раз, і складно пропустити таке. Отже, ковпачок залишили вже після. Хтось був тут незаконним шляхом і сьогодні Влад переконався в цьому напевно.

Він уже подумав, що в коменданта випросили ключ на деякий час, але навіть якщо їхні побоювання були правильними і це зробив Антон, просто так йому б його не дали. Значить, вони знову щось упустили.

Влад не став відносити з ним ключ, одразу пішов до себе. Різка вібрація телефону змусила зупинитися посеред коридору. Він витріщався на дисплей, знову і знову перечитуючи, що номер, на який вони так сильно намагалися додзвонитися, вийшов на зв'язок. Номер, куди Філ дзвонив перед самою смертю.

Він передумав йти в кімнату і завернув на кухню. Присів на край столу і зателефонував. Не знав, що збирається сказати і як пояснити мету дзвінка, можливо, навіть говорити не став би. Просто хотів почути голос людини, якій належав цей номер. З кожним гудком серце сильніше калатало, а коли вони припинилися, воно й зовсім зупинилося.

- Так? - почувся знайомий жіночий голос. - Слухаю.

- Лєро?! - Влад підскочив. - То це твій номер?

- А, це ти, - кинула вона. - Це тимчасова сімка, тут тариф вигідний. Якщо в тебе нічого важливого, то я побіжу. Зайнята.

Влад не дослухав і відключився. Щось у цій ситуації не давало спокою.

- Навіщо тобі номер, на який телефонує тільки Філ? - тихо запитав він сам себе. - Дивно.

46

Лєра з'явилася в гуртожитку в понеділок перед початком занять. Мовчки збиралася на пару, відмахуючись від розпитування Ані, котрій поведінка сусідки здавалася підозрілою. Але потім Лєра сама заговорила:

- От скажи, як ти ставишся до того, що хлопці постійно стирчать у нас?

- Уже звикла, - невпевнено видихнула Аня.

- Але тобі це не подобається, - здогадалася Лєра. - Може скажеш їм, що вони занадто часто тут з'являються? Нехай приходять тільки по ділу. Якщо запитають, скажи, я теж так думаю.

- Чому ти сама їм про це не скажеш?

- Вони мене просто не послухають.

Понад місяць Аня мріяла почути подібне і висловити все, що думає, а зараз, коли їхня присутність стала звичайною справою, до Лєри нарешті дійшло. Вона знову втекла одна, навіть подругу чекати не стала, хоча раніше вони ходили на пари разом.

За роздумами над дивним проханням, Аня втратила відлік у часі. До пари залишалося півгодини, а вона ледь готова. Швидко нафарбувалася, вирівняла неслухняне волосся і натягнула темно-синю сукню, яку мама змусила купити. Казала, що вона ідеально підкреслює фігуру, зрештою Аня повірила. Навіть туфлі на підборах дістала.

В чомусь мама була права, адже Аня не могла очей відірвати від дзеркала. В такі моменти починала розуміти Лєру.

Різкий стукіт у двері. Вона відповісти не встигла, як у кімнату завалилися Влад і Коля. Одягнені у своєму звичному стилі: один нагадував бізнесмена, а другий рокера, що зібрався тут усе трощити. Побачивши Аню, вони зупинилися в дверях, оглянули її, потім переглянулися.