Глава 5

13

Викладач літератури Марія Іванівна Ковалевська, жінка середніх років, сутула, з темно-рудим волоссям, розгулювала аудиторією і розкидалася заспокійливими фактами про творчість Гемінґвея. Далі очікувалися не менш нудні відповіді студентів. У цьому й полягала її методика: розслабити своєю промовою, а потім починати допит. Спуску ця жінка не давала нікому, катувала кожного. Але заради її місцями захопливих історій про самогубства письменників, студенти стрімголов бігли на пару.

- Тепер перейдемо до самого твору "Старий і море", - сказала вона, покінчивши з біографією автора. - Сторінок там небагато, сподіваюся, всі встигли прочитати.

Студенти ділилися на дві категорії: ті, хто слухав викладача з відкритим ротом і ті, хто ховався за спинами одногрупників, намагаючись не брати участі в дискусіях. На цьому занятті було щось середнє. Її уважно слухали і також охоче відповідали. Говорити доводилося всім, бо предмет був тільки для їхньої групи, а це всього п'ятнадцять осіб.

Поки всі працювали з сюжетом новели, аналізували її вздовж і впоперек, Лєра, сховавшись за дівчатами, що сиділи попереду, дивилася в телефон. Через цілий день мовчання її хлопець вийшов на зв'язок, чому вона була безмежно рада. Навіть забула про те, де знаходиться, надто приємні слова він писав; промовчати вона не могла - писала повідомлення у відповідь. Ніяких непотребств, тільки обмін інформацією про останні прожиті дні. Бо Коля, котрий сидів поруч, своєю присутністю не дозволяв обговорювати щось більш відверте.

- Валеріє, повторіть, про що ми говорили, - пролунав голос викладача. - Напевно, у вас у телефоні написано, не дарма ж ви так витріщаєтеся в екран.

Ці слова повернули Лєру в реальний світ, але із запізненням. Більшість дискусій вона пропустила, а зараз панічно метушилася очима по аудиторії, сподіваючись витиснути із себе пару фраз. Але вгадати точну тему бесіди шанс не великий.

Добре, що на допомогу прийшов Коля. Злегка посунув до неї розкритий зошит і пальцем тицьнув у потрібний рядок лекції.

- Ви говорили про основну думку твору, - невпевнено припустила Лєра.  

- І яка ж думка? - Марія Іванівна опустила окуляри на кінчик носа.

- Я помітила боротьбу людини зі своїми слабкостями. Автор також хотів показати боротьбу з природою, її створіннями і стихіями; мені здається, що боротьба із самим собою, випробування духу - ось що важливіше. Людина народжена для чогось особливого і, опанувавши це, вона назавжди залишиться щасливою.

Лєра була готова, але тоді випадково прослухала, чим викликала іскорку гніву у викладача. Але зараз, знаючи тему, вона дозволила уяві розгулятися і почала говорити більш зв'язно та рішуче.

Отримавши гідну відповідь, Марія Іванівна нарешті заспокоїлася і продовжила мучити запитаннями інших. Вони обговорили все, що можна, доколупалися до кожної дрібниці твору, кожен встиг висловитися, крім однієї людини. Мовчати всю пару недозволено, це зачіпало викладача найбільше.

- Анно, ви за всю пару не сказали жодного слова, - причепилася Ковалевська. - Не бажаєте охарактеризувати героїв новели?

- Ні, - Аня постукувала кульковою ручкою по парті.

Така відповідь ввела викладача в ступор, не часто студенти заявляють про своє небажання говорити, та ще й у такій грубій формі. Марія Іванівна була не з образливих, тому вирішила пояснити новенькій їхні закони.

- Тоді мені слід попередити, що мої пари відрізняються від тих, до яких ви звикли. Тут немає поділу на лекції та семінари. Майже на кожному занятті ви отримуватимете бали. Наприкінці семестру їх не заробити, тому раджу долучатися до роботи вже зараз і не мовчати даремно.

- Вона як типова молодь проміняла книжки на інстаграм, - почувся голос Влада Немировського із заднього ряду, який, не приховуючи того, намагався зачепити новеньку.

Але ж вона мовчала не тому, що сказати нічого, просто не очікувала, що на другій парі літератури доведеться так багато говорити. До того ж сказано було все, головного героя розібрали по поличках, нічого нового вона їм не принесе.

На щастя, її начитаність дозволяла про будь-який твір балакати годинами. Якщо спочатку Аня сподівалася перенести всі свої міркування на наступну пару, то зараз, коли цей вискочка втрутився й образив її, навіть знаючи, що помиляється, вона не змогла стриматися.

- Ви мене переконали, я відповім, - загорілася Аня. - Хотілося б доповнити: історія ціна тим, що автор намагався показати живих героїв. Чи то рибалка, чи то хлопчик, чи то акула. Це можна помітити в багатьох його книгах. Гемінґвей завжди намагався спиратися на особистий досвід і ніколи не вигадувати. Наприклад, він шалено любив риболовлю, тому написав "Старий і море", брав участь у військових діях, так з'явилися його твори "Прощавай, зброє", і "Фієста". Також він писав автобіографію, на кшталт "Свято, яке завжди з тобою", в якому розповідав...

- Ви знайомі з усіма цими творами? - перебила зацікавлена Марія Іванівна.

- Так.

- І який сподобався найбільше?

- "Прощавай, зброє", - зазначила Аня. - Тільки Кетрін шкода.

- Згодна! - вигукнула викладачка. - Я ридала на цьому моменті.

- Так розумію.

Далі ці двоє, немов фанатики, обговорювали книжку, ділилися враженнями, зовсім забувши про початкову тему. Інші ледь з нудьги не засинали, але також були щасливі, що їх залишили в спокої. Втупилися в телефони й покірно чекали дзвінка.