Глава 2

4

Хлопцям не терпілося поритися в речах покійного друга, щойно пролунав дзвінок з останньої пари, вони кинулися до гуртожитку. Бігли сходами, швидше за ліфт і тільки на дев'ятому поверсі дозволили собі передихнути. В них не було жодної зачіпки, здатної розібратися в смерті Філа, тому вся надія залишалася на його кімнату. Там також жив Влад, тому він зайшов першим.

Вистачило одного погляду на ліжко Філіпа, щоб зрозуміти, що вони знову прогавили. Вранці там був чорний плед і купа мотлоху, а зараз порожньо. Неприємно усвідомлювати, що якби вони з'явилися раніше, можна було б встигнути. Тоді їм на думку не спало, що за півдня їхньої відсутності, нікому непотрібні речі дивовижним чином зникнуть.

Влад міг здійснити всі їхні плани ще вночі, але в ті моменти мозок був забитий зовсім іншим. Хотілося просто заснути, і щоб це все виявилося сном...

Коля жив в іншому кінці коридору і був упевнений, в разі потреби вони першими доберуться до речей друга, тому не вважав це терміновим.

З ліжка вони одночасно покосилися на ще одного мешканця кімнати - Костю. Цей широкоплечий хлопець з коротко стриженим волоссям сидів за столом у навушниках і дивився в телефон. Їхньої присутності не помічав, або тільки робив вигляд.

Чим довше Влад розглядав свого сусіда, тим сильніше стискалася щелепа. Така байдужість дратувала, зовсім скоро він не витримав, підійшов до Кості й одним рухом вирвав навушники.

- Що цього разу? - вскочив зі стільця Костя.

- Де його речі? - запитав Влад, вказуючи рукою на порожнє ліжко.

- Його бабка все забрала.

- Якого біса? Коли б вона встигла?

- Години дві тому, поки ви на парах були, - Костя поклав навушники на стіл. Дії його були надто повільні, коли важливе кожне слово, він тільки й робив, що тягнув. - Прийшла Людмилка з його бабцею і все забрала.

Цей надмірно спокійний тон виводив із себе, Влад схопив сусіда за комір футболки і притиснув до шафи.

- Ти ж знав... знав, що так буде і нічого не зробив.

Кулаки свербіли від розуміння, що Костя як ніхто інший замішаний у всьому, що сталося; Влад уже готовий був піти на тортури, як втрутився Коля.

- Досить, чуваче, - крізь зуби процідив він і потягнув Влада до виходу. - Цим ти нічого не доб'єшся. Ходімо.   

Той послухався.

Вони мовчки йшли на кухню, у гуртожитку це вважалося курилкою. Невелике світле приміщення: з одного боку дві плити і дві раковини, з іншого - два столи, які використовували переважно для сидіння, ніж для готування.

Влад дістав цигарки і закурив.

- Досить на нього наїжджати, - Коля відчинив вікно. - Ваші особисті проблеми жодним чином не повинні стосуватися смерті Філа.

- Він у ній замішаний, і ми обидва це розуміємо, - нагадав Влад.

- Але не так сильно, як ти думаєш.

- А хіба цього недостатньо?

- Яка тепер різниця? - відмахнувся Коля. - Можливість дізнатися правду зникла. У нас більше нічого немає.

Тут Влад був не згоден. Коли його погляд упав на телефон, що лежав на підвіконні, у думках промайнув промінчик надії.

- Безглуздо сподіватися, - Влад втупився на дисплей. - Якщо бабка забрала всі його речі, то напевно там був телефон.

Він набрав номер покійного друга. Серцебиття прискорилося в очікуванні. Але замість бажаних гудків голос оператора стверджував, що апарат абонента вимкнений або знаходиться поза зоною дії.

Коля прислухався.

- Ну звісно, не могло ж бути так просто.

Влад нервово відключив телефон і жбурнув на підвіконня. Він би ще довго розмірковував над варіантами зв'язатися з єдиною родичкою Філіпа, як його перебив голос сестри.

- Ви вже були в кімнаті? - вона зайшла на кухню, голосно цокаючи підборами. - Знайшли що-небудь?

Слідом Аня. Її поява в моменти таких обговорень ввела Влада в ступор.

- Звісно, - він загасив цигарку об попільничку, яка колись була банкою оливок. - І передсмертну записку знайшли, і телефон, і навіть особистий щоденник.

Лєра зрозуміла їхню невдачу по одному голосу. Запитати не встигла, бо увагу хлопців привернули сміх і дзвінкі голоси дівчат, які проходили коридором. Біля дверей кухні вони зупинилися.

- Привіт, Колю, - привіталася незнайома багатьом дівчина. Два світлих хвостика, в чорній сукні, подібно до шкільної форми.

- Привіт, - Коля махнув у відповідь і вони пішли далі.

На іншу навіть не глянули; та, що привіталася, викликала більше запитань.

- Хто така? - цікавився Влад, гіпнотизуючи дверний отвір.

- Юля. Дочка маминої подруги, - пояснив Коля.

- В якому сенсі подруги?

- Ну ще з тих часів, - договоривши, Коля помітив непідробний інтерес друга. - Навіть не думай.

- Твоє?

- Ні, але я типу за нею наглядаю. Тож не раджу. Мені батя потім голову відірве.