Пролог

Гучна музика приглушувала несамовитий крик дівчини, яку щось налякало в туалеті гуртожитку. Компанії п'яних студентів, які розгулювали за дверима, були надто зайняті, святкуючи перше вересня, щоб помітити таке.

Коли двері відчинилися, крик зник.

- Чого ти кричиш, дурепо? - втомлено запитав хлопець.

Він ішов до кабінок, тримаючись рукою за стіну, другою намагався розстебнути ремінь. Кількість випитого не дозволяла більше чекати, кожен метр здавався величезною перешкодою. Він і сам не розумів, чому з трьох кабінок вибрав останню, ту, де стояла незнайомка.

Перед очима все пливло, ноги не тримали, він продовжував колупатися з ременем, помічаючи жах на обличчі дівчини, що був вже через нього. Така реакція тішила, а потім він побачив причину її страху на власні очі.

Застиг біля відчиненої кабінки, відчуваючи, як тілом пробігає неприємне тремтіння, а очі накриває пелена відчаю. Він вмить забув про попередні потреби та підвищений градус у крові, побачивши зниклого друга, який годину тому залишив їхню вечірку.

Зараз цей невисокий худорлявий хлопчина сидів біля стіни поруч з унітазом, схиливши голову до грудей і не подавав ознак життя. Ноги підібгані, у правій руці канцелярський ніж, але першим, що кинулося в очі, так це порізані вени. Вздовж і впоперек жахливо роздерті тим самим ножем. Таку кількість порізів навряд чи могла б завдати собі людина, котра має хоч якісь інстинкти до самозбереження.  

На тлі веселої музики це здавалося чимось несправжнім. Криваві руки друга, його світла футболка в червоних плямах, калюжка крові й поруч чорно-білий ґудзик, що належав точно не йому.

- Філ... - прошепотів хлопець і кинувся до нього. - Ти чого?

Він схопив обличчя друга, молячись, щоб той розплющив очі. Плескав його по щоках, тряс, матюкався, не припиняючи, був надто різкий і грубий. Готовий був ляпаса вліпити, аби тільки Філіп отямився і послав його як зазвичай.

Долоня з обличчя опустилася на шию, де мав би бути пульс. Але його не виявилося.