Вечірка (1 частина)

    Підійшовши до дверей, я витягнула зі стіни невеликий екран, з’єднаний з нею двома металевими енергоз’єднувачами. До мене прийшов Фел?! В таку годину? 

    Крім хлопця на екрані я побачила своє відображення — від здивування брови поповзли вгору. Я не могла зрозуміти, чи була рада його приходу, чи, навпаки, ні.

    Я мовчки відчинила двері.

— Здоров, Майє! — усміхнувся він мені та підморгнув. 

    Голова була нахилена трохи вбік, волосся розкуйовджене. Одягнутий він був у шкіряну безрукавку брудно-зеленого кольору та чорні шкіряні штани. На ногах важкі черевики. Безрукавка ж була оздоблена металевими ременями, які йшли вздовж та впоперек, підкреслюючи мужній стан — його вигляд мені сподобався. Долоні хлопець заховав у кишені штанів.

— Привіт, — мій задуманий настрій як рукою зняло.

— Чому ти ще не вбрана? — в голосі почулися нотки здивування та розчарування, — янамагався з тобою зв’язатися, телефонував… Ти передумала?

— Телефонував? Коли? — невже я заснула? Я зовсім нічого не пам’ятаю. Ніякого дзвінка…      

    Миттю побігла до ліжка й взяла свій неуфон.

— Оу, — видихнула я. — Мабуть, заснула. Пробач.

    Не ставши відкривати повідомлення, я закинула неуфон назад і побігла до хлопця. Він уже був у кімнаті та дивився у вікно.

— Що снилося? — муркнув він, торкаючись свого підборіддя.

    «Краще не запитуй про мої сни...» — відповіла я подумки. 

— Нічого. Натомість я вивчала дані, які перекинув мені Макс. Йому вдалося витягнути невелику кількість інформації про загадковий сигнал. До речі, ти встиг з нею ознайомитися? — безтурботним тоном спитала я, не бажаючи розмовляти… та навіть думати про свої сни.

— Так, я бачив, — Фел переступив із ноги на ногу, не зводячи очей з мене. 

— І що ти на це скажеш? — я поправляла волосся, вільною рукою обіймаючи хлопця за талію. — Протягом усього часу сигнал фіксувався постійно, з мінімальними паузами, що не відповідали жодному природному циклу. Час у його структурі не є лінійним. Деякі імпульси повторювалися ще до того, як станція починала його аналіз.

— Так. І це все не просто так, — Фел багатозначним поглядом зосередився на пейзажі за вікном.

— Тобто? — я відступила від хлопця, щоб могти краще вловити його емоцію.  — Звісно, що не просто так. Воно звучить максимально… дивно. Там криється щось зовсім інше, я впевнена. А не якийсь там портал.

— Я про те, про що згадував раніше.

— Ох, Феле… Тільки не починай. Ти знову про свої міфи, — я відмахнулася від хлопця, не стримуючи роздратування.

    Фелові не сподобалася моя реакція, та я не відчувала докорів сумління. На хвилину запала незручна мовчанка, після чого Фел вирішив змінити тему.

 — Гаразд, не будемо про це, — він потягнувся до мене. — Ходи, обійму тебе.

— Феле, я серйозно! Там звітні файли з незрозумілими позначками… — почала я, та Фел різким рухом притягнув мене до себе.

    Його подих обпікав мої щоки, та він не зумів втихомирити мого роздратування. 

    Сама думка про існування чогось надзвичайного змушувала мене шаленіти. Коли я чула про подібне лише від Фела, це було зрозуміло. Та почувши про щось таке від інших, та ще й від завжди зарозумілих людей зі станції «Алеск»…

— Давай не будемо дискутувати на цю тему зараз, — запропонував Фел, посміхаючись. Та дивлячись йому в очі, я розуміла, про що він думає. 

    Сумнів і розчарування.

    Найближчим часом потрібно зв’язатися з батьком. Він мені обов’язково допоможе. Можливо, йому вдалося б підтвердити або спростувати твердження дослідника Мона, оскільки співвідношення «портал» і «кінець цивілізації» розхвилювало мене більше, ніж та недолуга Атлантида. 

    Скільки ж років ми не бачилися? Я навіть не знала, в якій частині планети він знаходиться саме зараз. Мій батько за вдачею був самітником. В цьому я була дуже подібною до нього.

— Майє, — Фел притиснув мене до себе, відволікаючи від думок, — ти останнім часом якась інша. Ти віддаляєшся від мене, — в його голосі трепетали щирість та біль.

    Так. Можливо… Але я не знала, що зі мною відбувалося! Не могла ж я сказати йому, що… Та що йому скажу? Я й сама не могла розібратися зі собою. Це було неправильно, я справді завжди відсторонялася від нього. Я ж відчувала симпатію, відчувала, що він кохає мене. Але наші стосунки нагадували хвилі, які провокувала, власне, я сама. А він витримував ці хвилі, а разом із ними й мій важкий характер.      

    Так, раніше я ні на що не звертала уваги, оскільки мала мету — свою роботу. А зараз її досягнула і навіть в чомусь переосягнула. Я мала все, чого прагнула. Я стала такою ж успішною, як мій батько. Тепер зі спокійною душею могла зайнятися особистим життям. Але щось було не так. Ніби ще не все зроблено. Ще щось чекало на мене. 

    Я постійно коливалася між пристрастю до роботи й до Фела. Але ніколи не вміла ці хвилі поєднати.

    Відкинувши всі свої думки та тривоги на останній план, я взяла його обличчя у свої долоні та притулилася вустами до його губ.