Вечірка (1 частина)

    Підійшовши до дверей, я витягнула зі стіни невеликий екран, який з’єднувався з нею через два металеві енергоз’єднувачі. До мене прийшов Фел?! В таку годину? 

    Крім хлопця на екрані я побачила своє відображення — від здивування брови поповзли вгору. Я не могла зрозуміти, чи була рада його приходу, чи, навпаки, ні.

    Я мовчки відчинила двері.

— Здоров, Майє! — усміхнувся він мені та підморгнув. 

    Голова була нахилена трохи вбік. Волосся розкуйдоване. Одягнутий він був у шкіряну безрукавку брудно-зеленого кольору та чорні шкіряні штани. На ногах важкі черевики. Безрукавка ж була оздоблена металевими ременями, які йшли вздовж та впоперек, підкреслюючи мужній стан — його вигляд мені сподобався. Долоні хлопець заховав у кишені штанів.

—  Привіт. — мій задуманий настрій як рукою зняло.

—  Чому ти ще не вбрана? — в голосі почулися нотки здивування та розчарування, — Я намагався з тобою зв’язатись, телефонував… Ти передумала?

— Телефонував? Коли? — невже я заснула? Я зовсім нічого не пам’ятаю. Ніякого дзвінка…      

    Миттю побігла до ліжка й взяла свій неуфон. 

— Оу, — видихнула я. — Мабуть, заснула. Пробач.

    Не ставши відкривати повідомлення, я закинула неуфон назад і побігла до хлопця. Він уже був у кімнаті та дивився у вікно.

—  Що снилося? — муркнув він, торкаючись свого підборіддя.

    «Краще не запитуй про мої сни...» — відповіла я подумки. 

— Нічого. Натомість я вивчала дані, які перекинув мені Макс. Йому вдалося витягнути невелику кількість інформації про загадковий сигнал. До речі, ти встиг з нею ознайомитися? — безтурботним тоном спитала я, не бажаючи розмовляти…та, навіть, думати про свої сни.

—  Так, я бачив. — Фел перемістився з ноги на ногу, не зводячи очей з мене. 

— І що ти на це скажеш? — я поправляла волосся, вільною рукою обіймаючи хлопця за талію, — Протягом всього часу сигнал фіксувався постійно, з мінімальними паузами, що не відповідали жодному природному циклу. Час у його структурі не є лінійним. Деякі імпульси повторювалися ще до того, як станція починала його аналіз.

— Так. І це все не просто так. — Фел багатозначним поглядом зосередився на пейзажі за вікном.

—  Тобто. — відступила від хлопця, щоб могти краще вловити його емоцію, — Звісно, що не просто так. Воно звучить максимально…дивно. Там криється щось зовсім інше, я впевнена. А не якийсь там портал.

— Я про те, про що згадував раніше.

—  Ох, Феле… Тільки не починай. Ти знову про свої міфи. — я відмахнулася від хлопця, не стримуючи роздратування.

    Фелові не сподобалась моя реакція, та я не відчувала докорів сумління. На хвилину запала незручна мовчанка, після чого Фел вирішив змінити тему.

 —  Гаразд, не будемо про це. — він потягнувся до мене, — Ходи, обійму тебе.

— Феле, я серйозно! Там звітні файли з незрозумілими позначками… — почала я та Фел різким рухом притягнув мене до себе.

    Його подих обпікав мої щоки, та він не зумів втихомирити мого роздратування. 

    Сама думка про існування чогось надзвичайного змушувала мене шаленіти. Коли я чула про подібне лише від Фела — це було зрозуміло. Та почувши про щось таке від інших, та ще й від завжди зорозумілих людей зі станції «Алеск»…

—  Давай не будемо дискутувати на цю тему зараз. — запропонував Фел, посміхаючись. Та дивлячись йому в очі я розуміла про що він думає. 

    Сумнів та розчарування.

    Найближчим часом потрібно зв’язатися з батьком. Він мені обов’язково допоможе. Можливо, йому вдалося б підтвердити, або спростувати твердження дослідника Мона, оскільки співвідношення «портал» і «кінець цивілізації» розхвилювало мене більше, ніж та недолуга Атлантида. 

    Скільки ж років ми не бачилися? Я навіть не знала, в якій частині планети він знаходиться саме зараз. Мій батько по натурі був самітником. В цьому я була дуже подібною на нього.

—  Майє, — Фел притиснув мене до себе, відволікаючи від думок, — Ти останнім часом якась інша. Ти віддаляєшся від мене. — в його голосі трепетали щирість та біль.

    Так. Можливо… Але я не знала, що зі мною відбувалося! Не могла ж я сказати йому що… Та що йому скажу? Я і сама не могла розібратися зі собою. Це було неправильно, оскільки завжди віддалялася від нього? Я ж відчувала симпатію, відчувала, що він кохає мене. Але наші стосунки нагадували хвилі, які провокувала, власне, я сама. А він витримував ці хвилі, а разом із ними й мій важкий характер.      

    Так, раніше я ні на що не звертала уваги, оскільки мала мету — свою роботу. А зараз її досягнула і навіть в чомусь переосягнула. Я мала все, чого прагнула. Я стала такою ж успішною як мій батько. Тепер зі спокійною душею могла зайнятися особистим життям. Але щось було не так. Ніби ще не все зроблено. Ще щось чекало на мене. 

    Я постійно гойдалася між пристрастю до роботи та до Фела. Але ніколи не вміла ці хвилі поєднати.

    Відкинувши всі свої думки й тривоги на останній план, я взяла його обличчя у свої долоні та притулилася вустами до його губ.