Запрошення

    Нарешті вдома. 

    Перші пів години я нерухомо сиділа на ліжку, втупившись в екран. Коли на мене нарешті почала нападати нудьга, я витягла свій неуфон, підійшла до столу і взяла робочий екран.

    Серед нових сповіщень побачила повідомлення від Фела, в котрому він перекинув текст цієї загадки та посилання на різні джерела інформації, якими з ним поділився Гнат.

    Вкотре прочитавши цю «загадку», я відкинула екран і, заплющивши очі, спробувала це все проаналізувати. «Невідомий Світ під Землею — інший вимір, який знає Третій вимір — вимір, куди істоти переходять в інше життя. Істоти називають нас, тих, що є Другим виміром — сач’юасами. Перший вимір — Невідомий Світ. Багато вимірів у світах. Вимір — Світ.» 

    Яка ж це дурня! Як Фел міг вірити в це й одночасно так вправно виконувати свою роботу? Не розумію… Людина як захоче у щось вірити, то в неї цю віру не відбереш.  

    Раптом пролунав дзвінок. Неуфон, що валявся поруч, миготів зеленим. Фел. Не було настрою дивитися на його фізіономію, тому вимкнула зображення й приклала неуфон до вуха.

— Алло.

— Не розбудив?

— Ні. Якраз переглядаю твоє повідомлення. — усміхнулася я.

— Спасибі, — м’яко озвався він. Який же він мрійник. Дивуюся, як взагалі він дожив до тридцяти двох років у нашій реальності.

— Нема за що.

— Слухай, Майє, я забув тобі дещо сказати.

— Що? — я відразу почала перемотувати в голові нашу розмову. Наче все обговорили. Що ще?

— Я щойно говорив зі своїм другом, Гнатом. 

Починається…

— І... 

— Підеш завтра зі мною на вечірку?

— Ем… — я розгубилася, — а як же робота? В нас і так завал з тією Антарктидою. Проблеми світу на першому місці, Феле, — брехала я впевнено.

— Я про все потурбуюся, не хвилюйся.

— Це Гнат тебе запрошує?

— Нас, — поправив хлопець.

— Невже мене запрошено?

— Я хочу, щоб ти склала мені компанію. Тобі, в першу чергу, не завадить розвіятися. І мене не хвилюють ті твої відмазки. Ти підеш зі мною.

— Гаразд, — після короткої паузи погодилась я.

— Круто! — його голос одразу пожвавішав, — завтра повідомлю деталі.

— Окей. 

— Добраніч. Цілую, — Фел, як завжди, сама ніжність.

— І я тебе.

    «Я про все потурбуюся», — його слова відлунювали в моїй пам’яті.

    Але не про те, що насправді необхідно.

    Так, мене трохи напружувала ця накладка з роботою. Але й погуляти, можливо, справді не завадить. 

    Цієї ночі мені знову наснився той самий сон з містом Золотих Воріт та із загадковим широкоплечим кадром в головній ролі.

    Срань!