Нове життя та попіл минулого

Світ людей зустрів Андрі не холодом, а м'яким золотавим світлом вечірнього сонця. Коли він відчинив двері знайомого будинку, його обдало ароматом свіжої випічки та затишком, про який він так мріяв у крижаних пустках.
Саманта Бішоп стояла посеред вітальні, а поруч із нею — маленька Ліліан Джонсон. Офіційні папери про удочеріння лежали на столі, але справжня печатка була в їхніх очах. Саманта ніжно тримала дівчинку за руку, і та вперше за довгий час виглядала захищеною.
— Мамо! — вигукнув Андрі, кидаючись до них.
Зустріч була сповнена сліз і сміху. Юкіо та Коул, які вже встигли стати частиною цього дивного земного побуту, спостерігали за ними з усмішками. Коли Саманта оголосила, що тепер Лілі офіційно є його сестрою, Андрі підхопив дівчинку на руки та закружляв.
— Я такий радий! — щиро випалив він. — Знаєш, я б хотів ще більше братів та сестер. Цей будинок має бути сповнений життя, а не тиші.
Проте щастя на мить затьмарилося, коли повітря в кімнаті здригнулося від магічного резонансу. З’явився Аквіло. Його погляд був важким, наче він ніс на плечах усю вагу небесного склепіння. Пам’ять повернулася до нього, і цей тягар ледь не згинав його навпіл.
— Я згадав, — тихо промовив Аквіло, дивлячись на сина. — Я згадав той момент, коли Дерек поклав мене на коліна та змусив усе забути. Як він змусив нас усіх жити так, як хотів Джармен... Він створив хворий світ, який був вигідний лише йому, плюючи в обличчя всьому, чого хотіли самі ерлійці. Як я міг не помічати цього? Що в мене перед носом був такий покидьок!
Спогад про розправу над тираном ще стояв перед очима Андрі, наче це було хвилину тому. На головній площі Ерлії, коли маски були скинуті, Аквіло не став чекати суду. Він застосував настільки потужну магію, що саме повітря закричало. Прямо на очах у заціпенілого натовпу Аквіло вирвав серце Дерека Джармена з грудей і миттєво спопелив його.
— Батько, це я мав зробити! — вигукнув тоді Андрі, але в його словах не було злості, лише гірке визнання того, що справедливість нарешті відбулася.
Вони помирилися. Після повернення пам’яті все стало надто очевидним, щоб тримати старі образи. Справжні ерлійці, звільнені від ментальної отрути синього полум’я, тепер бачили жахливу правду. Люди, яких Дерек убив заради свого експерименту, перебували в стані екзистенційної депресії, не розуміючи, хто вони та де їхній дім. Айс (Аквіло) пообіцяв допомогти кожному і, якщо знадобиться, повернути їх у світ людей.
Раптом простір розірвав крик. З’явилася Серафіна.
— О ні! Ні! — кричала вона, намагаючись магією повернути час назад, відновити ілюзію. Але побачивши мертве тіло Дерека, вона впала на коліна. Її план звалився. Все було скінчено.
У ту ж мить з’явилася Лія. Без зайвих слів вона завдавала удар, обірвавши життя Серафіни. Принцеса часу забрала свій розум і серце назад.
— Вибачте... — шепотіла Лія, і в її голосі було стільки болю, ніби вся провина світу лежала на її плечах. — Вибачте за все, що сталося через мою слабкість.
Після цього Аквіло, Кай та Андрі вирушили до порталу «Пустого сну». Один за одним вони виводили ув’язнених жителів на світло. Ліс «Пустощів» перестав бути місцем прокляття — тепер це був просто ліс, який чекав на нове цвітіння. Ритуали з демонами пішли в небуття разом із їхніми творцями.
Але найболючішим ударом для всіх стало відкриття, ким насправді був Дерек Джармен. Коли пил осів, з’ясувалося, що під цією личиною ховався Урмас Сноу. Той, хто роками вдавав із себе захисника традицій, виявився зрадником, який знищив власну країну заради угоди з «особою».
Епілог
Андрі стояв біля порталу, що вів на Землю. Позаду нього була Ерлія — поранена, але нарешті вільна. Аквіло та Кай дивилися на нього з сумом, але й з повагою.
— Ти впевнений? — запитав Кай, поправляючи комір плаща.
— Так, — усміхнувся Андрі. — Мій дім там, де серце не закуте в лід. Там, де моя мама і моя нова сестра.
Він востаннє кинув погляд на крижані вершини, які більше не здавалися йому в’язницею. Він попрощався з кожним — з батьком, з Каєм, з минулим. Крок у портал був легким. Андрі повертався туди, де йому було комфортно, де було світло, і де на нього чекало справжнє, тепле життя.
Кінець.