"Канун Різдва. Магія снігу"

Ранок у Нью-Йорку зустрів хлопців ароматом свіжої кави та гарячих млинців. Сюзен приготувала сніданок, який здався їм справжнім бенкетом. Юкіо, чиї смакові рецептори в Ерлії знали лише прісну крижану воду, не міг стримати захоплення.
— Це так смачно, я просто помру від щастя! — вигукнув він, запихаючи до рота черговий шматочок млинця з сиропом.
— Заспокойся, — стримано кинув Андрі, хоча сам ледь стримував посмішку.
Сюзен щиро засміялась:
— Рада, що вам подобається. Бажаєте добавки?
— Так! — в один голос відповів Юкіо.
— Вибачте, Сюзен, він в нас ненажера, Канада страждає від нього, — пожартував Андрі.
Коли перший голод вгамувався, Андрі став серйозним. Його очі пильно дивилися на Сюзен.
— Сюзен, розкажіть, що таке справжня сім'я? Що вони роблять? Мама, тато та їх дитина... куди вони ходять та як проводять час?
Сюзен ошаліла від такого питання. Їй на мить здалося, що хлопець ніби все життя жив або на вулиці, або в дитячому будинку. Вона присіла поруч і почала розповідати про свою доньку Сару, про походи в кіно, підтримку та довіру. Вона пояснила різницю між біологічними батьками та прийомними, розповідаючи, що сім'я — це ті, хто тебе виростив і зробив щасливим, не обов'язково що це саме біологічні, іноді чужі можуть дати тобі більше батьківської любові
— Це як? Як таке можливо... — здивовано пробурмотів Юкіо, почувши про те, що батьки можуть кинути дітей.
Андрі лише стиснув зуби. Він розповів про батька, який мовчав про матір, і про те, як ця невизначеність його гнітить. Сюзен, розчулена історією, дала їм адресу головного відділку поліції та ім'я детектива Фреддісона, сказала, щоб хлопці сказали йому, що вони від неї.
— Добре, дякуємо за сніданок, нічліг і все-все-все, — попрощався Андрі.

Нічна зустріч і маленька Лілі

День промайнув швидко. Хлопці пройшли багато кварталів пішки, оглядаючи передсвяткове місто. Коли настав вечір, вони зрозуміли, що втома бере своє.
— Слухай, нам туди йти годину чи дві, відпочиньмо, ітак пройшли 5 кварталів пішки, — здався Юкіо.
— Я хочу спати, ми йшли так довго, — погодився Андрі.
— Нічлігу тут немає, може до когось постукаємо і попросимо... — почав був Юкіо, але Андрі його перебив.
— Ні, наглість це сором, не можна просити багато.
— Але ж, виникне багато питань, якщо два хлопці от так заснуть на лавці.
— Ходімо, мені все одно, не замерзнемо, тут така спека.
— Дійсно, -8, недостатньо холодно. А все ж яка смачна їжа... мені цікаво, в чому секрет.
Андрі не відповів — він просто заснув на дерев'яній лавці біля ошатного будинку з зеленого дерева. Гірлянди на ньому не світилися, створюючи атмосферу таємничості. Юкіо ліг поруч. Їхній сон перервав тоненький дівчачий голосок:
— Снігу так і немає, і де ж він... — Лілі, дівчинка років восьми, помітила непроханих гостей. — Ви спите на холоді? Ви ж замерзнете та захворієте!
Хлопці прокинулися, Андрі протер очі, Юкіо позіхнув.
— А от і ні, ми пристосовані до холоду в -250 градусів, — сонно промовив Андрі.
— А? Правда-правда? — здивувалася мала.
— Так. А доречі й правда снігу немає. Десь хтось там зверху між хмарами та всесвітом погано працює над створенням зими, — додав Юкіо з претензією.
— Санта? Ні-ні-ні! Його ельфи відповідальні, вони б...
Лілі була неймовірно милою: чорне кучеряве волосся, блакитні очі та червоний махровий халатик з оленями. В руках вона міцно тримала ляльку, ніби від цього залежало її життя.
— Так, не плутайте мені голову! Чому два хлопчики тут сплять в холоді? Мені кавалерів ще рано! — вона наївно надула губки.
Юкіо випав з реальності від шоку, що така дитина могла таке подумати, а Андрі просто вибухнув сміхом від реакції друга.
— Мені 15, йому теж, вчора виповнилося.
— Справді? Вітаю з днем народження! Признавайтеся в вас немає дому чи як?
— Є, але я шукаю...маму.
Лілі різко засмутилася, і опустила очі на землю, здавалося ніби вона зараз заплаче, Юкіо стояв і ніби боявся чогось що може статися.
— Вибач, я сказав щось не так? Я такий ідіот! Батько як взнає, що я образив маленьку леді він ме... — не договорив Андрі.
— Вчора мама і тато не повернулися додому...
— Тобто ти сама ночувала і провела сама цей день? — шоковано запитав Юкіо.
— Так. Я Ліліан Джонсон, але не називайте мене так, бо буду кусатися, я Лілі, а ви?
— Я Андрі, а це мій друг Юкіо.
— Ми з Канади!
Андрі штовхнув його в плече натякаючи, що це зайва інформація.
— Вибач ще раз, але ми пройшли багато кварталів і чисто теоретично хотіли спитати у тебе чи можна десь перено... 
— Будь ласка, не лишайте мене саму!
Хлопці випали від такого різкого прохання, але їм потрібен був нічліг до завтрашнього ранку. Дівчинка почала плакати, хлопці намагалися її заспокоїти, маленька дівчинка сама удома, без батьків не знала де вони, Андрі розумів її почуття, відчуття страху тривоги та великої надії побачити ще раз рідну людину, бажання бачити маму було дуже сильним, неважливо скільки йому є чи буде 5 років, 10 чи 15, він буде шукати її слід поки не знайде.
— До поліції підемо з самого ранку, і спробуємо сказати їм про Лілі, що вона сама, не знаю що робити в таких ситуаціях, але думаю поліція це відповідальні люди такі як наші Крига та Сноу, ну і мій батько так само
— Так, Лілі тобто ми можемо спати на цих лавках законно? 
— Дурненькі, вам точно по 15 років? Ходімо всередину.

Казковий вечір

Усередині будинку запанувала магія. Вони разом готували пиріг за рецептом мами Лілі. Андрі та Юкіо, які раніше лише бачили крижані брили, тепер старанно робили тісто, засипаючи кухню борошном під веселий сміх дівчинки. Потім вони ввімкнули телевізор.
Йшли різдвяні фільми. Це був світ затишку: на екрані миготіли кадри, де родини обмінювалися подарунками, обіймалися та сміялися біля каміна. Слова Сюзен про любов та підтримку оживали перед їхніми очима на екрані телевізора. Юкіо відчув дивне тепло в грудях. Невже це ті самі емоції, які їм забороняли в Ерлії? Це відчуття було настільки приємним і м'яким, що хотілося зупинити час.
— Так ти кажеш, зими хотіла? По яку частину ноги має засипати снігом? — запитав Андрі, підходячи до вікна.
— По коліна! — впевнено відповіла Лілі.
— Буде зроблено, міс.
Андрі непомітно торкнувся шибки, заплющив очі й вивільнив часточку своєї сили, яку зазвичай стримував. І сталося диво. З чорного нічного неба почали падати розкішні, лапаті сніжинки. За лічені хвилини вулиця перетворилася на білу казку. Вони вибігли на подвір'я. Сніг був чистим, блискучим і м'яким. Лілі кружляла, намагаючись спіймати сніжинки язиком, а Андрі та Юкіо просто стояли під цим білим дощем, відчуваючи себе частиною великого різдвяного дива, він покривав Нью-Йоркський район де жила маленька дівчинка Ліліан Джонсон, яка так хотіла побачите сніжне Різдво, прямо як і Андрі у світі людей. Вперше в житті вони не просто виживали — вони раділи. Раділи так, як можуть радіти лише ті, хто знайшов справжнє світло посеред найтемнішої ночі.