"Легенда про Великий Розкол: Серце в Кризі, Розум у Полум’ї"

Легенда про Великий Розкол: Серце в Кризі, Розум у Полум’ї
У часи, коли всесвіт був лише первинним туманом, існувала Лія — богиня, чия суть була виткана з абсолютного балансу. Вона була втіленням гармонії двох найвеличніших стихій: Первозданного Льоду та Вічного Полум’я. Її краса була кришталево чистою, срібне волосся спадало до самих ніг, а довга сукня зі шлейфом була всипана квітами, що ніколи не в’янули, бо їх одночасно зігрівало тепло і гартував холод.
Проте сила Лії була настільки неосяжною, що навіть божественна оболонка почала тріщати. Лід у її душі прагнув спокою та вічності, а вогонь — творення та хаосу. Не в змозі більше контролювати цей внутрішній конфлікт, який загрожував знищити все живе, Лія прийняла фатальне рішення: вона розділила себе.
Розділена сутність
Богиня вирвала власне Серце — джерело емоцій, жалю та любові — і помістила його в найглибше місце Ерлії, на дно річки в лісі «Пустощів». Вона знала, що лише лід і вічний спокій зможуть втихомирити палкі почуття, не даючи їм перетворитися на руйнівну пожежу.
Свій Розум — холодний розрахунок, логіку та пам’ять — вона залишила в країні демонів Піто. Це був світ вогню, де лише гострий інтелект міг врятувати від божевілля серед хаосу лави та чорних сонць.
Лія залишилася в країні демонів. Чому не в Ерлії, де спокій і краса? Бо Розум вимагав контролю над найнебезпечнішою стихією. Вона стала бранкою власної логіки. Тепер вона сидить у вогняному палаці, нерухома і прекрасна, дивлячись на світ крізь призму холодного розрахунку, але без жодної краплі співчуття.
Мовчання Богині
Багато хто питає: чому Лія нічого не робить? Чому вона дозволяє Серафіні — цій вогняній загарбниці — нищити народи та катувати ерлійців?
Відповідь жахлива у своїй простоті: Лія без Серця не знає, що таке біль.
 * Коли Серафіна забирає голоси, Розум Лії бачить у цьому лише природний відбір енергії.
 * Коли 150 ерлійців страждають у «Пустому сні», вона бачить лише логічне завершення військового конфлікту.
 * Вона не звільняє їх, бо її Розум вважає, що порядок усесвіту не повинен порушуватися втручанням богів.
Вона бачить Серафіну як частину свого колишнього полум'я, що вирвалося на волю, і для її логіки це — природний процес розпаду.
Спів серця
Але поки Розум Лії байдуже спостерігає за руїнами, її Серце на дні річки продовжує жити. Воно не має голосу, воно не може мислити, але воно може відчувати. Саме тому Андрі та Дея чують ту сумну пісню. Це не просто мелодія — це плач божественної любові, яка залишилася без розуму. Це крик про допомогу, звернений до тих, хто ще зберіг у собі справжню кров Ерлії.
Серце кличе "божевільного", який зможе об’єднати ці дві частини. Того, хто принесе вогняний кристал до льодяного серця, змусивши Розум знову відчути сором за скоєне.
Лія чекає. Одна її частина — у вогняному заціпенінні, інша — у крижаній самотності. І тільки той, хто пройде крізь усі три портали, зможе повернути богині її єство та зупинити кривавий бенкет Серафіни.