"Початок Пустого сну"

Багато століть тому на білосніжній землі Ерлії впала перша тінь вогню. Це був день, коли небо розкололося, пропускаючи Серафіну та Дерека Джармена. Країна, що століттями знала лише спокій льоду, палала. Сині вежі плавилися, перетворюючись на калюжі, а повітря наповнилося солодкуватим запахом гару та болю. Поки Серафіна випалювала цілі квартали, армія Дерека — колишні люди — стояла непорушно. Вони нагадували статуї, витесані з попелу. Жоден звук не змушував їх здригнутися; вони були як чисті аркуші, без минулого, думок та емоцій.
— Ними ми пізніше займемося, а зараз захопимо Ерлію, — кинула Серафіна, озираючи заціпенілих маріонеток. Дерек лише холодно кивнув.
Попри легендарну міць та магію ерлійців, вони падали один за одним. Піто, підкорені волею демониці, штурмували палаци. Зі славетного народу вціліло лише дві сотні. Серафіна, не бажаючи бруднити руки об залишки армії, власноруч заштовхала 150 з них у портал «Пустого сну», залишивши їх там напризволяще. Доля цих нещасних стала таємницею для решти світу.

Зустріч Аквіло та Дерека

На площі, засипаній попелом, Дерек стояв напроти Аквіло Айса. Високий, рудоволосий ерлієць задихався від утоми, але не відводив погляду.
— Ти сильний, пішли з нами, — запропонував Дерек.
— Нізащо! Я буду боротися до кінця, за наших та нашу країну, — процідив Аквіло.
— Який впертий, — засміялася Серафіна, кружляючи навколо них.
— Я сказав пішли, тобі скільки років? поділися своєю біографією.
— 713.
— Мені 35, але бачиш, я досягаю успіху та захоплюю країну в свої роки, а чого добився ти?
Дерек одним різким рухом збив Аквіло з ніг, ставлячи його на коліна.
— Слухай сюди, собако, як я скажу так і буде зрозумів?
— Ні за що!
Серафіна миттєво опинилася поруч і вирубила велетня ударом енергії. Вона витягла кристал, що зберігав тепло, і недбало кинула його кудись подалі від лісу "Пустощів". Потім вона торкнулася обличчя Аквіло, і його блакитні очі наповнилися густою чорною пітьмою. У цей момент він забув усе: початок своєї батьківщини, її розквіт і цей кривавий бій.
— Що це таке? — запитав Дерек.
— Цей кристал стер пам'ять тим хто лишився, окрім тебе, вони усі поки сплять, я дала їм нові спогади, прийду через день два, щоб полякати вас, а хтось з вас думаю точно врятує Ерлію, так каже наша богиня Лія. Я відтяпаю в когось собі язика на якому буде Піто як доказ моїх слів, розкажу казочку що в вас живе демон, вже зараз кожен з вас його має, я віддала свої частки вогню, навіть оці справжні ерлійці будуть їх мати в собі. А через років 15 я прийду знову і знову, для втілення нашого плану якщо ніхто нам не завадить. Нехай роблять ритуали, мені голос, а тобі демонів Піто, домовилися? Обов'язково тримайся в тіні, будь тихим та притворюйся слухняним, ніби ти не в курсі, відведи від себе підозри, і тоді ти будеш жити з розумними істотами, а не серед тупих земних мавп.
— Я зрозумів, дякую тобі, а чому все ж, ти мені допомагаєш?
— Я почула твоє солодке бажання вбивати, я не могла не погодитися, — кокетливо посміялась Серафіна.
Коли Аквіло прокинувся, світ навколо здавався йому чужим.
— Що сталося, ти хто? — запитав він, дивлячись на Дерека.
— На нас намагалися напасти, он бачиш інших теж знатно побили, ти як, Айс?
— Та наче нормально, яке твоє ім'я, я тебе не пам'ятаю.
— Чесно кажучи в мене стерли пам'ять, бачу і ти мене не пригадуєш, придумай мені нове ім'я.
— Яке б ім'я підійшло би тобі як герою хм...
— А прізвище?
— В нас тільки Айс.
— Отакої ти забув про інші два? Крига та Сноу? — він буквально це придумав на ходу.
— Схоже мені треба відпочити.
— Вирушаємо до головної площі та синього полум'я, там ми наберемося сил.

Світ "Пустого сну"

Тим часом 150 вигнаних ерлійців опинилися в ідеальному жаху. Світ «Пустого сну» нагадував Чистилище: соковита зелена трава, кришталево блакитне небо та гарні будинки. Але це була лише декорація. Тут не було звуків, не було запахів, не було навіть вітру. Поверхнева активність життя без самого життя.
Вони обжилися там, заблоковані на століття. Вони знали все: як страждає Ерлія, в що перетворився ліс «Пустощів». Вони добре пам'ятали, що цей ліс був створений навколо серця богині Лії, яке було поховане на глибині річки, а її розум заточений в ріках країни де живуть демони Піто. Саме тому Андрі та Дея чули ту сумну пісню — пісню серця, що плаче.
Ерлійці у «Пустому сні» вирахували: щоб вийти з цієї тюрми, потрібен вогняний кристал з країни демонів Піто. Але де його взяти в порожнечі?
Фурман, один із найстарших вигнанців, часто дивився у порожнє небо:
— От би знайшовся божевільний який би до нас завітав з цим кристалом, щоб ми вийшли звідси та повернули свою країну в якій ми виросли та жили...
Вони чекали. І надія в їхніх холодних серцях була єдиним, що не давало їм остаточно розчинитися в тиші.