"Втеча до Землі через ліс "Пустощів"

Шлях Андрі пролягав через край, про який в Ерлії воліли мовчати. Ліс «Пустощів» — за легендами, це місце було прихистком для вигнанців. Багато століть тому одному з ерлійців не вдалося завершити ритуал вигнання демона, і щоб не ставити під загрозу безпеку країни, його відправили сюди, під довічний нагляд. Згодом ліс став тюрмою для всіх, у кому Піто лишився назавжди.

Країна чотирьох замків

Коли Андрі ступив на узлісся, його подих перехопило. Перед ним розкинувся величний ліс, зовсім не схожий на крижані пустки Ерлії. Високі зелені ялини, розлогі сосни та густий ялівець дихали життям. У небі кружляли орли та сови, а поміж стовбурами мигтіли білки та спокійні олені. Зима тут була м’якою: сніг пухким шаром лежав на землі, а мороз не перевищував -10 градусів — справжнє пекло порівняно з ерлійськими -250.
На вході до цієї прихованої країни височіли «4 замки тиші холоду». Чотири величні споруди, що дивилися одна на одну, немов вартові вічності. В одному з них колись тримали Піто, якого Андрі витягнув з Кая, а тепер цей замок став немов самим Каєм у метафоричному сенсі — холодним і незламним.
Пройшовши далі, Андрі завмер від подиву. Посеред лісу стояли невеликі будинки з каменю та темного дерева. Їхні дахи були вкриті снігом, а з дивних труб — димоходів — йшов сірий дим. Андрі не мав уяви, навіщо вони потрібні. В Ерлії архітектура була мистецтвом гострих льодяних шпилів та крихкої прозорості, а тут усе здавалося приземленим, теплим і... скандинавським.
Тут жили вони — вигнанці. На вигляд звичайні ерлійці, але була одна ключова відмінність: у них був голос, справжній, не той яким можна говорити між собою телепатично. 
З тіні дерев вийшов високий хлопець.
— Я чекав на тебе, Андрі, — промовив Юкіо.
— Ти що тут робиш? — вигукнув здивований Андрі.
— Це я мав питати, чому ти так довго?
— Були дуже важливі справи.
— Які ж, а як же потрапити у людський світ? Побачити Різдво?
— Саме цим я тут і займусь.
 Юкіо повів друга вглиб лісу, де на галявині застигли три незвичні портали. Це не були портали в прірві з гір, як у замках Сноу Криги чи його клану - Айс. Це були двері, оточені живим вогнем. Від них віяло приємним теплом, але навколо панувала тиша — ні звуків, ні запахів.
— Нехай тобі пояснять місцеві що тут відбувається, — коротко кинув Юкіо, і вони зайшли до одного з кам'яних будинків.
Їх зустріла жінка з мудрими очима. На вигляд їй було близько 45, хоча Андрі знав: якщо його батьку більше тисячі, то цій жінці, Деї, приблизно стільки ж.
— Я чекала на тебе, — тихо мовила вона.
— Розкажіть, будь ласка, все, — попросив Андрі.
Дея почала розповідь. Вона говорила про помилки ритуалів, про те, як їх вигнали сюди, вважаючи проклятими через те, що вони зріднилися зі своїми демонами.
— Я живу понад 560 років, — сказала Дея. — Мій Піто ніколи не давав про себе знати. Я не згоріла, я не відчуваю болю. Він просто є. Демони не злі, Андрі. Але чому ми та вони існуємо саме так — невідомо. У Крижаній бібліотеці є все про світи, але немає нічого про те, як виникла Ерлія і чи є в нас бог, як у Піто є богиня часу Лія.
Вона вказала на вікно, де палали портали:
— Три портали, які ти бачив... Один з них веде до землі, де живуть люди, другий портал — світ демонів, а третій портал — це світ «пустого сну».
— Я хочу до людей, хочу знайти маму, навіть якщо більше сюди не повернусь, — твердо сказав Андрі.
Дея сумно посміхнулася:
— Світ «пустого сну»... Є легенда, що раніше тут було багато порталів, але залишилися ці три. Одного разу ерлієць пішов у третій портал. Там збуваються мрії; збулися його мрії, але він не витримав відчуття та факту того, що його мрії стали реальністю. Не витримав потоку емоцій. Кажуть, він згорів від «пустощо-вогнища». Відтоді всім заборонили туди ходити. Наша природа — холод, температура тіла має бути -50. Ми брали магію з синього полум'я, а тепер ми не маємо цих сил. Послухай, Андрі, ми нормальні. Ми не небезпечні.
— Та я знаю! Я нічого й не казав та не думав! — палко відповів хлопець.
— Андрі, спокійно, — втрутився Юкіо.
— Та й Піто здається нормальні, он Кай зі своїм тепер не розлий вода, вони дуже схожі, — додав Андрі, а потім його голос став сталевим. — Скажіть, хто за всім стоїть? Хто ув’язнив Піто? Хто харчується ними? Ми з Каєм чули в бібліотеці, що хтось харчується вогнем цих демонів.
— Думаю, ти й сам вже зрозумів, — зітхнула Дея.
— Дідько! Не віриться, що я бачу його кожен день, та довіряв йому! — Андрі стиснув кулаки.
— Це важко. Один із Піто сказав, що знайдеться той, хто звільнить справжніх та поверне додому обманутих... Що знайдеться такий божевільний.
— Піто сказав? Що?
— З другого порталу, де живуть демони. А що в третьому — ми не знаємо насправді, це лише легенда чи міф, ми не ризикуємо.
Юкіо похитав головою:
— Я б не пішов до демонів, ні в третій портал.
— Я піду в усі три! Юкіо, підеш зі мною хоча б у світ людей?
— Я вирушу з тобою до людей.
— Ти такий боягуз, я знав... А? Що? Ти підеш зі мною?! Реально?
— Так, тільки не кричи.
Раптом повітря здригнулося від знайомої пісні. Вона була неймовірно сумною, сповненою страждання.
— Теж її чуєш? Ми також чуємо пісні, та не розумію, звідки вона лине, — прошепотіла Дея.
— Я чую її навіть в Ерлії.
— Дійсно? Я здивована.
У цей момент двері ледь не злетіли з петель. На порозі стояли Аквіло та Урмас. Їхні обличчя були суворими, а в руках сяяла крижана зброя.
— Тікайте, не бійтеся нічого, я тут розберуся! — вигукнула Дея, заступаючи шлях переслідувачам.
— Андрі, тобі не можна туди, будь ласка, лишись зі мною! — крикнув Аквіло, простягаючи руку.
Але Андрі вже прийняв рішення, і не на користь рішення батька. У день свого народження він обрав свободу. Він схопив Юкіо за лікоть і, не озираючись, стрибнув у перший портал.
Вони полетіли крізь білосніжний, блискучий тунель. Юкіо заплющив очі від страху, відчуваючи незвичне тепло, а Андрі навпаки — розплющив їх якнайширше. Його серце калатало від невідомої раніше жаги до пригод. Світ людей чекав на них.